Національний художній музей України (NAMU) уже тричі терміново знімав свою колекцію: під час Помаранчевої революції та Революції гідності, а тепер — на початку повномасштабної війни. І попри такі переломні моменти в житті закладу, він усе одно шукає способи, як працювати, знайомити людей із колекцією, берегти команду. У цьому музей не одинокий: працюють та відчиняють двері для гостей під час великої війни "Софія Київська", Національний музей історії України, Київська картинна галерея, музей Ханенків, музеї Миколаєва, Сум, Житомира… Усіх і не перелічити.
17 серпня NAMU виповнилося 124 роки. 6 липня в музеї відкрилась перша за час повномасштабного вторгнення виставка — "Передчуття Перемоги". Вона об'єднала твори шістьох сучасних митців, які представили власну візію перемоги у російсько-українській війні. Також у музеї проходять кінопокази. Зокрема, на свій день народження заклад показував стрічку "Прометей" Івана Кавалерідзе.
Суспільне Культура завітало до музею, який після тривалої перерви відчиняє свої двері таким довгоочікуваним відвідувачам. Директорка Юлія Литвинець розповіла нам, як вдалося зберегти та навіть розширити команду, як музей презентує свої колекції за кордоном та що планує після перемоги.
Фондосховище та аварійні химери: реставрація в музеї
Після 24 лютого нашарувалися багато причин, щоби припинити роботу, розповідає пані Юлія. Від 2016 року музей реставрують. Наступного року йому виповнюється 125, і для певних частин музею це взагалі перші реставраційні роботи за весь час існування. Після експертизи будівлі погодили протиаварійні ремонтно-реставраційні роботи. Це пам’ятка архітектури, тому нічого суттєво у споруді змінювати не можна, єдине — будівельники додадуть пандуси та ліфт для маломобільних людей.
"У нас уже і химери, і крилаті левиці були в аварійному стані. Деякі без голів, без крил... І скульптура фронтону, і леви зазнали руйнації. Тому реставраційні процеси були вже просто вкрай необхідні. Звісно, якби в нашій державі було трирічне фінансове планування, то ми могли б повністю зробити проєкт, нам дали б кошти, якими ми могли б вільно користуватися. Але бюджети річні. Культура все одно в нас фінансується за залишковим принципом, тому процес розтягнувся аж дотепер", — говорить Юлія Литвинець.
До 24 лютого 2022 року музей працював, а гостей приймали через службовий вхід. Після початку вторгнення це було неможливо. Реставраційні роботи також зупинилися — немає держфінансування. Однак музей активно підтримують закордонні благодійники. Так, торік для NAMU надали кошти на зовнішню реставрацію, директорка зазначає: "Ми її робили, але призупинили, коли восени почалися серйозні прильоти по Києву. Бо ми боїмося, що робота піде намарно".
Проте продовжується реставрація всередині музею. Зокрема, повністю відреставрували, відремонтували та оновили обладнання в одному з фондосховищ. Це зробили завдяки коштам фірми Thames & Hudson, яка у Великій Британії друкувала каталог для музею, а також завдяки Міжнародному фонду ALIPH, що підтримує музеї на території тих країн, де ідуть військові дії.
Початок вторгнення та порятунок колекції
"24-го о шостій ранку я вже була на робочому місці, колеги теж підходили, — пригадує пані Юлія. — Ми дуже швидко зняли всю експозицію, спустили всю колекцію, і почався процес пакування. Я не можу сказати, що це було особливо складно, бо для нас це вже не перший досвід. Терміново знімали колекцію вже втретє. До того — під час Помаранчевої революції та Революції гідності".
Загальний фонд музею — майже 40 тисяч предметів мистецтва. Його весь вдалося врятувати: пізніше твори евакуювали. Документально і фізично перевезти та сховати колекцію було достатньо складно. Зараз експонати розосереджені в різних місцях, зокрема за кордоном, але всі — у максимальній безпеці.
"Колекція, колектив, будівля — це головне, що ми зберігаємо та на чому зосередились із 24 лютого", — підкреслює директорка NAMU. Виставкову діяльність музей переніс за кордон. Наприклад, спершу в Мадриді відкрилася виставка, присвячена українському модернізму — зараз вона переїхала в Кельн. Деякі експонати демонструють у Дрездені, в Таллінні тощо.
Колекція має працювати, як наголошує Юлія Литвинець. Якщо вона стоїть у ящиках — це не добре. "Твори, як і люди, старіють. Відбувається деструкція матеріалів. Це нормальний фізичний процес. Тому постійно потрібен нагляд за творами. Тож коли вони на виставках, а не стоять у ящиках, — це значно краще. Експонати на стінах, до них приходять реставратори. Це дуже важливо", — додає директорка.
Для українців відвідування закордонних виставок NAMU безоплатне — потрібно лише показати паспорт. На сьогодні відвідувачі Національного художнього музею — це закордонні відвідувачі. Для українських музейників це неабиякий шанс змінити наративи, звичні для західного глядача, який досі знав, що є лише російське мистецтво — російський авангард, приміром.
Кожен закордонний виставковий проєкт NAMU супроводжується каталогом. Уже згадувана фірма Thames & Hudson надрукувала велику ілюстровану збірку наукових досліджень музею In the Eye of the Storm. Modernism in Ukraine 1900–1930’s. Ця книга минулого року була визнана Бібліотечною асоціацією як одна з 10 книг у своєму жанрі у світі, які потрібно прочитати за життя. Юлія Литвинець вважає це серйозною перемогою.
Людям, які хочуть зараз ознайомитися з колекцією музею, але не можуть поїхати за кордон, директорка радить відвідувати сайт NAMU та музейні сторінки в соцмережах. На ютуб-каналі публікується багато нових відео про колекцію музею. Ролики записують фахівці закладу.
З виставок, які відбулися за кордоном, також є відео. Вони збережені на ютубі та фейсбуці, зокрема це записи кураторських екскурсій. А ще можна придбати щось із сувенірної крамнички — вона продовжує працювати онлайн.
Репресії та передчуття перемоги: перші виставки НХМУ після вторгнення
"Ідея виставки «Передчуття Перемоги» належить кураторці Ганці Третяк", — розповідає пані Юлія. Кураторка звернулася з ідеєю зробити в інтер'єрі музею фотосесію для художників з їхніми творами. Твори шести митців та мисткинь — Марини Скугаревої, Олени Придувалової, Олега Тістола, Олексія Аполлонова, Олександра Сухоліта і Миколи Білоуса — використали для лімітованої колекції шампанського Victoire de la Dignité, кошти з продажу якої будуть спрямовані на потреби Головного військового клінічного госпіталю.
"Я кажу: добре, фотографуйте. А потім виникла ідея — що, коли їх хоча б на кілька днів виставити в музеї? А якщо зробити куточок кожного художника: як він у майстерні переживає війну? І врешті-решт це вилилося в такий цікавий проєкт, який, що для нас важливо, має благодійний складник. Музей насправді намагається долучатися до різних благодійних історій на підтримку війська, госпіталів, відбудови будинків тощо. Тому це стало для нас справді цікаво. Як і цікаво зустрічатися з самими художниками, розмовляти з ними та потроху спробувати відновити і власний потенціал", — натхненно та з усмішкою ділиться пані Юлія. Пригадує — вона розплакалася, коли вперше знову побачила відвідувачів у стінах свого музею: "Зрозуміла, що настільки я скучила за людьми. Тут завжди вирувало життя…"
На перші екскурсії за записом прийшли понад 150 людей. Також гостям пропонували безоплатні кураторські екскурсії. Команда дуже переживала — раптом повітряна тривога? У такому разі потрібно буде всіх швидко доправити до метро (в музеї є підземні приміщення, куди спускаються працівники, якщо лунає тривога. Але ці приміщення не оснащені як укриття для сторонніх людей).
Ще один виставковий проєкт відкрився 28 липня — "Стиснуті нескінченністю" мисткині українсько-туніського походження Надії Каабі-Лінке. Він мав відкритися ще 8 березня 2022 року — будувалася інсталяція, звозилися твори з різних музеїв, — але через російське вторгнення відкриття не відбулось.
Надія кілька років працювала разом із NAMU над спецфондом музею — творами, вилученими з публічного показу в 1937–1939 роках, які мали бути згодом знищені. "Це репресовані твори, — розповідає Юлія Литвинець. — Наприклад, у нас є робота «Група партійних діячів в полі». І у міру того, як партійні діячі потрапляли під репресії, їхні обличчя замальовувалися. Отаке буває… Зараз ця колекція "перевідкрилася", має інші смисли, ніж коли вона задумувалася. Здавалося, що ця історія зі знищенням мистецтва вже закрита. Але, як виявилось, не закрита. І, в принципі, ворог той самий. Методи ті самі. Просто зброя стала серйознішою".
Ці твори й мали бути в експозиції з березня 2022-го. Але поки спецфонд в евакуації, вирішили інсталювати дві роботи художниці, які Надія створила спеціально для NAMU. За словами директорки, Надія "пропускає через себе" час репресій, 1930-ті роки. Її інсталяція — це про пекло і рай. До того ж художниця пов’язує твори з власною біографією. Її мама вийшла заміж за іноземця у 1960-х роках, що викликало підозри та систематичні перешкоди й довгі бюрократичні процедури для сім’ї з боку влади СРСР. До первинного задуму виставки музей планує повернутися після перемоги, перед тим смислово ще раз опрацювати його.
Щодо майбутніх виставок у будівлі музею — пані Юлія каже, тут складно щось загадувати наперед. Наразі все залежить від розвитку подій. Поки обережно, але планують діяльність музею для відвідувачів. Для цього, як сподівається директорка, скоро зможуть продовжити реставрацію та відкрити центральний вхід.
Переосмислення: наукові плани
З повномасштабною війною в НХМУ з’явилося більше часу на наукову роботу. Наступного року музей планує відзначати свої 125. Готують декілька видань.
Одне буде присвячене виставці портрета 1924–1925 років, а інше — виставці українського мистецтва 1928 року. Зараз у музеї працюють над каталогами з цих двох напрямів. Робота вийшла цікавою, бо, як зазначає директорка, це вже підготовка до відкриття музею після перемоги. Команда переосмислить постійні експозиції: щось, можливо, приберуть, щось доповнять.
"Ми ідентифікуємо абсолютно всі предмети, які були на виставках 1925 і 1928 років, визначаємо, де вони зараз. Крім того, ми повертаємось у ті роки, щоб візуалізувати погляд наших корифеїв, засновників музею, на українське мистецтво і на нашу колекцію", — каже пані Юлія.
Заразом, докладно вивчаючи колекцію музею до Другої світової війни, науковці знаходять, які твори були втрачені під час німецької окупації. Знаходять їх, порівнюючи перелік фонду до та після війни. Здебільшого — в Росії. Ще до поділу колекції у 1954-му, коли Художній музей був одним закладом із Музеєм декоративно-прикладного мистецтва, із будівлі вивезли 65 тисяч творів. І це не остаточна цифра, бо в цю кількість не враховують ікони та спецфонд (авангардне мистецтво), адже ця інформація в радянський час була засекречена.
"Я, напевне, фанатик, бо я вірю, що ми їх повернемо. У мене всі документи на руках! — переконана директорка. — Дорогу подужає той, хто йде. Навіть якщо ти зневірюєшся. Але дуже важливо й те, що ми віднаходимо ці твори й повертаємо їм атрибуцію — що вони українські. Дуже часто можуть написати, що твір, наприклад, із Білорусі. А він з Київщини. Це теж наша історія".
NAMU готує також видання про свою виставкову діяльність. Наступного року мають вийти два томи: перший — про виставки 1899–1919 років, і другий — 1920–1943 років.
Під час двох років німецької окупації у стінах музею теж тривали виставки. "Це якась дуже цікава історія, — розповідає Юлія Литвинець. — Насправді ми ніколи не аналізували цього аспекту. Але виявилося, що Київ на початку ХХ століття зовсім не був провінційним містом. Могло одночасно бути три виставки різних художників у нашому музеї, водночас виставки у хмарочосі Гінзбурга (з 1913 року там була художня студія Олександра Мурашка, а нині на тому місці готель "Україна"), в університеті Шевченка, на Хрещатику тощо. Київ був доволі європейським цікавим містом, і ми хочемо весь цей пласт підняти". Під час роботи над цими двома томами музейники знайшли архівні фото тодішніх експозицій та робіт митців, як і світлини старого Києва.
Мета — максимально зберегти культуру
"Що означає культура під час війни? Питання широке, — розмірковує мистецтвознавиця. — Культура є в кожній сфері нашого життя. Від культури спілкування до художньої культури. Культура виражає особливі національні традиції. Вона є індикатором національної ідентичності кожної нації. І зараз війна йде не тільки за територію, а й за культуру, бо культуру намагаються знищити, як і ідентичність, як і мову. Перебрати щось на себе: художників українських зробити російськими. Тому культура важлива. Це те, що ми маємо максимально зберегти — так само як і територію, так само як і людей, які є носіями цієї культури".
Юлія Литвинець наголошує на різниці української та російської культур, ідентичностей, націй. Наприклад, якщо говорити про образотворче мистецтво, про кольори — українці більш колористичні. "Українська культура — відкритіша і більш налаштована на родину. Ми сприймаємо всю нашу націю як одну родину. Я навіть для себе вивела таке поняття як «українці всіх національностей»", — каже пані Юлія. Нам важить і традиція релігійна — але не фанатична. Українці все переосмислюють та завжди дають своє бачення і різних традицій, і релігійного культу, як зауважує науковиця.
"У росіян традиції геть інакші, — підсумовує Юлія Литвинець. — У них там раб Божий і рабська зашореність. У них є цар, який як сказав, так йому і вірять. Кріпосне право, очевидно, дуже зіпсувало їм мізки… А українці — це про свободу".
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
