Сто п'ятдесят років тому, 15 квітня 1874 року, на бульварі Капуцинок у Парижі відбулася перша виставка імпресіоністів. Саме тоді у світовому мистецтві виникла нова течія — абсолютно протилежна звичному на той час реалізму.
В експозиції були представлені роботи ключових мистецьких постатей кінця ХІХ століття: Клода Моне, П'єра-Огюста Ренуара, Едгара Дега, Берти Морізо та багатьох інших. Нащадком цього напряму став і видатний Вінсент Ван Гог — нідерландський художник-постімпресіоніст.
Як виник імпресіонізм? Чим він найбільше запам'ятався? Хто зі світових та українських класиків найчіткіше закарбував у своїх творчості риси цієї течії? І, зрештою, як із першого погляду на картину зрозуміти, що перед тобою — зразок імпресіонізму?
На честь ювілею імпресіонізму Суспільне Культура розповідає все, що варто знати про цю мистецьку течію.
"Фінансово це було повне фіаско": як перша виставка імпресіоністів не виправдала їхніх очікувань
15 квітня 1874 року, за два тижні до Паризького салонуПаризький салон — всесвітньо відома, офіційна виставка творів мистецтва, що регулярно відбувається в Парижі. Її проводить Французька академія мистецтв., відбулася перша виставка імпресіоністів. Вона пройшла в будинку фотографа Надара за адресою бульвар Капуцинок, 35.
За п'ять місяців до відкриття імпресіоністи на чолі з Клодом Моне створили Анонімне товариство художників, живописців, скульпторів і граверів. Вони малі на меті організовувати незалежні виставки: без жодного журі, де кожен учасник міг показати й продати свої роботи.
Держава не надала митцям фінансової підтримки, тож вони влаштовували виставку за власний кошт. Тут їм на руку зіграв вибір локації — споруда розташовувалася в самому серці Парижа, і це дозволило привернути увагу великої кількості відвідувачів.
Облаштуванням експозиції керував Огюст Ренуар, а каталог виставки складав його брат Едуард. Той, до речі, неодноразово сперечався з художниками через "нудні", на його думку, назви полотен. Наприклад, якось Едуард поцікавився в Клода Моне, чому всі назви його творів такі "одноманітні": "Вхід до саду", "Вихід із саду", "Схід сонця в саду" тощо.
Моне не знайшов відповіді: стенув плечима й запропонував доповнити назви словом Impression (з французької — "враження" — Ред.). Так і зародилася ідея для назви цілої мистецької течії.
Загалом у виставці взяло участь 30 художників.
У перший день виставку відвідало 175 людей, у наступні дні — близько 30 людей на день. Загальна кількість відвідувачів становила 3,5 тисячі людей.
Вхід коштував 1 франк. Виставка тривала місяць.
Незважаючи на популярність виставки, "у фінансовому плані це було повне фіаско". Вдалося продати лише кілька картин, та й ті — за вкрай низькими цінами. Загалом за 15 полотен художники виручили 3500 франків: "Враження. Схід сонця" Моне придбали за тисячу франків, а "Будинок повішеного" Поля Сезанна — за 200.
Отже, очікування митців про те, що ця виставка допоможе їм поліпшити матеріальне становище, привернути увагу й зав'язати контакти з колекціонерами, не стали реальністю. Фактично, художники опинилися навіть у ще більш скрутному становищі, ніж до виставки.
Нищівна критика преси та виникнення назви імпресіонізму
За кілька днів після виставки в газеті Le Charivari вийшла сатирична стаття маловідомого журналіста Луї Леруа "Виставка імпресіоністів". Ця публікація "розгромила" митців — утім, саме вона увійшла до історії мистецтв як така, що спричинила виникнення терміну "імпресіонізм".
Стаття Леруа написана у формі діалогу двох аматорів живопису, які "ризикнули" прийти на виставку. Вони переходять від картини до картини, дискутуючи про них.
Зокрема, під гарячу руку потрапила картина "Зоране поле" Каміля Піссарро. Розглядаючи її, ліричний герой подумав, що в нього забруднилися окуляри. Чоловік протер їх, але нічого не змінилося. І тоді він зауважив: "Але ж це скребки з палітри, кинуті на брудне полотно. Тут нічого не розбереш. Де хвіст, де голова, де верх, де низ, де перед, де зад!"
Його товариш лиш відповів: "Можливо. Зате є враження".
Схожі розмови складалися між ними ледь не біля кожної картини: звучали думки, що Ренуар "зовсім не вміє малювати", полотно "Іній" Пісарро — це"безформні скребки по полотну", а "Враження. Схід сонця" Клода Моне виглядає "менш довершено, ніж начерки". Окрім цього, постійно рефреном повторюється слово "враження".
"Враження — так я і думав. Я щойно говорив сам собі, що раз я перебуваю під враженням, то має ж у ній бути закладено якесь враження... а що за свобода, що за м'якість виконання! Шпалери в початковій стадії обробки більш закінчені, ніж цей морський пейзаж...", — в'їдливо відгукнувся журналіст про "Враження. Схід сонця".
Слід зауважити, що саме Луї Леруа вперше вжив найменування "імпресіоністи".
Інші критики також не схвалили такий експеримент митців. Наприклад, Жюль Клареті заявив, що цією виставкою художники "оголосили війну красі". А автор статті для видання La Presse назвав вернісаж "виставкою бунтівників".
Часто у відгуках про виставку художників порівнювали з божевільними чи психічно хворими.
Ренуар стверджував, що цей проєкт став для митців справжньою катастрофою:
Єдине, що ми витягнули з цієї виставки, — це ярлик "імпресіонізм", який я ненавиджу!
Ба більше, художник жалівся, що "насмішки, прізвиська та образи сипалися градом", а люди йшли на виставку "тільки щоб поглузувати".
Втім, не всі оцінки критиків були негативними. За словами Ренуара, деякі навіть назвали творців виставки "провісниками нової ери в мистецтві".
Як впізнати імпресіонізм: характерні риси для живопису
Зрештою імпресіонізм став настільки впливовим, масштабним та переломним для світового мистецтва, що історію живопису часто ділять на періоди "до" та "після" цієї течії.
Саме цей напрям став наріжним каменем для образотворчого мистецтва XX століття з усіма його численними авангардними стилями. І хоча зараз творчість імпресіоністів здається ближчою до класичної традиції, аніж до сучасного мистецтва, для того часу ідеї імпресіоністів стали спалахом, подихом свіжого вітру, який увірвався у світ зів'ялого академізму та салонного живопису. Імпресіонізм став повною протилежністю реалізму, натуралізму та неокласицизму.
Ключова мета митця-імпресіоніста — передати не тривіальну реальність, а суб'єктивне враження від неї, яке може надихнути глядача.
Особливого значення автори надавали миттєвим емоціям від подій, що тривали недовго, але закарбувалися у свідомості творця. Важливішим є не те, що зображено на картині, а як воно зображене.
А що малювали імпресіоністи? Сучасне життя.
Вони відмовилися від академічних сюжетів: релігійних, міфологічних чи історичних. Але, як і попередники-реалісти, нічого нового не вигадували. Їхні персонажі проживають звичні будні: читають, п'ють чай, перуть одяг, гуляють, ходять за покупками. Ніякої драми, жодних складних сюжетів та історій.
Прикметною рисою є те, що імпресіоністи часто зображали міські пейзажі згори. Перспектива на картинах спотворена, тож виникає враження, наче ми спостерігаємо за крихітними людьми з балкону чи вікна мансарди. Цікаво, що саме імпресіоністи одними з перших почали писати на природі, а не тільки в майстернях. Такий процес називається пленером.
Зазвичай імпресіоністи зображали строкату публіку: буржуазію, аристократів, куртизанок і танцівниць. На їхніх картинах рідко зустрінеш селянський антураж. Люди там активно відпочивають, відвідують громадські місця та розважаються. Втім, були й винятки: наприклад, вже згаданий Каміль Піссарро частіше зображав селян та їхню працю.
Імпресіоністи часто малювали транспорт. Вокзали та паровози — звичні мотиви для робіт Клода Моне. Митці прагнули зображати динамічну сучасність з її новітніми інженерними конструкціями.
Окрім цього, у творчості імпресіоністів було багато води: струмків та річок, морів, озер та набережних. Вода мінлива, вона відблискує, відбиває світло і постійно змінює колір. Саме це і приваблювало імпресіоністів — ловити рухоме і нестабільне.
Одним із символів цього стилю стали яскраві квітучі кущі. Деякі митці й самі захоплюватися садівництвом — як-от Клод Моне.
Зазвичай на картинах імпресіоністів панувала гарна погода — натомість нічну пору зображали досить рідко. Представники цієї течії любили гру світла в листі та яскраві плями, що фрагментують контури предметів. Взагалі яскраве сонячне світло — це ключова риса імпресіонізму. Саме воно створює враження, наче зображення мерехтливе та нестійке. Втім, іноді художники фіксували й мінливість погоди — туман, сніг або дощ.
Зрештою, для імпресіоністичного живопису характерною є асиметрія. Персонажі зазвичай зсунуті з центру картини вбік. Такий прийом художники запозичили з японського мистецтва. Це створювало динамічну рівновагу: фігури врівноважені порожнім простором.
Не картинами єдиними: імпресіонізм у літературі
Окрім живопису, свіжий подих імпресіонізму надихав митців на створення текстів у цьому стилі.
Імпресіонізм у літературі розвивався як стильова течія модернізму. Її ключова риса — психологізм та детальне заглиблення в почуття персонажів.
Серед українських письменників представниками цього напряму, зокрема, були Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Григорій Косинка, Марко Черемшина, Гнат Михайличенко, Микола Хвильовий, Євген Плужник та інші. Світову плеяду представляють Еміль Золя, Томан Манн, Оскар Вайлд, Стефан Цвейг, Поль Верлен.
У творах імпресіоністів оповідь ведеться переважно від першої особи. Це дає читачам можливість відчути себе на місці головного героя. Окрім цього, часто персонажі не мають імен — замість них вживаються займенники.
Найпопулярнішим жанром цієї течії стала новела. Це короткий епічний твір, сюжет якого зосереджений на незвичайній життєвій події. Для новели характерним вважають напружений розвиток дії та несподівану розв’язку. Персонажів небагато, автор фокусується на розкритті їхніх переживань та настроїв.
В імпресіоністичних творах немає чіткої побудови сюжету, відсутня фабула. Події викладають не в хронологічній послідовності, а фрагментарно — наче спалахи думок.
Прикметно, що герой імпресіоністичного твору не прагне пізнавати світ та спрямовувати сили на те, щоб його змінювати. Натомість він відіграє роль пасивного "колекціонера вражень": сприймає подразники, реагує на них, рефлексує. Акцент — саме на внутрішніх перипетіях, а не подіях, що вирують зовні. Герої здебільшого керуються почуттями, а не логікою.
Кіноімпресіонізм: враження в кадрі
Течія імпресіонізму відіграла важливу роль у розвитку ще одного виду візуального мистецтва, нащадка живопису — кіно. Режисери надихалися творами кінця ХІХ століття та відродили його в кадрі на початку ХХ століття. Найбільшої популярності цей стиль набув у Франції.
Термін "кіноімпресіонізм" увів Анрі Ланглуа — французький історик кіно та один із засновників Французької сінематеки. Також його згодом активно використовував теоретик кіно Жорж Садуль.
Імпресіоністи в кінематографі перестали підлаштовуватися під основи літературного сюжету — вони надавали перевагу нелінійності часу чи повній відсутності хронології.
Концепція цього кіностилю полягала у фотогенічному сприйнятті дійсності й візуальному відображенні психологічних емоцій. Внутрішні зміни персонажів часто показували за допомогою делікатного світла та напівтонів.
Як і на картинах, у кадрі часто з'являлася вода. Кіноімпресіоністи використовували її для передання настрою та акцентування на емоціях персонажів: у воді переливалося не тільки світло, а й внутрішній світ і настрій героїв.
Ще одна схожість із художниками: режисери показували індустріальні пейзажі, застосовували в кадрі ритмічність та асиметрію.
Окрім цього, переважно зйомки відбувалися надворі — від декорацій практично відмовилися.
Зрештою, слід згадати і популярний прийом деперсоналізації. Персонажі у фільмах імпресіоністів показані нечітко: в монтажі кадри змінюються так швидко, що глядачі не встигають розгледіти в героях повноцінні характери. Режисери показували не окремих особистостей, а масу — і атмосферу, яку вона створює. Мета режисерів полягала не в тому, щоб розповісти історію. Вони радше прагнули передати суспільні настрої.
Найяскравіші стрічки імпресіоністів: "Гроші" (1928), "Людина відкритого моря" (1920) та "Ельдорадо" (1921) Марселя Л'Ерб'є, "Жінка нізвідки" (1922) Луї Деллюка, "Маленька продавчиня сірників" (1928) Жана Ренуара (так, це син згаданого Огюста Ренуара) та інші.
Зауважимо, що у 2020 році в Італії зняли документальний фільм "Таємні імпресіоністи". Це кінематографічна подорож, що пояснює глдачам, який вигляд мав світ в уявленні імпресіоністів, чому публіка так неоднозначно сприймала їхні роботи та як сталось, що за кілька років вони здолали шлях від невдах до найпопулярніших художників світу.
Імпресіонізм в українському контексті
Щоб дізнатися, чи знайшов імпресіонізм свою нішу в українському мистецтві, Суспільне Культура звернулося до команди Національного художнього музею — зокрема, поспілкувалося із завідувачкою відділу ХІХ століття Оленою Кашубою-Вольвач.
За словами пані Олени, Україна на початку ХХ століття намагалася знайти шлях до культурної самоідентифікації. Втім, зважаючи на те, що наша держава на той час не перебувала в епіцентрі мистецьких віянь, то всі нові художні напрями, як-от паризької або німецької шкіл, доходили до нас не в чистому вигляді й виражалися менш насичено.
Художники сприймали імпресіонізм як простір для експериментів — і кожен брав з нього те, що могло оновити його мистецьку мову.
Наприклад, майбутні авангардисти взяли розуміння та відчуття кольору — чи не всі вони пройшли через імпресіонізм (або радше постімпресіонізм) в тому чи іншому його прояві. Українські авангардисти формували своє живописне бачення, зокрема, під впливом Сезанна.
Олена Кашуба-Вольвач наголошує: чистого імпресіонізму в Україні практично не було, адже наші художники не сприймали цю естетичну ідею в її первісному сенсі.
Український імпресіонізм формувався в 1890–1910 роках. Тоді в мистецтві переважав строкатий синтез реалізму, імпресіонізму, постімпресіонізму й модерну.
За словами пані Олени, найбільш "справжнім" імпресіоністом — витонченим, закінченим і тим, який постійно дотримувався цієї естетичної концепції, був Микола Бурачек.
"Надзвичайно цікавий, тонкий художник. Можливо, сьогодні він ще трохи недооцінений. Втім, якщо говорити про імпресіонізм в Україні, Бурачек — найяскравіший його представник. Цінність його художніх робіт — надзвичайно висока", — каже вона.
Ще одним яскравим представником імпресіонізму можна вважати Давида Бурлюка. У колекції Національного художнього музею є два його ранні пейзажі, які автор розробляв саме за імпресіоністичною концепцією та технікою. Однак навіть там, каже пані Олена, автор додає свою "бурлюківську нотку" — акцент на "тремтячій фактурі застиглої фарби, вібрації живописного шару".
Серед інших відомих українських представників цієї стильової течії в живописі — Іван Труш, Олександр Мурашко, Петро Нілус, Михайло Ткаченко, Петро Левченко, Олена Кульчицька.
З літератури відразу можна згадати Михайла Коцюбинського. Зокрема, його новелу "Цвіт яблуні", яка здійснила чималий вплив на розвиток української літератури й навіть образотворчого мистецтва. Письменник описує трагедію батька, який бачить, як згасає життя доньки: її смерть автор порівнює з цвітом яблуні, який повільно опадає.
Цікавим є те, що Микола Бурачек теж звертається до цього символу: художник написав картину "Яблуня цвіте" в період, коли померла його дитина. Олена Кашуба-Вольвач зазначає, що прямих паралелей між двома згаданими творами немає, однак це приклад того, як митців-імпресіоністів "пов'язав стиль та ситуація".
Пані Олена підсумовує: імпресіонізм в Україні дав насамперед можливість експерименту.
Водночас із тим, як на початку ХХ століття наші художники почали ближче знайомитися з цією течією, існувало й багато інших мистецьких напрямів. Тож дуже часто художники динамічно змінювали стилі або міксували їх.
Наприклад, у творчості Абрама Маневича, згадує Кошуба-Вольвач, "сплавилися в абсолютно самобутній та яскравий художній почерк естетики імпресіонізму та модерну". Також історикиня відзначає Олександра Богомазова, який, пройшовши крізь імпресіонізм, отримав нове живописне бачення кольору.
"Елементи імпресіонізму, його мову, ми можемо простежити у творчості ледь не кожного українського художника початку ХХ століття. Багато з них переходили далі — змінювали стиль або викристалізовували щось своє, унікальне — але імпресіонізм проявляється у творчості практично кожного тогочасного митця", — підсумувала представниця Національного художнього музею.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
