Мрія про свободу: письменник та військовий Артем Чех про свій роман "Пісня відкритого шляху"

Мрія про свободу: письменник та військовий Артем Чех про свій роман "Пісня відкритого шляху"

Артем Чех про свій роман "Пісня відкритого шляху"
Артем Чех. Фото: Artem Cheh/Facebook

Головний герой роману "Пісня відкритого шляху" Артема Чеха — колишній кріпак з українського села у складі Російської імперії, якого доля заносить до США. Такий шлях є прямуванням від Москви до свободи, до українських джерел. Чех почав писати книгу ще за рік до початку повномасштабного вторгнення, а закінчив через півтора року після.

В етері на Радіо Культура Артем Чех розповів більше про свій новий роман. Суспільне Культура публікує текстову версію розмови.

У тебе вийшов новий роман "Пісня відкритого шляху", Song of the Open Road. Що для тебе вихід художньої прози?

Загалом справа, напевно, не лише в художній прозі. А в книжці. Сам факт цієї книжки — це певний чекпойнт. Я перестрибнув. Я дожив. Вона з'явилася. Ура. А міг би не дожити. Міг би не побачити. А так побачив, і це радує. Бо були такі періоди під час служби, коли я мав сумніви, чи побачу цю книжку. І 24 лютого 2022 року перше, що я зробив вранці, — це відправив своєму літературному редактору, письменнику і літературному критику Олександру Бойченку недописаний ще роман, оскільки я не знав, що буде з моєю квартирою, з моїм ноутбуком, з усіма моїми файлами. Було б прикро втратити все написане. Невідомо, що буде зі мною теж. Чи зможу я дотягнути до того моменту, коли зможу працювати над цим романом і зрештою його закінчити. Тому я його відправив. Мене Бойченко тоді насварив, говорив: "Що ти робиш, не вигадуй  нічого". Я сказав, що буде прикро, якщо втратиться рукопис.

Далі були епізоди з армійською біографією. Коли теж було під питанням, чи побачу я книжку. Чи я зможу її дописати, а згодом побачити готову книжку. І ось коли я її дописав, я зрозумів, що книжка завершена, рукопис у редактора, і залишається лише питання, чи я її побачу. Але це вже не так важливо. Хоч насправді я найбільше чекав саме цього роману.

Поясни, чому англійською — великими літерами, а українська — як переклад?

Такий задум. Певний концепт такої гри з автобіографічністю головного героя. А головний герой розповідає про себе від першої особи. Головний герой навчився читати спершу англійською і ніколи не вивчив письмової мови своєї рідної. Він потрапив в Америку у свої умовні 20 років неписьменним. Не вмів читати й писати. Його навчили. І його навчили це робити англійською. Книжки, які він читав, теж були англійською мовою.

Це людина, яка прийняла, на перший погляд, чужу для нього культуру. Вона прийняла її як свою. Але не відцуравшись української культури. Він пам'ятає багато пісень, він знає ці пісні й співає їх. Для нього його українство дуже важливе. Недаремно пролог називається "Росіянин", оскільки його, як військовополоненого Кримської війни, називали "росіянином". Він наполягав на тому, що він українець. Але він зрештою став американцем. І тому Song of the Open Road — данина тій культурі, яка прийняла його.

Головного героя звати Гнат. Він кріпак, який потрапляє на Кримську війну. Ти писав свого часу про Афганську війну, тепер знову пишеш про війну. Це стратегія чи письмо, яке приходить і мимоволі тобі допомагає говорити про важливі речі й залишати для нас художнє письмо про важливі речі?

Я міг би сказати, що так. Але загалом мені подобається писати про такі речі. Можливо, мені цікаво писати саме про війну. Але писати прямо про російсько-українську війну я не хочу. Ані про перший етап цієї війни з 2014-го по 2022-й, ані про останній з 2022-го по 2024-й. Я не хочу про неї писати. Не те щоб мені це було нецікаво. Це дуже лобово, прямолінійно. Я не маю змоги дистанціюватися, оскільки перебуваю всередині всього цього: ЗСУ, війна, все моє оточення служить у ЗСУ. Я настільки всередині, що не маю взагалі об'єктивної картинки всього, що відбувається, об'єктивної картинки суспільства, соціального армійського життя тощо. Але, пишучи про іншу війну, я можу проаналізувати її природу, зрозуміти її, провести певні паралелі.

Це не означає, що, коли йдеться про інтервенцію в Афганістан, то я проводжу паралелі з війною, яка відбувається в Україні. Ні. Передусім між станом людини на війні, це паралелі між війнами. Для мене це більш важливо. Якщо громадянська війна в Америці жодним чином не дотична до того, що відбувається в Україні останні 10 років, то це не означає, що війни різні, що люди страждають по-різному і гинуть по-різному. Насамперед через це я зачепив тему війни. Знову ж таки, війна – це досить тригерна тема, вона дає змогу гратися динамікою текстів, вона дає тексту не засинати й давати цікаві американські гірки. І це мені як письменнику допомагає в моєму ремеслі, і читачеві також цікавіше це читати.

Що іще може давати таку динаміку?

Любов. Війна і любов — це такі важливі теми. Ще є тема смерті, але вона близько стоїть із темою війни та любові. Я намагався поєднати і війну, і любов у цьому романі. І для мене це досить нетипова річ. До травня 2021 року, коли я почав писати цей роман, я навіть не думав, що почну писати щось подібне. Я завжди думав, що буду автором якоїсь гостросоціальної прози й ніколи не торкнуся пригод історичного контексту.

Розкажи про осмислення теми кріпацтва для тебе. Ти відчуваєш, що ти один із перших намагаєшся туди зайти?

Я не думаю, що мені взагалі вдалося осмислити тему кріпацтва. Я трішки зачепив цю тему.

Відкрив шлях?

Можливо. Я сподіваюся, що ця тема буде розростатися і ми побачимо її взагалі з нового ракурсу, з висоти історії та нашого досвіду. Але тоді, коли я починав писати, тема кріпацтва була насамперед зумовлена тим, що я хотів показати тему рабів в Америці. Я відштовхнувся від однієї фрази. У мене був написаний маленький діалог між головним героєм і його другом, супутником, колишнім рабом Семом. Коли мій головний герой розповідав йому про свою долю, чорношкірий Сем каже: "Обожнюю твої розповіді про білих рабів".

Мені так сподобалася ця фраза, що я вирішив розвинути тему білих рабів. І вже почав рухатися від цього до кріпацтва. Знову ж таки, мій герой мав пройти певний шлях — шлях від несвободи до свободи. У нього мав бути конкретний вибір і конкретне розуміння, чому він воює. Він був сам рабом і для нього ця тема дуже важлива. Не лише тому, що він емігрант і йому платять 11 доларів на місяць, тому, мовляв, він йде воювати. А тому що людина не має бути в ярмі, не має носити кайдани. Людина має бути вільна і незалежна від того, якого кольору в неї шкіра. Тому я розвинув і трішки підтримував протягом всього роману тему кріпацтва: його спогади про минуле, сни, які йому снилися про те, як він був кріпаком.

Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]

На початок