Вероніка Склярова та Зої де Лафферті у межах Єврофестивалю розробили спеціальний проєкт-аудіотур "Із вогнем та люттю", що діє у піблічних місцях у Ліверпулі до 14 травня.
Авторки мистецького аудіо-вистави пропонують по-справжньому почути Україну: зокрема слідкувати за митцями на передовій та почути історії із укриттів. У ньому можна почути історії і про порятунок людей, і про евакуацію мистецтва, а також думки про колоніалізм та у який спосіб війна впливає на ідентичність людей.
Зокрема, тут зібрані історії про роботи Харківської школи фотографії, про стріт-арт з харківських провулків, про Василя Стуса, Юрія Шевельова, Лесю Українку. Звучать вірші Остапа Сливинського, драматургічні тексти Ніни Захоженко та Андрія Бондаренка. Загалом у проєкті зібрано більш ніж 40 історій та текстів. А завершується оповідь історіями тих, хто загинув на війні.
Про проєкт та взаємодію із гостями міста читайте інтерв'ю з кураторками Веронікою Скляровою та Зої де Лафферті для Суспільне Культура.
Чому ви вирішили звернутись саме до формату аудіотурів?
Зої де Лафферті:
Коли я вперше зустріла Вероніку, вона говорила про право на місто і про фестиваль Parade fest як спосіб об'єднати мистецтво, культуру, права людини, людей, які хочуть голосно говорити про важливі теми, а також про те, як це пов'язано з міськими територіями. Тому коли ми почали працювати над проєктом "З вогнем та люттю" обидві думати про те, як представити різні історії митців. Ми відчули, що це буде дуже цікавий спосіб поєднати їхні історії з фізичним простором міста Ліверпуль і різними локаціями тут. Знайти способи віддзеркалення цих просторів.
Вероніка Склярова:
Наразі про право на власні міста й ідентичність ми говоримо своєю діяльністю. Для когось це мистецтво, культурна дипломатія й інше, для когось — зброя чи волонтерська діяльність. Всі ці досвіди перебування "на лінії фронту" сплелись у нашій аудіовиставі.
Для мене аудіопрогулянка — це влучний спосіб віднайти внутрішній діалог, зануритись у відчуття, але й перебувати в контексті середовища, у якому ти знаходишся.
Наші паралелі між театрами, розбомленими локаціями Ліверпуля, станціями метро, дуже яскраві. Наприклад, історія одного з наших героїв художника Сергія Захарова: через свою мистецьку партизанську діяльність у Донецьку опинився "на підвалі" донецького готелю Ліверпуль — саме там його допитували представники так званого ДНР.
Розкажи про ідею аудіотуру: як він говорить про Україну?
Зої де Лафферті:
Мабуть, найкраще Вероніка могла б розповісти розповість про те, як вистава представляє Україну, але я, безумовно, можу розповісти про деякі речі, яких навчилася під час роботи, і які, я сподіваюся, ми передамо нашим глядачам.
По-перше, нам було важливо не просто зосередитися на повномасштабному вторгненні російських військ, що відбулося 2022 року, але загалом розповісти історію, що відбувалась протягом останніх дев'яти років, тобто з 2014-го. Важливо було говорити про цензуру, війни, колоніалізм з боку Росії, через століття! Тому наш проєкт як про історію, так і про сьогодення. Для аудиторії — це спосіб дізнатися про це через різні шари та культурні рівні.
Я також сподіваюся, що наша вистава оприявнює й ще одну тему: те, як мистецтво і культура використовуються як форма опору в Україні; які ризики беруть на себе митці, перебуваючи на передовій. Як різні види мистецтва відіграють свою роль: чи-то перформанс, чи-то музика, чи-то поезія, чи-то фотографія, чи-то зйомка 360 — кожен вид мистецтва і кожен митець шукає способи використати свої навички для боротьби. У той же час, деякі з героїв, про яких ми розповідаємо в наших сюжетах, також є митцями, що використовують зброю і воюють на передовій, тож ми розглядаємо "мистецький опір" з дуже різних боків.
Це також і про те, якими навичками володіють художники. З точки зору співпраці, уяви, а також того, як переосмислювати цінності під час війни. Йдеться й про усі види людських зв'язків, комунікацій і способів мислення, якими, на мою думку, художники дійсно блискуче володіють. Митці в Україні роблять неймовірні речі! І про це дуже цікаво і проникливо слухати.
Цей список можна продовжувати, але я можу сказати наостанок, що вважаю, що ця вистава фокусується на митцях, але, звісно, митці — передусім люди. Тож сподіваюся, що наша вистава — це шанс зустрітися з дуже різними людьми в Україні, які мають різні досвіди життя під час вторгнення. І це той людський досвід, якого часто бракує у британських ЗМІ. Ми дуже зосереджені на цифрах і статистиці, і тому втрачаємо зв'язок саме з людьми.
Я сподіваюся, що це інтерв'ю також є способом встановити зв'язок поміж людьми, які переживають дуже складний досвід, але при цьому реагують і реагують у неймовірно потужний і сильний спосіб.
Як ви вибудовували маршрут містом?
Зої де Лафферті:
Наш проєкт-виставу можна сприймати послідовно, але також і частинами, наприклад чекаючи на потяг.
Ми почали з історій 10 митців, у яких взяли інтерв'ю, а потім шукали місця, які, на нашу думку, мали значення не лише в межах розказаної історії, але й у межах міста Ліверпуль.
Іноді це дуже очевидно і прямо, наприклад, Юля з фестивалю Kharkiv Music Fest розповідає про те, як вони давали концерти під час вибухів у харківському метро на початку повномасштабного вторгнення. Ми розповідаємо її історію на залізничному вокзалі Мурфілдс у Ліверпулі. Це звичайний залізничний вокзал, люди їдуть на роботу, зустрічаються з друзями, і раптом ви чуєте історію, яка близька до того середовища, в якому ви перебуваєте, але у розповіді йдеться про абсолютно інакший досвід. Тож люди можуть зупинитися по дорозі, або сидіти на станції і слухати. У інших випадках ми ніби відчували потрібну локацію. Я б сказала, що ми через неї віддзеркалювали цінності історії, про які говорили. Наприклад, це дивовижна радикальна книгарня в Ліверпулі під назвою "Новини нізвідки", у якій ми розповідаємо історію, яка мене дуже лякає: ця історія про киримли, яка народжувала свою четверту дитину, коли Крим окуповали у 2014 році. Її звуть Лютфіє, вона стала журналісткою, письменницею і громадською активісткою. Я відчула, що цінності книгарні і цінності цієї історії дуже добре поєднуються між собою.
Чи відомо скільки людей скористались аудіотуром та якою була реакція глядачів?
Зої де Лафферті:
Реакція людей була дуже різною. Ви знаєте, що Євробачення — це величезний, "глянцевий", веселий, блискучий, танцювальний, фестиваль, у який "З вогнем та люттю" додає дуже серйозну ноту. Дуже потужно, що ці дві частини відбуваються разом.
Я думаю, що глядачі були дуже зворушені, абсолютно натхненні всім тим, що роблять митці в Україні, натхненні тим, як мистецтво і культура використовуються для боротьби з вторгненням. Люди також говорили, що це дійсно дало їм ще один рівень ситуації і розуміння історії, про яку не завжди розповідають тут.
Вероніка Склярова:
Наразі ми маємо більше 700 людей в "аудиторії" вистави.
Мені дуже йшлось про українців які опинились у Ліверпулі, як вони зреагують, бо нібито всі ці речі їм вже відомі. Але реакція і команди Чорнобильдорфу, і київської команди Британської Ради, були дуже яскравими. Тепло, близькість, гідність, натхнення — це ті слова, які я найчастіше чула про нашу роботу. Мрію перекласти і привезти її в Україну. Зробити такі тури — знайомства з контекстом опору і розвитку нашої суб’єктності по європейських столицях.
Проєкт став можливий за підтримки Британської Ради в Україні та Українському Інституту.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
