Про що знімають українські серіали та чи стали вони краще?

Про що знімають українські серіали та чи стали вони краще?

Про що знімають українські серіали та чи стали вони краще?

Серіали стають важливішими за кіно, адже вони проникли в наше життя та закріпились у його щоденному ритмі. Звісно, дуже круто, коли в тебе є гроші передплатити Netflix і знання англійської мови, щоб дивитись його без перекладу. Але в реальності більшість українців (принаймні старшого віку) дивляться те, що постачає їй вітчизняна серіальна індустрія.

Ми розглянули кілька сучасних серіалів "з телевізора", щоб зрозуміти: чи покращились вони після того, як з нашого ТБ назавжди зникло російське "мило" про міліціонерів та довжелезні мелодрами про "каблучку"?

Читайте також: "Оскар 2020: як визначають переможця і що відбувається з кінопремією"

"СидорЕнки-СидОренки". Хибні уявлення про народ

Сюжет простий як двері. Є дві родини з однаковими прізвищами, що відрізняються лише наголосом. 16 років тому їм у пологовому будинку переплутали дітей — і про це стало відомо лише зараз. Річ у тім, що СидОренки — родина заможна, а от СидорЕнки — бідні й навіть неспроможні купити своїй дитині новий ноутбук. Весь серіал, власне, і тримається не так на колізії "підмінених дітей", як на питанні класової нерівності, що дуже актуальна для нашого суспільства.

Проблема тільки в тому, що чи то сценаристи погано уявляють, як виглядає життя "простого народу", чи то це спеціальне спрощення, умисне перетворення драматургії на таке спокійне телевізійне мило, яке охоче проковтне напівсонний глядач. Рафіновані інтер’єри, карикатурні герої та їхні конфлікти — ця "пластиковість" відчувається вже з першої серії.

"Кріпосна". Індустріальний продукт на експорт

"Кріпосну" передусім називають ідеальною експортною історією. Права на показ серіалу купили Польща, Литва, Чорногорія, Сербія, Боснія і Герцоговина, Македонія, Словенія та Хорватія. Директор польського каналу TVP залюбки повідомив, що у період показу "Кріпосна" була найпопулярнішим продуктом на місцевому телебаченні. Але і критикувати тут є що. Мабуть, головне — це типова експлуатація заїждженого ще від часів Тараса Шевченка сюжету про вродливу й порядну жінку, яка (чомусь) страждає через прикрі негаразди і несправедливість долі. Події і розгортаються десь у "шевченковий час" — у середині XIX сторіччя, — але спілкуються в серіалі переважно російською мовою — із легкими вкрапленнями суржику.

Якщо не надто заглиблюватись у суть, то "Кріпосна" відзнята бездоганно. Тут тобі і велика кількість зйомок на натурі, серед архітектурних пам’яток України (палацово-парковий комплекс в Качанівці, храми Києво-Печерської лаври тощо). І досить сучасна ідея поетизації молодіжного кохання (кріпачки до поміщика), яке творці серіалу виставляють головною цінністю життя.

Та й не було в українців ніколи особливих симпатій і сантиментів до людей "поміщицького типу". Ще зі шкільних уроків української літератури в нас закарбувалось відверто негативне ставлення простого народу до панів, які знущались над кріпаками. Тобто, можливо, "Кріпосна" — це історія не зовсім для нас, сучасних українців? Хоч і знята українцями. Але до парадоксів нам не звикати.

Читайте також: "12 шедеврів українського кіно, які має подивитись кожен"

"Перші ластівки". Перший пристойний серіал про молодь?

У це важко повірити, але до появи "Школи" майже не знімали серіалів українською мовою, орієнтованих на молоду аудиторію. Причини досить прозаїчні: це найменш досліджений сегмент глядачів, які точно не дивляться телевізор та споживають контент у соцмережах, YouTube. Як до них достукатись, якою мовою розмовляти — невідомо. Набагато простіше працювати зі звичними форматами: багатосерійними мелодрамами про дрібниці життя та непросте кохання, орієнтованими на аудиторію 40+.

"Новий канал" ризикував, вкладаючись у виробництво "Перших ластівок" — гостросюжетного трилеру, який охоплює одразу всі підліткові проблеми: суїцид, булінг, зловживання наркотиками, одностатеве кохання, вічний конфлікт батьків і дітей. Але ризик себе виправдав.

"Перші ластівки" нагадують майже всі успішні молодіжні серіали останніх 20 років — від напруженої британської драми "Skins" до нещодавнього нетфліксовського хіта "13 причин чому". Проте серіал настільки захоплює, що порівнювати та критикувати хочеться в останню чергу. Евгеній Тунік, шоураннер проєкту, розповідав, що під час написання сценарію команда консультувалась із організацією "Ла Страда", куди люди звертаються по термінову психологічну допомогу. І приблизно 20% того, що ми бачимо в серіалі — важливого сюжетного бекграунду, ситуацій, типажів — взято з реального життя.

На знак підтвердження цього говорять цифри: одразу після виходу "Перших ластівок" молодь у 6 разів частіше почала звертатись на "гарячу лінію" "Ла Страда" і писати у приватні повідомлення на Instagram-сторінку організації. Тільки в період з 11 листопада до 5 грудня на "гарячу лінію" надійшло понад 6 тисяч звернень. Таку кількість повідомлень раніше "Ла Страда" отримувала за півроку.

"Великі Вуйки". Селянин — це вирок

Пам’ятаєте, як кілька років тому, разом зі "Слугою народу" на телеканалі "1+1" запустили серіал "Останній москаль"? Якщо перший сезон "...москаля" ще можна було дивитись крізь напівзаплющені очі, то на момент виходу другого сезону стало зрозуміло, що перед нами просто класичний сюжет про "смішних селян", яким важко пристосуватися до цивілізації. Початкова ідея така: москвич на ім’я Валера приїжджає у невелике гуцульське село Великі Вуйки, загублене глибоко в горах. У Валери великі неприємності в столиці Росії: його батько, банкір, потрапив у серйозну халепу одночасно з ФСБ і бандитами. Хлопець вирішує десь перечекати бурю — і згадує про свого дядю Ваню, який і проживає у Великих Вуйках. Гуцули ж, м’яко кажучи, не дуже раді зарозумілому росіянину, чиє прибуття порушує їхній спокійний темп життя.

Далі сюжет "Останнього москаля" розгортається традиційно, якщо не сказати — шаблонно. Класичні "кішки-мишки", побудовані на несмішних анекдотах на кшталт "зустрілись якось росіянин і українець". Серіал кепкує одночасно і зі стереотипу про вусатого добродушного українця, якого дуже легко провести, і з "типового москаля" — спритної, зловмисної людини, яка дивиться на селянина зверху-вниз. Валера заходить у ліс і каже: "Не так уж и страшен карпатский лес, как о нем говорят в новостях". Жарти про "майдан" і "тітушек". Типу актуалочка: "Нормально працює… Зі скрипом, як український уряд". Проблема в тому, що цей нібито "актуальний" гумор через свою надмірну прямоту та невинахідливість не пом’якшуєш атмосферу інформаційного пекла, в якій ми живемо, а навпаки — її підсилює.

Час минув, "плюси" вирішили відзняти продовження культового серіалу "Останній москаль". Мешканці села Великі Вуйки будуть переживати зіткнення зі столицею України. А це означає нові порції гумору, побудованого на стереотипній гуцульщині, яка абсолютно не уявляє собі життя в Києві. Щось тут не так, не вважаєте?

Телесеріали каналу "Україна". Сурогатне життя

Який був формат, такий і лишився. Численні серіали про складні (або, точніше кажучи, надмірно ускладнені сценаристами) життєві перипетії та колізії. Дочка мільйонера хоче спробувати "просте життя" на смак. Медицинські драми про лікарів, які страждають на роботі та в житті. Неймовірні, карколомні, неправдоподібні трагедії — і те, як вони (на багато-багато серій) змінюють життя своїх героїв.

Найбільший недолік цих серіалів не в тому, що їхні сюжети висмоктані з пальця. Це можна було б легко пробачити, якби не заїжджені краєвиди Троєщини, від яких уже нудить, безглузді сцени та абсолютно порожні репліки "з життя", аби заповнити хронометраж. Власне, подекуди такі серіали і крутять без звуку — просто заповнити інтер’єр закладу якоюсь картинкою, поки людині стригуть волосся чи роблять манікюр.

Отже, як бачимо, за невеликими приємними виключеннями, українське серіальне виробництво продовжує працювати за старими кресленнями. Телеканали купують перевірені успішні формати, щоб їх адаптувати, або створюють контент за багаторічними формулами замість того, щоб розвиватися разом із глядачем, залучати нову аудиторію. Але є надія, що коли власники телеканалів зрозуміють масштаби та потенціал цифрових майданчиків, вони дозволять собі експерименти, бо нестачі креативних кадрів, які б могли "робити український Netflix", немає. Є відсутність досвіду через брак коштів та інтересу. Інтересу зі сторони тих, хто поки що все це оплачує.

Читайте також: "Правила кіноетикету. Чого точно не можна робити, коли приходиш у кінотеатр"
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСпортСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди