Селище Просяна, що в Синельниківському районі Дніпропетровщини — розташоване за 30 кілометрів від лінії фронту. Нині населений пункт зруйнований наполовину: десятки побитих будинків, порожні вулиці та покинуті тварини. Востаннє журналісти Суспільного працювали тут в лютому 2026 року, після того — не могли заїхати через погіршення безпекової ситуації.
Як живе прифронтове селище у жовтні 2026 року — в репортажі проєкту Суспільне Дніпро «Червона зона».
Їздити автівкою у Просяній занадто небезпечно, тож знімальна група у супроводі пресофіцера 148 ОАБр Сергія Колесниченка пересувалася по селищу пішки. На одній з центральних вулиць перше відділення «Нової пошти», один із магазинів. У середині 2024-го року тут мешкало близько 4000 мирних мешканців, нині ж можна бачити розбиті п'ятиповерхівки.
«Зараз від центру Просяної до лінії бойового зіткнення — близько 30 км, сюди можуть діставати FPV-дрони противника, можуть діставати "Молнії", але на такій дистанції — відносно безпечно. Бо коли Просяна була до ЛБЗ 20 км — активність FPV у самому селищі була в рази більшою», — зазначив Сергій Колесниченко.
Світлана мешкає у Просяній більш ніж 15 років. За її словами, нині в селищі нема ні газу. ні електроенергії. Війська РФ атакують керованими авіабомбами і дронами.
«Постійного тут немає нічого. Ніхто не знає, коли буде і скільки, і які (дрони — ред.) Коли нічого, так якби трішки затишшя, а коли кожної ночі — КАБи, КАБи, КАБи», — розповіла вона.
Жінка говорить: підгодовує місцевих собак. Знайомі й сусіди допомагають з харчами, дають крупи з гуманітарної допомоги, тож вона варить каші тваринам.
«Якби мені було дуже тяжко — я б вже, мабуть, кудись би виїхала. Але мені звично, що я сама... Нічого я не чекаю, я живу собі просто — та і все. Що я можу чекати? Я хочу миру, звісно. Але ж від мого хотіння — що залежить? Нічого. Людей десь до сотні лишилося. У нас же ще і в Маломихайлівці — це ж наша громада, село. Люди звідти теж сюди приїздять, ми їх багатьох знаємо. Я одну жіночку — в неї там хату розбило, і вона ще ніяк не може вибратися, бо в неї то коза, то господарство, то кури, і все хоче кудись прилаштувати їх. Я пускаю, кажу: приходьте до мене ночувати... Всі майже всіх знають і допомагають, стараємось», — розказала Світлана.
Залізнична станція у Просяній не працює, у будівлі вибиті вікна та двері. Олександр розповів: працював монтером колії.
«Я народився тут, з роботи мене списали... Нікуди не виїжджав. В центри для переселенців не хочу. Верталися звідти люди, казали, що не дуже добре там», — зазначив чоловік.
За даними поліції області, станом на липень 2026-го року Просяна знищена майже наполовину. Сюди, окрім поліцейського екіпажу «Білий Янгол», із евакуаційних місій не ніхто зараз не заїжджає.
Свою поїздку кореспонденти закінчили тим, що допомогли забрати у місцевої мешканки пораненого собаку, яку погодилися прихистити зооволонтери. Після вибуху тварину привалила брила, поранило лапи. Собаку передали зооволонтерці Олені Барбіяновій.
Матеріал підготовлено за підтримки проєкту Міжнародний Фонд Страхування Журналістів, що реалізується Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України», є частиною програми Voices of Ukraine / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа. Voices of Ukraine / SAFE реалізується в рамках Hannah Arendt Initiative за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
