«Дитяче Євробачення» створювали як міжнародний конкурс для юних виконавців, однак за понад 20 років існування його формат суттєво змінився. Конкурс, що виріс зі скандинавського дитячого музичного змагання, уже за кілька років зіткнувся з критикою щодо того, чи не віддаляється він від початкової ідеї.
Суспільне Культура розповідає, як виникло «Дитяче Євробачення», які суперечки супроводжували його історію та як конкурс змінився від перших шоу до формату, який глядачі бачать сьогодні.
Єврофани знають, що пісенний конкурс «Євробачення» започаткували після Другої світової війни задля обʼєднання Європи музикою. Від нього є похідні конкурси — «Євробачення молодих музикантів», де змагаються інструменталісти, конкурс «Євробачення» для танцівників та дитячий конкурс «Євробачення» юних вокалістів, який стартував у 2003 році.
Скандинавський початок та перший конкурс
Коріння дитячої версії конкурсу знаходимо у Скандинавії. У 1957 році в Данії стартував щорічний конкурс «Гран-прі данських мелодій», переможець чи переможиця якого представляє країну на дорослому «Євробаченні». Він транслюється й досі.
Навесні 2000 року суспільний мовник DR запустив дитячий аналог MGP Junior, у якому брали участь діти віком від 8 до 15 років. Проте шлях переможців обмежувався національним конкурсом, оскільки міжнародних аналогів для дітей тоді ще не було.
У 2002 році до Данії долучилися Швеція та Норвегія, а конкурс перейменували на MGP Nordic. Із національного фестивалю він трансформувався у міжнародне скандинавське змагання. Перший MGP Nordic відбувся у Forum Copenhagen, де виступили дев'ять учасників — по троє від кожної країни.
Саме цей регіональний формат став моделлю для «Дитячого Євробачення», яке ми знаємо сьогодні. Також його запозичила Норвегія, яка проводила свій дитячий фестиваль Melodi Grand Prix Junior із 2002 по 2022 роки.
Європейська мовна спілка (EBU) зацікавилася скандинавською моделлю та вирішила масштабувати її. Для цього обрали досвідчену Данію, яка й стала господаркою першого пісенного конкурсу для дітей під брендом «Євробачення». Відбулося воно 15 листопада 2003 року. Причому в тому самому Forum Copenhagen, де роком раніше був MGP Nordic.
В архівних матеріалах Європейської мовної спілки за 2002 рік йдеться про те, що спочатку проєкт мав робочу назву Eurovision Song Contest for Children, а кількість охочих мовників перевищила можливості запланованого шоу. Саме тому частину країн відібрали жеребкуванням. До змагань допустили 16 європейських країн.
Тоді правила були такими:
- дітям на день проведення конкурсу має бути від восьми до п'ятнадцяти років;
- конкурсанти повинні співати своєю національною мовою;
- діти мають самостійно написати музику і текст пісні без професійної допомоги.
Першим в історії «Дитячого Євробачення» переміг хорват Діно Єлушич із піснею Ti si moja prva ljubav («Ти моє перше кохання»). Іспанія посіла друге місце, а Сполучене Королівство — третє.
У 2004 році хорватська телерадіокомпанія HRT фактично погодилася прийняти наступний конкурс в Загребі. Але за пʼять місяців до його проведення відмовилася, оскільки на потрібну дату майданчик вже був заброньований для іншого заходу. Тоді норвезький суспільний мовник NRK запропонував провести конкурс у Норвегії.
Варто зауважити, що у дитячій версії «Євробачення» країна-переможниця не отримує автоматичного права на проведення наступного конкурсу. До прикладу, Україна лише раз перемагала, але проводила конкурс двічі — у 2009 та 2013 роках.
Перша криза дитячого формату
«Дитяче Євробачення» 2005 року пройшло у Хасселті, Бельгія. Після нього три основні скандинавські мовники, які брали участь у створенні початкової моделі, вирішили не продовжувати участь у європейському конкурсі.
Nordvision у своєму звіті 2007–2008 років пояснює це тим, що європейський конкурс для дітей почав нагадувати доросле «Євробачення», а природна дитяча атмосфера була витіснена образом «маленьких дорослих». Шведське радіо прямо писало, що на шоу діти почали одягати більш відкритий одяг, конкурс став занадто комерційним та жорстоким для дітей, оскільки низькі місця на турнірній таблиці негативно впливали на дитячу психіку.
Через це мовники DR, SVT і NRK покинули «Дитяче Євробачення» у 2006 році й відродили власний MGP Nordic. Для цього також запросили Фінляндію, яка ні разу не брала участі в «Дитячому Євробаченні». Данія та Норвегія з того часу на міжнародний конкурс не поверталися.
Важливий нюанс тут саме зі Швецією. Її мовник SVT відмовився займатися заявкою на «Дитяче Євробачення». З 2006 по 2009 рік на себе цю роль взяв приватний канал TV4. У 2010 році SVT вирішив повернутися на конкурс, але після 2014 року не бере участі.
До 2009 року в Європі існували два дитячі конкурси — «Євробачення» та MGP Nordic. Проте міжнародний витіснив скандинавську модель, і з 2010 року MGP Nordic припинив існування.
Реформи дитячої версії
Після того, як скандинавські мовники розкритикували та покинули конкурс, Європейська мовна спілка намагалася адаптувати його зміною правил. І у 2008-му організатори скорочують кількість людей на сцені з восьми до шести, як і на дорослому «Євробаченні» та додають «резервне журі», у склад якого мають входити діти.
Після оновлення правил країни не поверталися на конкурс. Якщо у 2007 році учасників було 17, то наступного року — 15. І майже всі країни тоді були саме зі східноєвропейського регіону.
У 2012 році EBU вперше додала до системи оцінювання спеціальне дитяче журі. До нього увійшло по одному представнику від кожної з 12 країн-учасниць, а їхні оцінки оголошували окремо під час фіналу в Амстердамі.
Того ж року всім учасникам автоматично нарахували по 12 балів, щоб уникнути нульових результатів. Хто переможе, визначали за сукупністю оцінок дорослого і дитячого журі та голосів глядачів. Саме у 2012 році Україна здобула свою першу перемогу на «Дитячому Євробаченні».
З того часу організатори чи не щорічно намагалися впроваджувати нові правила щодо проведення та голосування на «Дитячому Євробаченні».
У 2013 році, коли конкурс проводили в Києві, запровадили нагороди за друге та третє місця. Окрім того, самі діти проводили жеребкування порядку виступів, а переможець чи переможиця отримували можливість виступити на дорослому «Євробаченні» наступного року.
У 2016 році EBU знизила вікову межу до 9–14 років, конкурс проводили не в суботу ввечері, а вдень у неділю. Також запровадили окреме професійне музичне та молодіжне журі.
Організатори пояснювали, що зміни були потрібні, щоб зробити конкурс більш придатним для дітей і сімейної аудиторії та водночас більш різноманітним. Проте згодом ефір все ж повернули на вечір суботи.
Яке «Дитяче Євробачення» зараз
Нині «Дитяче Євробачення» повністю відрізняється від тієї моделі, яка лягла в основу конкурсу. Критики описують його як дорослий вокальний спорт, де на сцену підіймаються натреновані професіонали та змагаються у не дитячій системі голосування.
Нині переможців визначають глядачі та журі, кожна сторона формує по 50 % результату. До національного журі належать троє професіоналів музичної індустрії та двоє дітей віком від 10 до 15 років. Глядачі голосують онлайн у два етапи: до початку фіналу та після виступу останнього конкурсанта чи конкурсантки. Раніше окремо було дитяче журі, проте дітей та дорослих обʼєднали в одну команду, яка виставляє оцінки, й неможливо оцінити, чи мають старші журі вплив на думку молодших оцінювачів.
Окремо питання виникає до системи голосування глядачів. Перше «Дитяче Євробачення» було повністю глядацьким конкурсом. Це принципово відрізняло його від сучасного формату. Проте чи дійсно там голосують діти? Майже кожна сучасна дитина має смартфон, але їхніми рахунками розпоряджаються дорослі, які фінансово можуть собі дозволити відправити SMS-повідомлення. Тому глядацьке голосування переважно можна назвати дорослим.
Варто також згадати й вимогу до авторства, яка згодом стала однією з найбільш радикально змінених. У 2012 році EBU ще прямо писала, що конкурсанти повинні самі писати й скомпонувати пісню. У сучасному «Дитячому Євробаченні» цю вимогу до дітей прибрали — і конкурсанти тепер фактично виступають із піснями, які для них написали дорослі, що також не відповідає початковій моделі.
До прикладу, переможну французьку пісню 2025 року Ce Monde («Цей світ») написали й скомпонували співачка Лін та композитори Джонатан Тіссенсі й Джон Клас. Та й для українських представників останні роки пісні пише Світлана Тарабарова. Також цьогріч фіналістам Нацвідбору пісні писала й представниця України на «Євробаченні-2024» alyona alyona.
Окремої уваги заслуговує тематика пісень. Перші умовні десять років тематика пісень була про дружбу, самовираження, ідентичність та підліткове кохання у школі. Прикладом слугує перший переможець конкурсу. У тексті йдеться про сором'язливість, мрії про кохану людину і важливість цього емоційного досвіду в житті підлітка.
У сучасних піснях простежується тематика перших десяти років, але до них додалися композиції про втрати, війну, екологію, особисту ідентичність, тривогу, булінг тощо. Академічне дослідження Junior Eurovision, опубліковане Oxford Academic у 2023 році, якраз звертає увагу на те, що попри офіційний образ «безпечної та веселої дитячої події» учасники фактично виконують багато тих самих функцій, що й дорослі артисти — представляють свої країни, транслюють політичні та соціальні меседжі й беруть участь у міжнародному культурному змаганні.
У сучасному дитячому конкурсі «Євробачення» дитина залишається центральною фігурою, але сам конкурс став значно більш професійним і регламентованим. Суспільні мовники скандинавських країн не повертаються на конкурс, оскільки вбачають у ньому дорослу конкуренцію між дітьми та називають його надто професійним для дітей, що може створювати додатковий психологічний тиск на учасників.
Тобто аргумент, який з'явився у 2006 році, нікуди повністю не зник. Він просто змістився з питання «Чи не сексуалізуємо ми дітей?» до ширшого питання «Чи не перетворили ми дитячий конкурс на професійний музичний спорт, де діти змушені поводитися як дорослі артисти?».
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
