Станіслав Капралов — український режисер, сценарист, продюсер. До початку повномасштабного вторгнення РФ знімав здебільшого ігрове кіно. У перший місяць війни почав знімати документальний фільм "У пошуках Ніки" про порятунок тварин у Київській і Харківській областях.
Прем’єра стрічки відбулася у Нью-Йорку (США) на фестивалі документального кіно DOC NYC.
Суспільне Культура розпитало Капралова про те, як знімався фільм, про евакуацію тварин із зони бойових дій, та про те, що довелося побачити після деокупації Київщини.
Про початок зйомок "У пошуках Ніки"
У перші дні повномасштабного вторгнення Станіслав допомогав батькам виїхати з Ірпеня що на Київщині. Під час евакуації його собака Ніка злякалася звуків вибухів і втекла.
"Почалися пошуки, паралельно виникла ідея знімати все навколо, бо це були небезпечні райони тоді ще окупованої Київщини. Атмосфера апокаліпсису. Я подзвонив друзям операторам і ми вирішили документувати все, що відбувається. Історія сама вивела на те, щоб ми знімали про пошук собаки. Так зірки склалися, що ми зустріли крутих волонтерів, які, ризикуючи життям евакуювали екзотичних і домашніх тварин", — говорить Капралов.
Про евакуацію тварин
Знімальна група Капралова неодноразово потрапляла під обстріли російських військ.
"На Житомирській трасі, біля комплексу «Бабушкін сад», були кадирівці. Там вони снарядом заживо спалили коней. Ми туди приїхали, і я дивом переступив розтяжку. Оскільки роблю художні фотографії, контуром світла в камеру виокремило нитку. Я якраз збирався повертатися. Думаю, дорогою назад мені б так не пощастило переступити", — згадує режисер.
Перелякані через постійні обстріли і вибухи з зоопарку на Житомирській трасі втекли північні олені. Їх у себе на подвір'ї прихистила місцева жителька. Евакуювати тварин було важко, говорить режисер: "Важливо, не налякати їх, адже вони могли втекти, і довелося б знову чекати, коли до когось приб’ються. Наступного дня ми прийшли з амуніцією, снодійним. І вдалося їх евакуювати".
На Харківщині режисер брав участь в евакуації тварин з екопарку Фельдмана.
"Евакуювали звідти величезну частину тварин. Леопарди, тигри, леви. Під обстрілами волонтери витягали цих тварин, які ще навіть не встигали заснути, бо не було часу чекати, поки снодійне буде працювати. На території екопарку лежали тіла тварин. Це було жахливо", — розповідає Капралов.
Тварин евакуювали у Львівський і Київський зоопарки, а також за кордон:
"Спочатку ми возили в Польщу. Потім там почалися величезні проблеми через те, що почали питати паспорти тварин, щеплення. А як ти під час війни будеш щепленням займатися? Особливо диких тварин. І ми переїхали на румунський кордон, або на угорський чи словацький".
Про порятунок лева
Про історію порятунку лева Руру з деокупованого Гостомеля можна було б зняти фільм, розповідає Станіслав. Тварина жила не в зоопарку, а в ангарі у одного чоловіка, у якого зоозахисники кілька років намагалися його забрати. Російські військові розташовувалися навпроти ангару, а саме приміщення замінували. Сім днів лев голодував.
Коли військові РФ відступили з міста, волонтери пішли до ангару з левом. Споруду розмінували, а знесилену тварину вивезли і сховали у приватному будинку та почали готувати документи, щоб вивезти його за кордон. Після, лева завантажили у звичайну вантажівку і повезли у Польщу.
"Стояли понад 15 годин на кордоні, бо прикордонники не пропускали, вони взагалі тварин тримають довго. Навіть хотіли, щоб ми його вивели для перевірки. Я сказав: «Ми сядемо в машину, відкриємо двері, а ви його виведете і далі розбирайтеся самі, що буде, це на вашій відповідальності». І вони сказали: «Добре, їдьте»", — каже Карпалов.
Лева відвезли в польський зоопарк, де він був на реабілітації близько чотирьох місяців. Опісля його перевезли в заповідник для диких тварин в Аліканте (Іспанія).
"Там природа нагадує напів пустелю. І спекотно, і рослини. Велика територія і вони можуть бігати, як на свободі. І ось ми через пів року приїхали до того лева, і він повністю змінився, став такий товстий, агресивний. Волонтери зробили героїчний вчинок. Тоді на кону стояло життя тварини, яка була просто в сараї серед дохлих мишей та крис, без їжі. А зараз лев живе в чудових умовах", — говорить режисер.
Що побачили після деокупації Київщини
Знімальна група Станіслава Капралова була серед перших, хто зміг поїхати на щойно деокуповані території Київської області.
"Коли в’їжджали в Бучу, Ірпінь, Гостомель, скрізь були трупи тварин. На дорозі валялися розстріляні собаки. Я не знаю, навіщо росіяни це робили, можливо, щоб ті не кидалися. Все було усіяно тілами, це мало просто жахливий вигляд. Люди накривали їх рушниками, простирадлами, і вони просто так лежали, поки не приїжджали служби і не прибирали їх", — розповідає режисер.
Також знімальна група побачила жахливу картину на страусиній фермі. Росіяни вбили 160 птахів, а також інших тварин, які там утримувалися.
"Там я застав якийсь голокост тварин. Російські військові напивалися і стріляли по страусах, бо ті бігали швидко. По території великої ферми лежали тіла. І окрім того, там лежали ще і дикі тварини, бики, каліфорнійські вівці, різні птахи. Там 40% тварин загинули. Робітники зоопарку руками копали яму, скидали туди тіла тварин і закопували", — згадує Станіслав.
"У пошуках Ніки" за кордоном та в Україні
Робота над документальною стрічкою “У пошуках Ніки” тривала протягом пів року. З 60 годин відзнятого матеріалу змонтували фільм у 80 хвилин.
Прем’єра відбулася на Нью-Йоркському кінофестивалі DOC NYC. Також фільм змогли побачити жителі Південної Кореї. Незабаром відбудуться покази у Маямі (США), Нідерландах, країнах Скандинавії, Італії.
"Завдання привернути увагу міжнародної аудиторії до України. Є ризики, що вони забудуть про війну, перестануть допомагати. Я багато про це говорю і намагаюся недипломатично розбудити тих людей. Наприклад, в Америці багато хто втомився і це зрозуміло. Це не їхня війна. Моя задача — пояснити їм, що буде, якщо Україна не переможе. Показуючи кіно, я намагаюся вплинути на їхні емоції, бо тварини — це саме про емоції", — каже Капралов.
В Україні показувати фільм "У пошуках Ніки" поки не планують, оскільки через війну в житті українців і так багато горя і трагедій, вважає режисер, але, у будь-якому разі, каже, кіно має бути безплатним і у вільному доступі.
"Цей фільм не про тварин, він про різницю в цивілізації. Коли одні люди приходять в чужу країну і вбивають тварин, а інші ризикуючи життям, рятують їх — це про людяність. І про різницю між Україною і Росією. Цей фільм, в першу чергу, про надію, про майбутнє. Але там багато того, чого не хочеться на даний момент ворушити. Я думаю, для фільму потрібен час", — каже Станіслав Капралов.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
