Стрімінговий сервіс Netflix оприлюднив інформацію, що серіал "Ферзевий гамбіт" входить до топової десятки за переглядами у 92 країнах. Наразі шоу переглянуло понад 62 мільйонів осіб і це далеко не межа, адже з моменту релізу лише минув місяць.
Звісно, тема шахів тепер знову актуальна, адже кіно вміє якнайкраще передати ігровий азарт. Навіть ті, хто не знає, як грати в інтелектуальну гру з чорними та білими фігурами на дошці, розуміють, наскільки напруженим може бути матч. Разом із "Ферзевим гамбітом" ми знайшли п’ятірку стрічок, які змушують запеклих шанувальників шахів витирати піт з чола – коли від захвату, коли від гніву.
Водночас спробуємо відповісти на питання, чи можуть ці фільми зацікавити навіть тих, хто ніколи в руках не тримав шахових фігур.
“Сьома печатка” (реж. Інгмар Бергман)
Найперший фільм, що спадає на гадку у шаховому топі, - володар спеціального призу журі на Каннському кінофестивалі у 1957 році. Саме ця стрічка відкрила шлях Інгмара Бергмана як одного з найвпливовіших авторських режисерів. Можна пригадати ще кілька префіксів "най" для підкреслення цінності "Сьомої печатки" для світового кінематографу.
Втім, за безліччю нагород та прихильністю глядачів маємо теологічний маніфест про сенс життя. Шахи у сюжеті грають важливу роль провідника у світ мертвих. Якщо Смерть виграє у головного героя Антоніуса Блока партію, зможе забрати його з собою. Тож протагоніст різними способами намагається відтермінувати свою загибель, і гра в шахи чудово ілюструє його спробу.
Інгмар Бергман вигадав такий сюжет, коли побачив неканонічну фреску Альбертуса Піктора "Смерть, яка грає в шахи". Промовисте зображення нагадує про швидкоплинність життя. Таку історію легко перенести на великий екран. Щоправда, після партії Антоніуса Блока з чоловіком у чорному грати в будь-які ігри не дуже хочеться. Ставки-бо занадто високі, а образ Смерті доволі моторошний та переконливий завдяки харизмі шведського актора Бенгта Екерута.
У підсумку маємо класику, яка запам’ятовується передусім зрозумілим меседжем та блискучою роботою знімальної групи. Інакше не бачити б нам стільки пародій на гру зі Смертю біля скель, що розсікають морські хвилі.
“Боббі Фішер проти всього світу” (реж. Ліз Гарбус)
У нашій п’ятірці це єдине документальне кіно. Звісно, є багато інших досліджень життя та смерті Боббі Фішера, але проєкт “HBO” кладе на лопатки своїх суперників. Ліз Гарбус наважилася показати дитячі травми чемпіона, його юність та зрілість крізь оптику одного двобою з Борисом Спаським у 1972 році.
Для стрічки творці взяли коментарі у шахістів Гаррі Каспарова, Ларрі Еванса та навіть у дипломата Генрі Кіссінджера. Якби не агресія та імпульсивна поведінка Фішера, цей фільм би легко забувся. Але помітно, як знімальна група поступово збирала архівні матеріали в цілісну історію про те, як темперамент вплинув на гру.
Режисерці вдалося не виказати прихильності до спортсмена. Тверезо аналізуючи його вчинки та партії, вона усвідомлює, що фільм-портрет вийде кращим, якщо показати характер свого героя без прикрас.
Боббі Фішер був саме таким – норовливим генієм, якого на початку кар’єри недооцінювали, а наприкінці професійного шляху прирекли на забуття. Його поведінка часто ставала приводом для дискусій далеко за межами світу шахів. У 2014 році вийшла ігрова версія його біографії "Ігри чемпіонів" з Тоббі Магваєром, але успіху вона не мала. Ймовірно, тому, що чемпіоном у цій історії може бути лише одна людина, і звати її Боббі Фішер.
“У пошуках Боббі Фішера” (реж. Стівен Зейлліян)
У голлівудському кіно полюбляють використовувати символ американської мрії як головної цілі для протагоніста. При цьому виділяють лише деякі змінні: маленький хлопчик прагне отримати перемогу в улюбленій справі і, зрештою, її отримує. Прикладів чимало: від "Малюка-каратиста" до "Біллі Елліота".
"У пошуках Боббі Фішера" теж користується цією формулою, замінивши карате та балет на гру в шахи. Але в основі сюжету лежить реальна історія шахіста Джошуа Вайцкіна. У його дитинстві вчитель намагався прищепити йому агресивний стиль гри Боббі Фішера. Наставника грає Бен Кінгслі. Поза стереотипним зображенням суворого тренера йому вдається правдоподібно показати зміну персонажа від злюки до добряка.
Виконавця головної ролі Макса Померанца кастинг-директор вибрав передусім за вміння грати в шахи. Одним із завдань стрічки була можливість популяризувати гру у форматі голлівудського фільму, тому переконливість акторів була надзвичайно важливою.
Навіть у камео з’являються відомі шахісти Джоель Бенджамін та Роман Джинджихашвілі. Боббі Фішер знав про створення фільму, в назві якого існує його ім’я. Він висловився у притаманній йому манері, назвавши стрічку "єврейською змовою". Навіть такий негативний фідбек не применшив слави фільму, бо популярність шахів в Америці після його виходу дійсно зросла.
“Захист Лужина” (реж. Марлен Горріс)
Екранізація однойменного роману Володимира Набокова має багато помилок у самій грі в шахи. Тому професіоналам краще оминути стрічку увагою. Прихильникам книги теж краще утриматися. Творці фільму змінили фінал на користь мелодрами. Та цікаво тут зовсім інше – погляд британського режисера на російську аристократію в Італії через книгу росіянина в США. Відчули мішанину? Вона ще помітніша при перегляді.
Проте сюжет стрічки не такий заплутаний, як історія екранізації. У фільмі йдеться про невротика-шахіста Александра Лужина, який приїздить на змагання в маленьке містечко і закохується в аристократку Наталію. Він ледве може поєднати два світи – кохання та професії, а до цього додаються ще й тривожні спогади з власного дитинства. Його батько був аб’юзером, а мати померла у юні роки хлопця.
“Захист Лужина” належить до жанру трагічної мелодрами, в якій шахи відіграють не найважливішу роль. Екранізація більше схожа на візуалізацію текстів Еріха Марії Ремарка, ніж Володимира Набокова. Але кіно знайде своїх прихильників, бо улюблені актори потрапляють у свої образи. Джон Туртурро грає нервозного генія, а Емілі Вотсон – симпатичну коханку. Незважаючи на схематичний сюжет, обоє персонажів досить переконливо передають пристрасть. А шахи? Ну що ж, відкладемо гру на наступний раз.
“Діагональ слона” (реж. Рішар Дембо)
Аківа Голдсман представляє на шаховому турнірі СРСР, а Павіус Фромм, який втік від “совєтів” – Швейцарію. Обоє зображують дві протилежні сили: психологічну та фізичну. І обоє поступово здають свої позиції у турнірі, провокуючи один одного на здачу гри.
Дебютна стрічка Рішара Дембо заслуженно отримала “Оскар” за найкращий фільм іноземною мовою та премію “Сезар” у Франції. Однак не нагороди визначають фільм у цій добірці як темну конячку. Особливість “Діагоналі слона” полягає у його атмосфері постійної тривоги, адже події відбуваються під час Холодної війни між СРСР та США.
Гра супротивників у кіно спирається на реальний матч між Анатолієм Карповим та Віктором Корчним. Цей двобій був не менш цікавим, ніж стрічка Дембо. Гравці вдавалися до маніпуляцій, зверталися до парапсихологів, а Корчний навіть затребував сканувати його стілець рентгенівськими променями, щоб бути впевненим у своїй перемозі.
“Діагональ слона” цілковито передає напругу та абсурд, зумовлені тим, що на кону не лише репутація шахіста, але й країни, яку він представляє. Отож, якщо образ гравця в шахи у вас асоціюється із затурканим розумником, це кіно легко переконує в тому, що шахіст може бути суперзіркою.
Читайте також
Про що знімають українські серіали та чи стали вони краще
Від США до Марсу: серіали про політичні ігри на будь-який смак
