Родина Крамарів покинула свою домівку на Херсонщині 24-го лютого: снаряд розірвався за два кілометри від їхнього будинку. Зараз сім’я – батьки й 6-річний син – живуть у Кривому Розі. Дорослі шукають роботу та намагаються облаштуватися на новому місці.
Як жити далі, покинувши свій дім, – подружжя розповіло Суспільному.
Анастасія Крамар народилась у Кривому Розі, тривалий час тут жила. Шість років тому зустріла свого чоловіка, Павла, разом переїхали до Нової Каховка, що у Херсонській області. За словами Анастасії, проживали вони недалеко від гідроелектростанції.
«24-го лютого ми прокинулись від жахливих вибухів, які були приблизно в кілометрі-двох від нашого будинку. Звичайно ж, ми одразу почали знаходити новинні сайти й читати інформацію. І на жаль, ми зрозуміли, що почалась війна. Рішення ми ухвалили майже одразу. Ми зібрались, брали усе тільки найнеобхідніше і поїхали до моїх батьків у Кривий Ріг», – каже Анастасія
Жінка говорить: боялись, що застрягнуть в місті та пізніше не зможуть виїхати. З собою також забрали двох своїх котів, адже розуміли, що їдуть не на декілька днів.
Ситуація в Новій Каховці
За кілька годин, коли подружжя доїхало до Кривого Рогу, в новинах вже прочитали, що Каховка окупована російською армією.
Павло Крамар говорить: там залишись його батьки, брати та сестри. Він тримає з ними зв`язок, але зідзвонюватись виходить нечасто: окупанти блокують зв`язок.
Також, говорить він, у місті немає їжі.
«Харчі – це велика проблема, елементарно дріжджів у місті немає. Залишилось мало фабрик, у яких ще є запаси. не пропускають гуманітарну допомогу, у звичайному мережевому магазині залишився лише відділ хімпобуту. Зв’язок глушать. Місто живе лише з 9-ої до 15-ої. Потім людей немає», – розповів Павло.
Що далі
Анастасія Крамар каже: дуже боляче залишати свою домівку. Але, вважає, що повертатись додому – небезпечно. Вирішили продовжувати життя у Кривому Розі. 6-річного сина Івана віддали на зняття танцями.
«Звичайно, тут він дуже сумує за своїм звичним оточенням, за своїми друзями, за своїм дитячим садком, тому щоб хоча б якось його відволікти від сумних думок, ми вирішили відвести сина на ці заняття», – каже жінка.
Сам же хлопчик зауважує: його заповітна мрія – щоб закінчилась війна і родина змогла повернутись додому.
Читайте також
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
