Від 24 лютого, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, життя більшості українців змінилося докорінно. Продовжуючи свою роботу, художники фіксують ці зміни — інколи достовірно точно, як документалісти, інколи осмислюючи й рефлексуючи, як митці.
Суспільне Культура поспілкувалося з ілюстраторами про те, на які теми вони малюють, який відгук отримують, і взагалі, як це — творити в умовах війни. Це наша друга підбірка розмов з художниками, першу можна знайти за посиланням.
1 — На цю ілюстрацію мене дуже надихнув Херсон. Не пам'ятаю точно, який саме це був день війни, але я побачила, як люди в окупованому місті виходять на мирний протест, по них стріляють, а вони все одно стоять — дуже захотілося це намалювати.
2 — Це найскладніша ілюстрація, бо вона дуже особиста. 25 лютого ми виїхали з дому в Києві і дві доби їхали до наших рідних на заході. Перший день ми провели за кермом 17 годин, але найскладніше було витримати той біль, що був від шоку, що війна почалась, і те, що довелося залишити дім, який я так люблю і за який так трималась.
3 — Відчуваю велике безсилля від того, наскільки зараз страждають діти, і оця ілюстрація конкретно про тих, хто втратив свій дім внаслідок обстрілів.
4 — Окрім особистих трагедій і переживань усіх жахів війни я вибрала для себе малювати на підтримку ЗСУ. Я не знаю, чи реальні військові побачать ці картинки і чи їм взагалі буде до того, але я відчуваю важливим зображати їх, бо я їм дуже вдячна за те, що вони такі класні. Оця конкретна ілюстрація про те, як ми підтримуємо наші збройні сили.
1 — З цього малюнку мій відлік часу зупинився. Ця ілюстрація була намальована (так вже вийшло) за день до вторгнення. Коли стало ясно, що вибухи на кордоні — це реальність. Під малюнком я написала те, що крутилось в голові з перших же прочитаних новин і розмов з мамою, яка прокинулась від шуму чи то літаків, чи то далеких вибухів. Я написала: час допомогти України вже зараз, не завтра, не через тиждень, а прямо зараз.
2 — Ми всі проживаємо дуже схожі гойдалки: то підйом, то зневіра, то впевненість, то тривога. Скоріш за все тому, що це тягнеться, і гарні новини все чергуються зі страшними. Треба було нагадати собі, прямо намалювати, якщо вже так треба, що перемога — це тільки справа часу. Я кажу про "дуже схожі гойдалки" не просто так — потім багато людей написало мені, дякуючи за цю картинку, сказали, що вона дає надію, описуючи емоції, які я проживаю так само.
3 — Ця картинка — з минулого, була намальована колись прекрасним літнім вечором після прогулянки в поля за домом. Я тоді побачила свій будинок з іншого кінця озера, він оточений лісами, і соняшникове поле тягнеться аж за пагорб і аж світиться в променях сонця, що сідає.
І от в перші дні вторгнення я прочитала про жінку і її вже класичну фразу про соняшникове насіння і подумала — через людей зараз точно говорить якесь глибоке несвідоме: сказати таку фразу, дивлячись в очі озброєному солдату... Цей малюнок отримав друге життя і гарно пропіарив посилання з волонтерськими організаціями, куди можна скидати донати. Це, як виявилось, дуже цінно для іноземців, котрі хотіли надсилати гроші локально, але не знали, куди.
4 — Цей малюнок, мабуть, і коментувати не треба. Моя подруга написала в твітері про своїх рідних "моя рукавичка їде на Захід". Ця фраза так засіла в моїй голові. Скільки таких рукавичок роз'їхалось по Україні?
Для мене це дуже сильні емоції та переживання, пропущені через творчість. Війна залишила на всіх нас дуже сильний емоційний відбиток, але творчість допомагає відчути події на якомусь іншому рівні.
Тому я закликаю усіх творчих людей при змозі задіяти свої сили максимально саме зараз і залишити пам‘ять для наступних поколінь та для людей з усього світу.
Нагадую собі щодня: "Роби те, що можеш, і те, в чому найсильніший, щоб підтримати Україну". Моя сильна сторона — ілюстрація. З першого дня війни вся моя творчість спрямована на інформаційну допомогу країні.
Це мій фронт зараз і спосіб впоратися з реальністю під назвою "війна".
Ілюстрації – відображення моїх переживань. Як і багато українців, я була вимушена покинути своє місто Чернігів, у якому від постійних обстрілів зникли всі комунікації: світло, вода, газ, опалення, електрика, зв’язок. Бачила вибухи і руйнування на власні очі, як втрачають близьких і рідних, живуть в сховищах. Бачила, як допомагають всі і кожному, як вірять, що за правдою перемога.
Більшість моїх ілюстрацій монохромні. З відтінками чорного, сірого, брудного. Це від побаченого, почутого, втраченого. Від втоми, ненависті, тривоги. Але з кольорів є жовтий і синій. Це від впевненості, підтримки, сміливості тих, хто поруч. Гордості, що саме ця країна — мій дім.
Ілюстрація – один з найзрозуміліших видів діалогу, спосіб отримати необхідну підтримку від людей зі всього світу. Нагадати про незламність волі українського народу до свободи та незалежності.
"Маріуполь" — це одна з моїх улюблених робіт. У ній я рефлексую героїчний захист міста і звертаюся до образу Жінки, зодягненої в сонце, з Об’явлення Івана Богослова. Це проста матір, що безсило намагається прихистити своє поранене дитя від багатоликого жаху, кривавого звіра, який пожирає все на своєму шляху.
"Тримайте небо" — у цій роботі я зображаю фразу, відому з Революції Гідності, — "Тримайте небо". Пройшли роки і тепер Україна активно закликає НАТО закрити небо. Історія має здатність повторюватись. Небо падає знов і знову. Та його тримають наші герої. Це атланти, що сплелися руками в середньовічну арку – це портал, що веде до чистої блакиті мирного неба.
"Імператриця" — імператриця – перша карта, яку я створив для циклу Старшого аркану Таро Arcana Belli. Тут поєднано образ двох українок. Першою була жінка з Генічеська, яка пропонувала окупантам покласти насіння у кишені. Другою – військова, що втратила ногу в зоні АТО і чий образ залишився у моїй пам’яті. Але це не портрет, а спільний образ сильної української жінки, імператриці, що спочиває на престолі із переможених орків. Це Україна, чиї вороги покладені підніжком ногам її.
"Зоря" — зоря – XVII аркан із моєї колоди Таро Arcana Belli. Це втілення творчого начала, мистецтва і одухотвореності. На ній зображена юна волонтерка, що виливає алкоголь, адже пляшки куди необхідніші для створення Бандера-смузі. Її зірка здіймається на небі. Йде весна, голубка зриває гілку з оливкового дерева, а парубок готує гарячі подарунки для окупантів.
1 — В основі цієї ілюстрації — картина Марії Примаченко, бо це був день, коли знищили її музей у м. Іванків. На щастя, люди встигли винести її роботи, тож я зобразила на ілюстрації сучасних українських героїв — мешканців міст і сіл, які мужньо чинять спротив і дають гідну відсіч ворогу.
2 — На цю ілюстрацію мене надихнули численні мітинги наших людей на тимчасово окупованих територіях півдня країни, а також недолуга і примітивна пропаганда росіян з їхніми простроченими продуктами та маразматичними заявами.
Для мене передчуття війни почалося з ілюстрації "Знак питання". Цю ілюстрацію я намалювала на нервах 21 лютого, коли росія визнала так звану "незалежність" "ДНР" і "ЛНР". У мене було враження, що почнеться загострення на сході, будуть обстріли, що я і показала у роботі. Але, як і більшість людей, не могла уявити, що вже через кілька днів прокинуся від дзвінка рідних зі словами: "Почалася війна", що в Києві буду чути звуки вибухів.
Безліч трагедій в нашій країні, хвилювання за рідних і друзів, повітряні тривоги, очікування в укритті вплинули на теми моїх робіт: усі вони тепер пов'язані з війною.
Мінікомікс "Сирена" показує реакцію на повітряну тривогу: ти починаєш чути сирени у звуках навколо, відчуваєш постійну напругу. Але все ж я намагалася знайти в цьому позитивний аспект — сирена єднає, вона є закликом зберегти себе. І хтось там, далеко, вмикає тривогу, щоб ми встигли сховатися, вберігає нас від біди.
Ілюстрація Stop war in Ukraine візуалізує хоробрість та наполегливість України, яка захищає і себе, й весь демократичний світ. У роботі я прагнула показати розкол, межу між добром і злом. Водночас це був також заклик до світу долучитися до допомоги Україні.
Я не могла оминути те, що вже більше ніж півтори сотні дітей загинули через війну. На моїй ілюстрації бомба загрожує малюку та стає жорстоким фоном для дитинства.
Після нелюдського беззаконня у Бучі я намалювала ролик з покадровою анімацією про відповідальність росії за воєнні злочини. Показала обличчя безлічі людей, що пропали безвісти, постраждалих від жорстокостей окупантів: вони дивляться крізь темряву на кривдників, вони являтимуться до них завжди та вимагатимуть покарання й справедливого суду для агресорів.
Зараз фахівці в ілюстраторській та дизайнерській спільнотах активно випускають віжуали про війну, стають голосом України у міжнародній спільноті, поширюють роботи у соцмережах і медіа. Почуття, пов'язані з війною, складно описати словами, але візуальні образи (як і музика) можуть це зробити. До того ж, ілюстрації зрозумілі без додаткових пояснень людям з усього світу.
Повітряна тривога спричиняє тривогу внутрішню. Коли я прокидаюсь від неї посеред ночі, починаю писати вірші або вимальовувати щось на папері. Це для мене не тільки спосіб відволіктись, але й привнести бодай незначну частку порядку в хаос, який усіх нас огортає. Сподіваюсь, що той же самий ефект це справляє і на моїх підписників.
Коли почалася війна, я втратила роботу і відчувала себе дуже не корисною, мені хотілося якось допомогти хоч ЯК-НЕБУДЬ. Тому що наші хлопці так хоробро борються, ніхто не здається, і якщо я не можу воювати, а можу малювати, то нехай я хоча б підбадьорю їх, віддячу нашим захисникам. Я не виїхала з Києва, я весь час тут, весь цей час малювала під тривоги, під гуркіт, щоб висловити свою подяку і відзначити працю та внесок усіх нас.
А що стосується ідеї, чому саме коти... Ну просто тому, що це проста ідея. Все почалося з того, що я в черговий раз читала новини про наших просто мегасуперпотужних хоробрих ЗСУ і подумала: "Боже, які ж вони котики" (в плані, що молодці), пустила сльозу й вирішила намалювати ЗСУшників, а потім ТРОшників. А потім я зрозуміла, що треба і волонтерів, і всіх інших намалювати, щоб висловити свою подяку.
АЛЕ ЦЕ ЩЕ НЕ ВСЕ! Потім я зробила колекцію NFT з цих малюнків, і всі гроші з продажів я відправила ЗСУ.
Я малювала ці ілюстрації, коли знаходилася в окупованому місті Олешки (Херсонська область). Мені дуже хотілося якось допомогти і зробити щось, що я можу. І малювання — це те, що я можу зробити. Тоді я ще не розуміла, як це може допомогти, але потім дедалі більше людей зверталися з проханням використати ці ілюстрації для допомоги Україні. І це дуже мотивувало.
У перші дні я малювала більше, ніж в мирні часи, бо треба було хоч кудись викинути той шок, жах та безпорадність, які я відчувала. Тому ілюстрації були швидкі, без особливого врахування естетики — просто як вмію, більше для себе.
Пізніше вдалось заспокоїтись, перевезти своїх тварин та речі, переконатись у хоч якійсь безпеці близьких людей, і малювати стала рідше, але трохи якісніше. Переважно хотілося підбадьорити себе і людей своїми роботами.
Зараз ми всі маємо забагато нового жахливого досвіду, якого ніхто з нас не хотів. І мистецтво — це для мене єдиний доступний спосіб перетравити невідомі до цього емоції. Я постійно слідкую за роботами моїх колег. Коли бачу в чужих роботах свої рефлексії — це підтримує. я відчуваю, що не самотня. Тому я вірю, що те, що ми робимо, — важливо.
Всі мої ілюстрації за останні півтора місяці створюються спонтанно. Ввечері я дивлюсь чергове звернення міністра зовнішньо-брехливих справ Росії – і вже до ранку малюю його промову такою, яка вона є насправді.
Моя жовто-блакитна ілюстрація присвячена єдності українського народу. Не зважаючи на дрібні внутрішні суперечки (які є абсолютно нормальними для будь-якого суспільства, особливо такого травмованого), нас об’єднує любов до свободи та правди.
Я ілюстратор та історик з Києва. Зараз знаходжусь у Дрогобичі і всі ілюстрації вже малювала в "екзилі", бо перші пару тижнів руки просто трусились.
Картинка з будинками і вибухами зроблена одразу після новин про вибухи на моєму рідному районі в Києві (Виноградар). Звичайний спальний район, і нікому ніколи не могло прийти в голову, що його колись будуть обстрілювати, адже тут немає жодного виробництва. Паралельно були новини про ще не звільнений Ірпінь. Тому накладені фотографії на будинках частково зі зруйнованих будівель Ірпеня, частково Виноградар.
Картинка із псом Патроном, який вишукує міни, — це ілюстрація на тему ролі тварин у Збройних силах України.
Картинка з Шевченком дуже важлива для мене, адже я працюю в Національному музеї Тараса Шевченка і закінчувала історичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка. Постать Шевченка дуже важлива в моєму житті, і тут по новинах показали кадри розстріляного монумента Шевченка з Бородянки, Київська область. Тому це було як по живому, і тому на ілюстрації монумент Шевченка стікає кров'ю.
1 — Цю ілюстрацію я почала малювати ввечері 26 лютого. Уже минала третя доба з початку повномасштабного вторгнення рф. До цього дня я не могла взяти в руки стилус, однак зрештою вирішила, що маю власний фронт боротьби — культурний. І що я мушу давати вихід своїм почуттям, своїй злості, своїй ненависті до ворогів і водночас своєму щирому захопленню нашими захисниками та захисницями. Я думаю, підпис в ілюстрації промовистий, як і зображення.
2 — Ілюстрація "Привид Києва" створена 27 лютого. Тоді в новинах багато писали про цього льотчика-аса, мене дуже надихнув його героїзм. Та насправді я хочу присвятити цю ілюстрацію абсолютно всім нашим захисникам і захисницям, адже вони так само, як і український військовий літак на ілюстрації, захищають нас від зла, від навіженої двохголової курки з гранатою. Світле сонце символізує Україну та її народ, її героїзм. Темне сонце символізує росію та її морок і кривавий імперіалізм. Як бачите, чорне сонце, сонце пітьми, уже розколюється і от-от впаде. Воно просто не може існувати у променях світлого сонця, сонця добра, єдиного справжнього сонця.
3 — Українці — птахи, які не хочуть жити в неволі. Ми свободолюбна та сильна нація, ми нікому не дозволимо брати та утримувати нас силою ні в яких клітках. Цю ілюстрацію я створила 28 лютого із думками про нашу перемогу.
4 — Українці і їхні життя — наразі щит всієї Європи. Чоловік, що голіруч зупиняє російський танк, уособлює собою наш хоробрий і сильний народ, готовий захищати себе та інших навіть з мінімумом засобів. Натовп позаду — це ті європейські країни і їхні лідери, які не наважуються протистояти російській агресії.
"Робота з дітьми у бомбоcховищі" — цю ілюстрацію я створила для дитячого журналу "Пізнайко", випуск якого вийшов під час війни в електронному форматі для підтримки українських дітей, які змушені проводити свої дні та ночі у бомбосховищах. За референси слугували мої власні спостереження, інтер’єр бомбосховища, яке знаходиться біля мого дому в Києві, а також реальні фото, побачені в інтернеті, з різних куточків України. Хотілося, щоб ілюстрація була доброю і досить яскравою, адже навіть таке похмуре місце може стати для дитини місцем пригоди, місцем гуртування та взаємної підтримки, місцем зустрічі з новими друзями.
"Натюрморт" — українці мають дуже особливе і класне почуття гумору, і це наша дієва зброя у боротьбі з відчаєм. Коли з’явилися меми про паляницю та Бандера-смузі, я не змогла їх ігнорувати, адже гумор часто є сильною стороною і у моїх роботах — до війни я малювала танцюючих курей, — але зараз інші часи, тож з’явився такий натюрморт.
"Степан Пантера" — вся ця тема з Кадировим та пошуком Степана Бандери дуже смішна. Особливо мене зачепив мем про пантеру на ім’я Степан з Харківського зоопарку. Наступного дня виникла ідея намалювати його. За основу взяла відомий портрет самого Степана Бандери. Підписники дуже активно відреагували на цю роботу, мабуть, тому, що вона на той момент стала дуже влучною. Я вважаю, що важливо будь-якими способами піднімати дух українців — для цього і слугує мистецтво. А ще це спадок, який залишиться нагадуванням для наступних поколінь про нашу героїчну боротьбу за свободу.
"Stop War" — ця робота з’явилася у першу дні війни. Вона про страх, про завмирання, про те, яким незахищеним можна почуватися у власному домі, коли з неба летять ракети.
Війна — усі останні новини
- "Я б не хотів мати десятки тем для ілюстрацій кожен день, як зараз": місяць війни в ілюстраціях
- Охоронець з дружиною винесли під обстрілами: як врятували полотна Марії Примаченко в Іванкові
- "Продається Медведчук": львівська студія створила NFT-зображення з заарештованим олігархом
- Показати середній палець: відвідувачів Венеційської бієнале закликають приєднатися до флешмобу
- Як російська культура спонукає вбивати – пояснює Юрій Береза
Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу
Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
