Найпопулярніші відео з котиками набирають у середньому по 500 тисяч переглядів за день. Перше таке відео, що завірусилося, має близько 300 мільйонів переглядів. (Ви вдумайтеся в ці цифри!) До речі, кіт, який потрапив у кадр на тому відео, згодом написав і видав книжку. Саме кіт, ми гадки не маємо, хто його власник; книжка теж непогано розійшлася, на більш як мільйон примірників.
Котиком нині бути вигідно і модно. Коти приносять інфощастя. Утім, як довела свіжа сумнозвісна екранізація мюзиклу "Кішки", не всі котики приносять щастя, а уже гроші й поготів. Але не у випадку, про який я нині хочу розказати.
Трилогія про сорока двох котів (36 і 6), написана для малят Галиною Вдовиченко і намальована Наталкою Гайдою, стала щасливим квитком для всіх причетних. А щодо грошей, то ця книжка – одна з найбажаніших в Україні. За інформацією "Видавництва Старого Лева", на сьогодні власниками книжок про кумедних котиків стали 133 тисячі малят (а це от-дуже-непогані для української книжки показники).
Читайте також: "Як читати комікси, якщо не відрізняєш Флеша від Аквамена"
Чим ті книжки такі привабливі
Тридцять шість котів і шість кошенят залишилися без домівки. Товариство численне, неспокійне і жорстко стратифіковане.
Підвальні коти: шість осіб, серед яких "головкіт" Кутузов (одноокий, ясно, альфа-самець) і головна самка прайду Баронеса (кішка-сфінкс, єдина породиста у зграї). Підвальні знають життя, досвідчені автохтони, вони – силовики й уряд.
Хавчики: шість осіб, у кожного свої гастрономічні інтереси, але поїсти люблять всі. Серед них особливо виділяється Хавчик, який не просто їсть усе підряд, а й уміє в будь-якому стані ситості демонстративно помирати від голоду. Хавчики відповідають за підтримання біологічного життя в прайді, "снабженці". У Ковбасюка є улюблена приказка: "Ніц з того не вийде". Бо економіка – вона така.
Жоржинки: вісім кішечок-красунечок, яких можна між собою розрізнити за плямками. Така собі індустрія розваг. Згодом ця група відкриє популярний салон краси.
Кольорові: власне, чотири коти різних кольорів, серед яких особлива роль у Коментатора — чорного кота, бо він таки все коментує. Це у нас різнобарвні масмедіа, преса.
Танцюристи: шість осіб, кожен знається на своєму танцювальному стилі. Ці шестеро виконують особливу роль: вони протягом історії створюють інститут селебритіз.
Коти з Сусідньої Брами: теж шестеро. Це мультикультурні біженці-емігранти. Усі інші коти народилися в підвалі одного будинку, ці ж уже прибилися до готової зграї. Шістьох із сусідньої брами визначають не за їхніми інтересами чи талантами, а суто за звичками і зовнішніми ознаками: Мурчик, Нявчик, Бровчик тощо. Тут варто звернути увагу на Бровчика, який налагоджує зв’язки з природними ворогами котів – собаками, серед яких має приятеля Бровка. Це у нас дипломатичний корпус.
І, нарешті, шестеро малюків, які спочатку не мають навіть імен, а наприкінці третьої книжки уже є підлітками і потай курять у чагарнику. В одній із книжок кошеня забрали в родину, на заміну йому прийшла юна кішечка. Малюки – єдина група, яка підтримує динаміку автоматично. Вони – об’єкт впливу, бо виховує малих кожен, хто хоче й уміє.
І цей дружній колектив у жодному разі не можна називати Котовасія. Ну бо вони не такі, кажуть. Брешуть.
Кожен кіт має свій характер, але його приналежність до певної групи відбивається у мові (прекрасні суржикомовні Підвальні, кулінарні виверти Хавчиків чи манірна гламуризація Жоржинок, наприклад). А ще більше це видно в малюках, що так і просяться стати мультсеріалом. Коти на малюках характерно-бездоганні, а люди ще кращі. Пані Крепова, скажімо, зачіскою й окремими рисами змусить згадати пані Цап із "Карлсона", наче бентежній фрекен придумали нову біографію із ароматом булочок-з-корицею. А от справді, якою була б сурова пані Цап, якби мала власну затишну домівку і купу котів?
У котячій спільноті є свої закони (на кшталт миття не частіше ніж раз на рік чи чіткої черги до вбиральні, яка не має бути в зоні сну чи прийому їжі). І є навіть забобони, які спільноту організують. Щодо табу, то вони нестерпно прекрасні й добре продумані. От: якщо кіт зголодніє настільки, що готовий буде їсти собачий сухий корм, то він автоматично перекинеться на котопса, жахливого перевертня, страшну істоту з дитячих лякалок. Це ми, люди, знаєте, називаємо дисциплінарними практиками спільноти, скерованими на збереження ідентичності. (Ну так, дитяча книжечка. Але в тому і диво книжок-кросоверів, що в них можна зашифрувати "теорію суспільного договору" і всілякі "компроміси Гадамера", і вона при цьому залишатиметься книжечкою про котиків.) Кожен персонаж цієї історії досягає успіху, селфмейдкоти, але успіх кожного кота тільки підсилює роботу спільноти. Хороше послання: сумлінно роби свою справу на спільне благо.
Одного дня в підвалі типової багатоповерхівки у передмісті встановили нові двері, коти до нього потрапити більше не можуть. Тоді прайд обирає собі нове житло: на першому поверсі мешкає сердобольна пані Крепова, яка до того ж залюблена в Баронесу. До "двушки" пані Крепової вся ватага і переїздить. (Уже б уявити, як коти поступово "віджали" у пані Крепової житлоплощу, але Вдовиченко пише таки світлі дитячі історії.)
З пані Креповою мешкає племінник Стас. Обоє є власниками невеличкої кав’ярні, де подають каву і булочки, що їх власноруч випікає пані Крепова. Справи в кав’ярні йдуть не надто добре. Коти вирішують допомогти й віддячити за гостинність: вони влаштовують на літньому майданчику кафе концерт – власне, танцювальну виставу. Хтось із відвідувачів знімає це на відео, воно віруситься. Кав’ярня Стаса стає популярною. Про це йдеться у першій книжці серії.
Читайте також: "Ти з якого району, малий? Різні книжки про різні райони Києва"
У другій коти починають опановувати візуальне мистецтво – видряпувати на дереві картини. Кав’ярня перетворюється на галерею. Аж раптом у кафе стається пожежа і картини викрадають. Коти розслідують злочин, скооперувавшись для цього з собаками. А заразом ще й знаходять для Стаса дівчинку.
У третій книжці коти з’їхали від пані Крепової. Тепер вони мають свій будинок, який ділять із псами. І тепер, як представники заможного середнього класу, коти починають задумуватися про благочинність. 36 і 6 влаштовують компаньйонами до будинку літніх людей, де формують аматорський кото-театр і футбольну команду.
В середньому по палаті – температура 36,6. Здорове книговидання. Здорова дитяча література. "36 і 6 котів" не є бестселером, звісно, позаяк такий статус отримує книжка, продана від 800 тис. примірників. Але це сильна заявка на хіт.
Невипадково на початку мені згадався мюзикл "Кішки". "36 і 6" – книжка-мюзикл. Навіть та вистава в будинку для літніх людей, що її ставлять коти під наглядом колишньої акторки театру юного глядача, раптово стає мюзиклом. І в "Білосніжці" органічно виглядає басанова, що її виконує кіт з сокиркою напереваги.
Тварини, які поводяться як люди, є благодатною темою не лише для дитячої прози. Так формується наше уявлення про Інших, які не є людьми, так оприявнюється наша в тому обмеженість: годі уявити когось, хто на нас не схожий. І це смішно. Баронеса от має свій акаунт в соціальних мережах, де постить селфі і збирає лайки. Через мережу вона знаходить собі партнера. І це легендарний Лисий кіт (відомий проєкт стрипів, які робила ілюстраторка "36 і 6" Наталка Гайда про кота-сфінска з важкою вдачею і саркастичним почуттям гумору). Успіх казки Вдовиченко в тому і полягає, що вона ігнорує будь-які межі: кордони між тваринами і людьми, між віртуальною реальністю та художньою. І якщо одного дня її герої наминають шоколадні мадленки (мамарідна, до прустівських сюжетів бракує тільки липового чаю), то іншого дня вони, як порядні коти, наминатимуть морожену мойву.
Коти Вдовиченко, намагаючись переконати пані Крепову пустити їх до хати, застосовують убивчий аргумент: муркотики лікують все – від ревматизму до депресії. Відео з котиками (кажуть ті, хто досліджує цей феномен) є такими популярними саме через свої терапевтичні властивості. Вони покращують настрій і самопочуття: віртуальна пет-терапія, ідентична натуральній.
Популярність котиків у літературі завжди була високою, а нині стрибнула до небес. Коти-що-гуляють-як-самі-собі-знають на відміну від тих, хто читає про котів чи дивиться кото-ролики на Youtube, мають повну свободу самовираження. Коти не знають, що про них пишуть книжки. З року в рік серед людей посилюється параноя: за нами стежать всі, кому не лінь, від Цукерберга до сусідки тьоті Зіни. Ми щохвилини боїмося стати об’єктом спостереження, і тому готові запропонувати красиву картинку замість себе. З популярністю котики змагаються із селфі. Але вони при цьому не здаються кимсь, а насправді цим є. Припущу: успіх трилогії Галини Вдовиченко "36 і 6" пов'язаний не з тим, наскільки вдало її герої олюднені, а з тим, що вони так і не стануть одними з гранично стресованих нас. Хто знає, той розуміє: тієї миті, коли ти дивишся на котика, що бавиться з іграшкою, тієї миті, коли читаєш кумедну історію про війну котів із собаками, ті ніжні істоти замишляють, як завоювати всесвіт. Слово даю!
А тепер – танці.
Галина Вдовиченко. 36 і 6 котів: вусато-хвостата історія для дітей / Ілюстрації Наталки Гайди. Львів: ВСЛ, 2019.
Галина Вдовиченко. 36 і 6 котів-детективів / Ілюстрації Наталки Гайди. Львів: ВСЛ, 2019.
Галина Вдовиченко. 36 і 6 котів-компаньйонів / Ілюстрації Наталки Гайди. Львів: ВСЛ, 2019.
Читайте також: "Стівен Гокінґ як майстер Йода. Огляд серії книжок про хлопчика Джорджа у космосі"
