Олеся Моргунець-Ісаєнко — українська режисерка, продюсерка, режисерка монтажу, сценаристка, членка Української кіноакадемії. Серед її робіт — "Депортація 44–46", "Казка про гроші", "Рубіж. Грубешівська операція", "Щедрик", цикл "Остання війна" (серії "Какая разніца" та "Какая разніца. Уроки"), "Будапешт. Бомба під незалежність", "Природний кордон" та інші. Нещодавно режисерка дебютувала в театрі й поставила на сцені театру "Особистості" театральну постановку "Дорослі діти" за пʼєсою Реза "Божество різанини".
Суспільне Культура поставило режисерці 10 питань про творчість, межу між документальним та художнім, а також про роль театру в її роботі.
1. Ви працюєте з документальним кіно, яке торкається політичних тем: історія, постколоніальне тощо. Чому обрали для себе цього разу художню форму?
Я працюю не тільки з політичними темами, ай екологічними. Наприклад, "Природний кордон", фільм про торфові болота, та зараз вийде "Бастіон зони відчуження" до 40 років трагедії на ЧАЕС.
Я також мала і практику в ігровому кіно, фільми "Казка про гроші", "Щедрик" тому ігрова форма мені теж завжди була цікава.
Театр я любила завжди: робила там різні читання п'єс, маю навіть дві документальні п'єси які написала сама, а от велика постановка вперше. Власне, відповідь проста: я давно хотіла зробити виставу, і тут з'явилася можливість — мене запросив театр "Особистості".
2. Чим відрізняється режисерський досвід у театрі від досвіду в кіно?
Головна відмінність — це те, що ти з акторами створюєш тут і зараз, образи виникають у процесі. Є задум, але як вийде вистава — залежить від процесу, взаємодії з театральним простором. Це як зняти фільм одним кадром. Хоча колеги мені сказали, що я зробила виставу, розбивши ніби на монтажні сцени дії сюжету.
3. Чому обрали твір Ясміни Рези? Які риси в її творах вам подобаються найбільше?
Твір обрала, бо мене цікавить взаємодія між людьми, їхня справжня природа. Ну, і це самоіронія, бо я сама схожа на одну з героїнь твору — Віронік.
Ясмін Реза — гостра авторка, яка вміє писати так, що її п'єси смішні й сумні одночасно.
4. Це ваш дебют: які у вас ритуали були перед прем'єрою?
Так, це дебют. Я не містик, тому ритуали у нас з акторами були прості: випити кави перед виставою, обмінятися розповідями про своє життя. Таке маленьке зближення — і починали працювати.
5. Чи не хотіли самі б написати драматичний твір?
Я маю дві документальні п'єси, але ігрову п'єсу поки не готова зробити. Хоча це був би цікавий досвід.
6. Сьогодні багато йдеться про цікавість до таких візуальних і видовищних видів мистецтв. Як ви це можете пояснити?
Якщо чесно, я наразі бачу, що люди, навпаки, повертаються у своїх бажаннях до простих речей. Хоча дійсно яскравий, видовищний театр у моді, але це ж не нове. У важкі часи завжди хотілося "хліба і видовищ", щоб забутися, де ти й хто ти. Але й інформаційний простір диктує бажання різнобарвності, короткі рилзи спонукають мозок людей не тримати увагу на чомусь одному, тому треба людей розважати, щоб привернути їхню цікавість.
7. Що вам подобається в театрі?
Дуже подобається, що ти можеш вигадувати й творити тут і зараз, що можна ширше працювати з фантазією і простором, перетворюючи його на несподівані речі. Ну, і безпосередньо робота з акторами — головним інструментом режисера.
8. Чого бракує театру, на ваш погляд?
Театру нічого не бракує. Він дуже різний: все йде від запиту глядача і бажання щось сказати режисера. Хтось йде на видовищні вистави в Театр Франка, хтось обирає глибокі історії в Театрі драми і комедії на лівому березі, хтось йде за чесною розмовою в Театр драматургів, а є глядачі, які хочуть подивитися розумну комедію і йдуть у театр "Особистості" на нашу виставу "Дорослі діти".
9. Чи хотіли б ви продовжити роботу в театрі? Що може бути наступним?
Так, хотіла б продовжити. У мене мрія зробити музичну виставу — можливо, за мотивами українського твору.
10. Порадьте читачам Суспільне Культура три книги, три фільми й три вистави.
Три книги: "Пісня відкритого шляху" Артема Чеха, "Природа всіх речей" Елізабет Ґілберт, "Вузький коридор" Дарона Аджемоґлу та Джеймса Робінсона.
Фільми: "Штучний інтелект" Стівена Спілберґа, "Пісні землі, що повільно горить" Ольги Журби, "Нафта" Томаса Андерсона.
Вистави: "Отелло" Оксани Дмітрієвої (Театр драми і комедії на лівому березі), "Королева краси" Максима Голенка ("Золоті ворота"), ну і моя вистава "Дорослі діти" (театр "Особистості").
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
