У колонці для Суспільного Культура продюсер гурту TVORCHI та засновник сайту They love war Петро Заставний пояснює, чому культура завжди була пов'язана з політикою, та розповідає, для чого заснував свій проєкт.
Скільки ми існуємо, стільки будемо дискутувати на різні теми. Одна з них – чи може культура бути поза політикою? Здавалося би, що війна в країні робить це питання риторичним, проте хтось досі вагається та думає, що "не потрібно всюди приплітати політику". Усім, хто досі так вважає, раджу зняти рожеві окуляри та почати жити в реальному світі, а не в мультфільмі.
Мистецтво відображає епоху
Кожна епоха накладає певний відбиток на творчість, а політична ситуація в той чи інший час не могла не впливати на кожну сферу життя людей. Порядок денний відображався в живописі, кінематографі, літературі, навіть моді. Під час Другої світової війни тоді ще маловідомий бренд Hugo Boss відшивав форму для солдатів Вермахту. На фабриці компанії були жахливі умови праці, але після війни Х’юго Босс був оштрафований судом за роботу на нацистів. Через роки компанія офіційно перепросила за своє минуле.
Звичайно, не завжди музика чи інший вид мистецтва відображали епоху. Співати про небо, сонце, любов ще ніхто нікому не забороняв. Але зараз, під час війни, неймовірний попит на патріотичні пісні.
Репресії проти культурних діячів
Скажіть Стусу, Кулішу, Симоненку, всьому Розстріляному Відродженню, що культура поза політикою. У нацистській Німеччині пацифісти та противники режиму покидали країну. Ремарк, якого ми знаємо саме за книгами про війну, був названий зрадником батьківщини за те, що не співпрацював з режимом, а його твори було заборонено навіть читати.
Якби культура була поза політикою, як хтось досі вважає, культурні та наукові діячі не страждали б від репресій, а українську мову не забороняли б протягом 400 років. Але ж ні, цього з історії не викинеш. Звичайно, якби ми були в Росії, з підручників історії не просто б викинули ці періоди, а ще й переписали б. На щастя, ми не в Росії, тому й не потрібно це забувати.
Культура як рупор пропаганди чи елемент спротиву
Зараз культура також є інструментом пропагандистів або стає прикладом спротиву. Z-дануті концерти в Росії, пости баскових і компанії на підтримку діючої влади Росії та про те, що їм не соромно називати себе росіянами, – черговий приклад, що ні, культура ніяк не поза політикою. Неможливо прийти на шабаш в Лужніках, одягнути георгіївську стрічку у формі Z, заспівати пісню, отримати за це декілька мільйонів, а потім сказати, що ти поза політикою.
Усіх подібних персонажів – спортсменів, акторів, блогерів, навіть політиків – ми з командою збираємо на сайті They love war. Щоправда, там не лише росіяни чи білоруси, а й українці, які живуть тут чи давно переїхали до Росії. Ця база доказів залишиться назавжди, навіть якщо з часом любителі диктаторських режимів захочуть відмовитися від своїх слів.
Аполітичність – особливість росіян
Буде неправильним сказати, що ми теж завжди були надто залученими в політичне життя країни. На щось просто закривали очі, щось було поза нашою інформаційною бульбашкою. Але все ж таки аполітичність — характерна особливість росіян. Згадайте опитування на вулицях, де від багатьох чутно лише "ми внє палітікі". Та й блогери, які відмовляються коментувати війну чи висловлювати свою позицію, кажуть, що вони не політики, а їхній блог присвячений зовсім іншому.
Саме тому мовчання публічних людей – теж підтримка злочинного режиму. На сайті "They Love War" така примітка є біля багатьох імен.
Соціальні теми – теж політика
Політика — це не лише Зеленський, Верховна рада, Арестович, Макрон та Байден. Це не лише демонстрації та плакати з гаслами. Це ще й висвітлення прав жінок, меншин, в тому числі сексуальних, бідність, безробіття. Хоч щось та й стосується кожного з нас.
Актуальне: Євробачення та політика
Євробачення, найбільше пісенне шоу Європи, позиціонує себе як аполітичне. Це зафіксовано в правилах, а порушення може каратися штрафом для суспільного мовника чи навіть дискваліфікацією. Хоча щороку трапляються якісь (а)політичні скандали. У 2019 році представники Ісландії розгорнули прапор Палестини на їхню підтримку, за що ісландський мовник отримав штраф у розмірі 5 тисяч євро. А сам конкурс до того ж проходив у Ізраїлі.
Якби музика була поза політикою, цьогоріч на Євробаченні поруч з Україною та іншими цивілізованими країнами виступала б і Росія. Ви собі це уявляєте? Хоча у 2014 році, після незаконної анексії Криму Росією, цю країну не відсторонили від участі. Принаймні через декілька років організатори конкурсу виправилися. Білорусь дискваліфікували ще минулого року через пісню, яка обіцяла "навчити ходити під струночку та танцювати під дудочку". На тлі протестів у країні такий текст виглядав особливо заангажовано.
То що, культура все ще поза політикою? Вона ніколи не була поза цією важливою складовою життя кожного з нас, а після 24 лютого тим паче.
Читайте також
- Наскільки важливою є перемога Kalush Orchestra на Євробаченні
- Як Україну підтримує світова культурна спільнота й чому це важливо
- Чи існує російський ліберал – розбирається Анастасія Бакуліна
- Як росіяни 30 років формували залежність українського музичного ринку від Москви
- Чому треба припинити заглядати до рота російським медіаперсонам
