"Автівка на війні – це врятоване життя та виконане бойове завдання", – розповідає Олексій, командир відділення з ремонту легкової техніки 1-го механізованого батальйону 3-ї окремої штурмової бригади.
Автосервісом він захопився у 12 років. Саме тоді, згадує, підробляв у гаражі і так мав перші гроші. Коли почалася російсько-українська війна, у 2014-му, був сімнадцятирічним юнаком. Друзі пішли служити в тодішній батальйон "Азов", а Олексій з часом заснував власну станцію техобслуговування. З лютого 2022-го став військовим. Разом із рідним братом Максимом і з побратимами кожного дня евакуюють та лагодять військові легковики, медеваки, багі, квадроцикли.
Зараз в користуванні батальйону близько 200 легкових машин. У медичної служби – автомобілі швидкої допомоги, служба забезпечення користується бусами та вантажними авто, а роти та окремі підрозділи – дизельними пікапами або джипами.
Як роблять надійними колеса для фронтових доріг, як евакуюють покинутих тварин та чому треба фінансово підтримувати військові збори – Олексій розповів в ексклюзивному інтерв'ю журналістці Суспільного Ірині Стрижці.
– Олексію, розкажіть, як ваш взвод готує машини для фронту?
– Ми робимо всі роботи по легкових автомобілях: по пікапах, по "швидких". Коли їх отримуємо, коли їх купуємо – готуємо, фарбуємо, обслуговуємо і далі проводимо обслуговування в період їхньої експлуатації на фронті, ремонтуємо їх після обстрілів.
– Тобто ще треба мати в запасі автівки, які на ходу, щоб замінити ті, що вийшли з ладу?
– Звичайно, взагалі дуже багато автомобілів, які виходять з ладу, стоять чекають, поки їх відремонтують. Ротам, окремим взводам треба на чомусь пересуватися, на чомусь працювати. Без пікапу на війні ніяк. Гранатометний взвод – вони просто не можуть без пікапу, і потрібно, щоб якщо в них машина вийшла зі строю, була запасна.
– Розкажіть, які автівки зараз у вас на підйомниках?
– Ми зараз ремонтуємо медевак нашого підрозділу після останньої операції на Бахмуті. Робили повністю ходову, у неї порозвалювались сайлентблоки, ми замінили задню балку, відремонтували рульову рейку, поставили нові рульові тяги, наконечники і зараз вже закінчуємо роботу по ній. І вона поїде працювати далі під Бахмут.
Автівки зараз – не так, як на перші дні війни, коли хтось дарував і нові автомобілі, нові пікапи або там свіжі, яким п'ять, ну максимум десять років. Зараз їздимо на пікапах, які 2003-2005-го років. Їм по 20 років і вони всі взагалі там з Британії або десь з Голландії. Там клімат дуже вологий, тому вони дуже іржавіють, гниють. Вся ходова частина гниє, рама гниє. Це все ми маємо перевірити, маємо поварити ту раму, щоб посилити її, тому що якщо вона зламається десь на позиціях, – це все, машина більше звідти не вийде. Тому це дуже багато часу і сил займає.
– Пригадайте випадок, коли, здавалось би все, автівка зламалася, але водієві і військовим вдалося вибратися з цієї ситуації?
– Це буває щотижня, а якщо наш батальйон виконує бойове завдання, то це кожен день. Щодня і вночі, і зранку дзвонять хлопці: у нас там обстріляли машину, треба її якось звідти витягувати. Ми їдемо евакуюємо її. Якщо це десь близько до лінії фронту, ми просто евакуюємо звичайним пікапом, тягнемо, навіть якщо немає колеса.
Так взагалі ми до війни працювали на сервісі. У нас є свій евакуатор, яким вивозимо звідти сюди машини ремонтуємо, а відремонтовані туди возимо.
Взагалі по евакуатору – зараз він у нас прийшов техобслуговування таке велике десь на 30 000 гривень. Щось ми компенсуємо, ми скидаємося з зарплатні, робимо свій всередині взводу спільнокошт і з нього покриваємо невеликі витрати – десь до 20 000 гривень.
На евакуатор ми збирали на гуму на два колеса, тому що на ньому я віз Хамві броньований і взагалі евакуатор бере 5 тонн, а Хамві важить 6 тонн і у мене просто через це гума порвалася.
– Олексію, деталі для моторів зараз складно дістати?
– Їх не складно дістати, їх складно купити, тому що вони дуже дорого коштують. Є у нас мотор, який ми повністю "капіталили": проточували блок, міняли поршні, поміняли клапани – взагалі це ось повний капремонт мотора, який він може бути. Витратили на цей мотор близько 80 000 гривень уже взагалі. Якщо мотори японські, у них потрібно регулювати клапани стаканчиками, це дуже така кропітка робота, тому ремонт голівки блоку циліндрів займає два тижні.
І так щоб нам потім було простіше працювати, навіть якщо складно з фінансами в батальйоні, ми намагаємося відремонтувати все навісне: стартер, генератор, всі масляні радіатори, турбіну, колектор, все почистити, все вимити, щоб потім цей автомобіль не звертався до нас з якимись проблемами, тому що ті автомобілі, які приїжджають просто замінити мастило, то це 200%, що через тиждень він знову приїде, бо щось відвалиться, щось потече.
Складно те, що для того, щоб розібрати і зібрати цей мотор, потрібно бути кваліфікованим майстром. У нас він один, який може цю роботу виконувати. У нас взагалі по штату сім чоловік. Є ще вакансії, бо нам дуже потрібні механіки, а якщо ще і мотористи, то взагалі – дуже потрібні.
– В середньому, скільки життя однієї автівки на фронті?
– По-різному. Ми отримували деякі автомобілі на початку повномасштабної війни, у березні торік і ось декілька автомобілів досі їздять. Взагалі, коли це кажеш бригадам, які там поруч стоять, то вони в це не вірять, бо в них немає майстрів і вони не можуть так ремонтувати автомобілі. А буває – машину отримали, а вона через тиждень десь потрапила в якусь біду, на міні підірвалися або ще щось, було і таке.
Це було під Бахмутом, десь в районі Курдюмівки, – свіжий Renault Duster, який ще з початку війни працює у нас, впав з переправи під час обстрілу у воду. Взагалі він майже цілий, трохи крило порихтували, але через те що вода потрапила в електроніку – вона вся вийшла з ладу. Тож ми проводимо повну заміну блоку двигуна, блоку комфорту і чекаємо зараз на електричну рейку, тому що вона також вийшла із ладу. Це дуже велика робота – всі дроти розплутати, заплутати, все розібрати. Нову рульову рейку ми не можемо купити в офіційного дилера, тому що вона буде коштувати близько ста тисяч. Тому ми шукаємо на розборках, а на розборках таких автомобілів ще не дуже багато, але вже знайшли в Польщі і з Польщі чекаємо цю рейку.
Про найнебезпечніші евакуації
– Олексію, особисто вам за яких умов доводилося евакуювати автівки з фронту?
– З Бахмута, через ділянки дороги, які прострілюються. У нас є джип Chevrolet Niva, який малопотужний, але ми ним витягували пікапи без коліс взимку, що допомагало нам, бо було слизько і ми витягували через Іванівське, яке на той момент прострілювалось мінометами, так витягували ці пікапи. Також ми працювали безпосередньо в Бахмуті, коли там наш батальйон виконував бойові завдання. Були такі випадки, коли автомобіль сам не доїде до ремточки, яка а 14-15 кілометрів від лінії фронту. Міни поряд падали, ракети поряд падали. Була у нас ремточка, яку обстріляли, але так пощастило, що хлопці були у ямі – ремонтували автомобілі і нікого не зачепило.
Це дуже цікавий автомобіль Land Rover, він взагалі був цивільний, але йому трохи набронювали дно для того, щоб воно витримало міну якусь, якщо наїдуть. Тут мотор потребував ремонту, на таку техніку запчастин немає в Україні і вислали нам чеські волонтери мотор зібраний і ми його будемо міняти, коли він приїде до нас. Тут дно наварив хтось з такого достатньо товстого металу для того, щоб якщо автомобіль наїде на міну, уламки не прошили салон і хлопці не отримали поранення.
Про евакуацію тварин
Багато покинутих тварин га фронті. Ми вивозили і породистих собак, "німця" одного вивезли, знайшли йому сім'ю. "Кавказця" вивезли, також знайшли йому сім'ю, і він жив у Дніпрі. Десь місяць тому у їхній дім прилетіла ракета, собаки дуже налякані та всі вижили. Тому ось так – собака від війни приїхала в Дніпро і її знайшла російська ракета.
Олексій показує тримісячних цуценят, яких прихистили у майстерні.
Це "діти війни", можна сказати. Вони вимушені зараз бути в нас, просто їх немає куди діти. Це три хлопчики і одна дівчинка, яким шукаємо сім'ю. Мама Жуля народила їх на Донбасі – в Часовому Яру. Ми їх вивезли дуже маленькими, зараз вони підросли і шукають сім'ю.
Про допомогу друзів і небайдужих людей
У мене є декілька друзів, один взагалі кожен місяць допомагає фінансово по п'ятсот, по тисячі доларів дає на ремонти, на інструмент. Він нам подарував два автомобілі, які не дуже дешеві. Є такі люди і це дуже приємно, що ми відчуваємо якусь підтримку в цій справі.
Дуже складно стало зараз закривати збори, раніше це було набагато простіше – за 3-4 дні закривали збір.
І знаєте, я розумію, що всі втомилися від війни, але якщо кожна цивільна людина побуває в тих місцях, в яких працюють хлопці, то вона, я думаю, змінить своє уявлення про війну... Звідси до лінії фронту я доїжджаю за дві години, і це дуже близько.
Тому про це треба пам'ятати, що хлопці і дівчата ризикують життям кожен день, отримують поранення, — і це дуже велика ціна.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
