У травні в межах фестивалю американського кіно "Незалежність" покажуть українську документальну стрічку "Порцелянова війна". Покази в Києві заплановані 9 та 11 травня, у Львові — 15 травня.
Фільм став спільною роботою американця Брендана Белломо і харків'янина Слави Леонтьєва та розповідає про українських художників-керамістів Славу, Аню та Андрія, які з початком війни вирішують залишитися й боротися.
Світова прем'єра фільму відбулася на фестивалі Sundance у 2024 році, де стрічка отримала гран-прі секції US Documentary.
У цій рецензії журналістка Суспільне Культура Альона Шилова розповідає, чому фільм вартий уваги та чим особлива його оптика.
"Порцелянова війна" — стрічка ніжна та делікатна. З перших кадрів вона балансує між контрастами — від насичених зеленню та сонцем зображень до зруйнованих будівель, танків і чорноти диму. Музичний супровід змінюється від етнічних мелодій "ДахаБрахи" до сирен, вибухів та повітряних тривог.
Сюжет фокусується на трьох героях: Славі, Ані й Андрії, які всі є митцями, а з приходом повномасштабної війни кожен з них змушений стикнутися з різними викликами. Усі троє є вимушеними переселенцями з Криму, які стомилися тікати і ухвалюють рішення залишатися у Харкові та боронити місто.
Слава та Аня — пара майстрів із порцеляни, між якими за роки співпраці та спільного побуту склався гармонійний тандем, що відображається в їхньому мистецтві. З початком повномасштабного вторгнення Слава стає військовим, у той час як Аня допомагає його підрозділу волонтерством. Андрій — давній друг пари ще з часів Криму, художник, який черпав своє натхнення саме у кримській природі, а в останні роки не малює. Велика частина історії Андрія базується на взаєминах з його доньками та дружиною, які покинули Україну з початком вторгнення. Андрій описує відчуття розлуки та ділиться власними рефлексіями на тему роз'єднання родин під час війни, безпеки й обов'язку.
Тендітним доповненням до візуального ряду фільму стають вкраплення анімації. Своєю стилістикою вона дотична до естетики порцелянових фігурок Слави та Ані — така ж світла, деталізована та витончена. Цей прийом додає фільму оригінальності й хотілось би, щоб анімаційних елементів у стрічці було більше, проте обмеженість екранного часу намальованих персонажів можна пояснити обмеженим бюджетом.
Усі складники "Порцелянової війни" працюють на головну ідею фільму: українці відбиваються від Росії не лише зброєю (як сам каже один із героїв фільму).
Стрічка висвітлює роль мистецтва та митців в Україні як невіддільну частину української ідентичності.
Попри великий фокус на творчості головних героїв, фільм не повністю вичерпав потенціал заявленої ідеї і їй є куди розвиватися. Наприклад, можна було б детальніше розповісти про терапевтичну силу мистецтва, провести більше паралелей (або ж розбіжностей) між українськими митцями та українським військовими (які часто можуть втілювати обидві ролі). Стрічка висвітлює роботи Слави та Ані, але не сильно заглиблюється у творчий процес та його нюанси. Втім, внутрішній світ і ремесло різних митців — це та родзинка "Порцелянової війни", яка відрізняє стрічку від усіх інших документальних фільмів про повномасштабне вторгнення.
Ще один неоднозначний момент "Порцелянової війни" — це орієнтування на іноземну авдиторію. Під час перегляду відчутно, що автори стрічки намагаються поговорити з іноземними глядачами та розтлумачити їм усі нюанси війни в Україні. Наприклад, прямо проговорюючи, що Україна — це мирна країна, яка змушена воювати, щоб захистити себе. У фільмі звучать прямі фрази про те, що це не "путінська війна", а російські солдати обирають прийти на територію України зі зброєю. Ці та інші тези важливі, й озвучувати та доносити їх до іноземців важливо, проте для українського глядацтва вони не є новими.
"Порцелянова війна" дає глядачам можливість зазирнути глибше, безпосередньо, у дії військових: у фільмі є документальні кадри, де побратими Слави воюють під Бахмутом і намагаються евакуюватися звідти. Такі кадри важливі як для іноземної, так і для української публіки, бо вони не тільки глибше розповідають про війну, а й максимально стирають межу між глядачами та військовими.
В певному сенсі фільм закінчується на оптимістичній ноті, з закликом до боротьби та наснаги відстоювати своє. Герой Слави промовляє головну тезу стрічки про те, що "Україна — як порцеляна, яку легко розбити та неможливо знищити", чим обрамляє весь наратив у красиву акуратну форму. Таку ж збалансовану та довершену, як і його порцелянові роботи.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
