Будь-яке місто — це нашарування досвіду, історії, особистих вражень, архітектури, локальних подій і мемів, яким неможливо надати вичерпної характеристики в одному нестереотипному реченні.
Перші асоціації з Кривим Рогом зазвичай пов’язані зі сталлю, заводами та деревами, пофарбованими в червоне рудним пилом. Віднедавна, в межах деколонізаційних процесів, у фокусі з’являються й люди — працівники та працівниці цих підприємств. Уявити Кривий Ріг поза межами Кривбасу й індустріального наративу досі складно: місто рідко досліджують в контексті унікальних мистецьких експериментів, культурних феноменів чи локальних подій.
"Кривий ландшафт" — це трисерійний виставковий проєкт, покликаний ознайомити мисткинь і митців з різних регіонів України з багатошаровістю Кривого Рогу, його стереотипами, внутрішніми суперечностями та істинним фасадом, який для всіх відкривається по-своєму.
Кожна виставка із серії мала власну дату відкриття, що формувало послідовний рух проєкту та поступове занурення глядачів в історію міського ландшафту. Наразі виставковий проєкт підійшов до свого логічного завершення, що створює слушну нагоду зафіксувати пам’ять про нього.
Автор: Андрій Сечко
Фактичне знайомство з містом відбувалося під час мистецьких резиденцій, що проходили у грудні 2025 року, реалізовані Криворізьким центром сучасної культури (KRCC) під кураторством Костянтина Дорошенка.
За підтримки Goethe-Institut в Україні відбулася резиденція "Post-Industrial Memory Lab: Деколонізація Кривого Рогу". Резиденцію "RUDA Project 2025: Ландшафти відновлення" підтримала програма RIBBON International у партнерстві з Jam Factory Art Center в межах програми "Key Work: Мистецькі гранти".
Паралельну програму проєкту реалізували за підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля, Бюро Київ — Україна.
Укорінення (17 січня — 12 лютого)
Перша виставка оприявнює матеріалістичну складову міста. Медіа, представлені в експозиції, є важкими та грубими: сталеві прути, сланцеве каміння, металеві листи. Однак саме ці матеріали дозволяють найбільш виразно передати крихкість і нестійкість локального міського міту.
Спершу виділяю інсталяцію Віталія Кравця — "Перекотиполе" — клубок неправильної форми, зібраний із прутів, арматури та металевих залишків індустріальної життєдіяльності Кривого Рогу. Не тому що вона семіотично краща або атракційно досконаліша, а тому що ця робота відгукнулася мені особисто.
Вимушено покинувши свою домівку через російську окупацію, в Кривому Розі я знайшов прихисток, але так і не відчув дому. Тому питання про моє походження досі змушує замислюватися: яке місце я можу назвати рідним. І цей стан відстороненості та відірваності, на жаль, є актуальним для багатьох людей в Україні та за її межами. Образ перекотиполя точно фіксує реальність людини, яка втратила своє коріння і досі не проростила нового.
Використання локального металу може здаватися прямолінійним жестом, який відсилає до звичного індустріального образу міста. Проте в цьому випадку матеріал створює чітку географічну прив'язку для загальноукраїнського образу. Цей мотив резонує і з локальною пам'яттю. Письменник і художник-аматор Анатолій Андржеєвський, який мешкає у місті давно, зазначає, що "Перекотиполе" відображає й історію Кривого Рогу, більшість жителів якого з'явилися тут унаслідок міграційних хвиль, пов'язаних із видобутком корисних копалин.
"В Кривому все рівно" — семантично приваблива фраза в роботі Асі Яковлєвої, яка в ширшому контексті перетворюється на цинічну цитату. Вона формує зовнішній імідж міста та співіснує з інфраструктурним занепадом, екологічною вразливістю й хронічною відсутністю змін. Ця фраза була популяризована Олександром Вілкулом — головою ради оборони міста, прибічником нині заборонених проросійських партій. Сьогодні Кривий Ріг перебуває в занедбаному стані значною мірою саме за його сприяння. Повторне використання глузливої фрази змінює її прихований сенс і привертає увагу до проблематики. Мисткиня вишиває цитату на текстильному полотні, обрамлюючи його двома базальтовими каменями із зображенням ротів, що поїдають ноги — візуальним евфемізмом міської брутальності та відчуття неможливості втечі.
Роботи Єви Алвор формують лейтмотив виставки та одночасно виконують функцію вступу й завершення експозиції. Інсталяція з металевих листів — іржавих і нових, з колажними фрагментами індустріальної історії, — пронизаних гілкою дерева, нагадує своєрідні кільця пам'яті. Жива матерія проростає крізь нашарування міського міту, візуалізуючи безперервність і взаємопов'язаність процесів.
Серія полотен "Укорінення 1" та "Укорінення 2" продовжує цю лінію, зображуючи коріння, яке мандрує крізь грубі індустріальні матеріали й поєднує мешканців міста в єдину, нетоксичну систему.
Усвідомлення (24 січня — 12 лютого)
Вивчивши історію міського ландшафту та укорінившись у ньому фізично, відчуваємо необхідність осмислення власної ролі в цій складній екосистемі людської взаємодії, важкої промисловості та пошуку нової мистецької мови.
Роботи Ренати Асанової відтворюють міський ландшафт Кривого Рогу через образи відвалів, ґрунту та каміння, що простежуються в усіх представлених об'єктах. Це відбувається як на матеріальному рівні — через використання порід з відвалів в інсталяціях, так і на алегоричному — через відтворення географіки міста в живописних роботах. У кожному випадку композиції доповнені химерними рослинами — сталим візуальним кодом у творчій практиці мисткині. Усвідомлене життя в цих роботах існує в грубому, інертному середовищі та виконує чітко окреслену функцію.
"Сніданок чемпіонів" — інсталяція Оксани Жарун, мисткині, яка у своїй творчій практиці системно порушує питання людини як ресурсу. Робота відсилає до однойменного роману Курта Воннеґута як джерела критичного осмислення індустріальної стагнації та редукції людини до функції в межах міського простору.
Тарілка, наповнена індустріальним пилом, унаочнює алегоричний наратив "промисловість нас годує", що залишається актуальним для Кривого Рогу. У цьому прочитанні промисловість постає водночас рушієм міського життя й механізмом виснаження ресурсів — зокрема, людських.
Узгіднення (31 січня — 12 лютого)
Фінальною подією проєкту стала виставка "Узгіднення" — як процес гармонізації набутого досвіду. Експозиція пропонує тендітне й уважне ставлення до простору, вибудовуючи м'яку взаємодію між глядачами, містом і матеріалом.
Саморобний килим Ксенії Костянець, створений із фрагментів уживаної тканини, має м'яку, приємну на дотик фактуру, водночас відтворюючи образи відвалів — місць пошкодження землі. Як корінна мешканка Кривого Рогу, мисткиня має особливе ставлення до цих ландшафтів і свідомо формує "м'які" відвали — такі, що не лякають, а радше створюють теплу, заспокійливу атмосферу, трансформуючи усталений наратив тривожності.
Тамара Сафарова представила відеороботу, засновану на перформансі, у межах якого вона входить у взаємодію з містом, повністю довіряючи простору власну свідомість. У процесі цього занурення мисткиня входить у резонанс з індустріальним ландшафтом, фіксуючи спільні ритми, напруження та тілесні відчуття. За словами перформерки, вона відчула тотожність тіла й експлуатованої землі, оскільки і те, й інше використовується як ресурс, який може бути понівеченим, пораненим, але унікальним та з внутрішнім ресурсом на відновлення.
Інсталяція Артема Гумілевського "Тераформування" в реальному часі створює зелений пейзаж "неземних" локацій Кривого Рогу. Художника вразили криворізькі локації, які виправдано називають "українським Марсом", однак за захопливим ландшафтом стоїть виснажена людською діяльністю земля. Автор пропонує розпочати процес відновлення хоча б з уяви та візуалізації. Через партисипативний елемент кожен відвідувач та відвідувачка могли долучитися до роботи, додавши власне зображення, яке завдяки цифровому алгоритму в реальному часі поєднувалося на екрані з випадково згенерованим деревом, утворюючи спільний, змінний ландшафт. Так людина перетворюється зі споживача на потенційний ресурс для відновлення.
***
Індустріальне минуле й теперішнє Кривого Рогу не є вироком для міста. Попри екологічні наслідки та завдану шкоду, промисловість сформувала унікальні простори й локації для індустріального туризму, спільного натхнення та специфічної міської логістики. Проєкт закликає містян не цуратися спадщини свого міста, а переосмислити її в більш екологічному ключі, формуючи комфортну взаємодію між індустрією, урбаністикою та культурним середовищем.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
