Більш ніж десять ветеранів з ампутованими кінцівками та важкими ураженнями стали акторами "Енеїди" — експериментальної музично-пластичної вистави Театру ветеранів. Її фрагменти вже можна було побачити на другому "Фестивалі перших п’єс", на фестивалі Bouquet Kyiv Stage, або ще раніше, в музеї в Пирогові. Повну версію вистави планують представити вже 4 грудня на великій сцені Молодого театру, як розповідає Суспільне Культура художній керівник Театру ветеранів Ахтем Сеітаблаєв.
"Енеїда", де беруть участь ветерани, поєднує літературну основу Івана Котляревського з методами фізичного та перформативного театру. Ця вистава — передусім не театр у звичному уявленні, а реабілітація через театральне мистецтво, підкреслює Ахтем Сеітаблаєв, який називає себе художнім керівником проєкту: "Справжня режисерка і наша хореографка-постановниця — Оля Семьошкіна (головна балетмейстерка Театру Франка — Ред.) Пластична форма зрозуміла будь-кому і будь-де. І це саме той інструментарій, який дає можливість опанувати своє тіло, свої емоції та багато працювати в команді".
Композиторами вистави "Енеїда" стали Усеїн Бекіров та Ілля Разумейко (також хормейстер), художником-постановником — Віктор Донцов, а продюсером — Андрій Різоль.
Суспільне Культура побувало на репетиції "Енеїди" та з’ясувало, чому це вистава, де всі актори — Енеї і Дідони.
Андрій
Учасники постанови починають збиратися біля Кримського дому, де вони репетирують кілька разів на тиждень. Один із них, Андрій Онопрієнко із позивним Циркуль, втратив зір. У Кримський дім він заходить із допомогою інших учасників вистави.
Андрій почав служити ще після початку російсько-української війни у 2014 році, далі демобілізувався, але з початком повномасштабної війни повернувся до війська. Ветеран, зокрема, ніс службу за кілька кілометрів від російського кордону, а також тримав оборону Авдіївки. Каже, що участь у цьому проєкті — перший акторський досвід для нього.
"Ми репетируємо уже місяців вісім, — розповідає Андрій. — Спочатку було важко, психував. Але з часом втягнувся, вже не так звертав увагу на помилки чи на те, що щось не виходить. Не вийде з першого разу, вийде з десятого. Не вийшло з десятого, вийде із сотого. Це розвиток. На півшляху ми не здаємося. До того ж коли є міцне плече побратимів і посестер, то все вдається так, як має бути".
Іван і Соломія
Ми говоримо із Соломією, поки її чоловік Іван, який раніше служив у прикордонній службі, репетирує з іншими ветеранами. На момент нашої розмови Соломія та Іван були в процесі активної підготовки до весілля, а зараз уже одружені.
"Загалом у нас з Іваном багато різних занять, крім нашої роботи, і ми ледь між ними встигаємо, — розповідає Соломія Смачило. — Іван ніколи раніше не грав у театрі, але в цьому проєкті вирішили взяти участь через сенси, які він несе. Можливо, це допоможе ветеранам, які побачать виступ і вони подумають: «Якщо він може, значить, і я можу»".
Іван і Соломія познайомилися на заїзді велосипедистів. І до, і після поранення Івана в травні 2024 року у їхньому житті багато спорту, зокрема й адреналінових видів, каже Соломія. Наприклад, Іван посів перше місце на змаганнях з адаптивного вейкборду серед ветеранів; став амбасадором ветеранської команди з картингу, а в адаптивному спортцентрі в США тестував різні види спорту для ветеранів — від сплавляння на каяках до адаптивного скелелазіння.
"Після поранення в Івана, певно, не було жодного дня, коли він нічого не робив. Звісно, бували різні стани, була й апатія. Тоді я йому казала, щоби він просто прийняв цей стан і дав собі відпочити. Бо апатія якраз з’являється тоді, коли даєш тілу й психіці сильне навантаження: якщо не вимикаєшся сам, то це зробить за тебе твій мозок", — каже Соломія Смачило.
Спочатку Соломія просто приходила на репетиції з Іваном, коли був вільний час, а згодом почала асистувати постановниці Ользі Семьошкіній. Наприклад, Андрій [ветеран, який втратив зір] має почути певний звук, щоби знати, коли вступати, тож треба придумати, як дати йому підказку.
Репетиція — це також фізичне навантаження, треба багато рухатися. Тож часом і в Івана, і в інших ветеранів можуть боліти кукси. Якщо таке стається, вони дають собі час відпочити та спостерігають за репетицією. "Попри те, що буває важко фізично, ці репетиції дуже позитивно впливають на емоційний стан", — вважає Соломія.
Інна
"Цей проєкт — перша інстанція, куди я прийшла після тривалої психологічної реабілітації. Майже пів року я ні з ким не контактувала, а це невластива мені поведінка. Виходила лише для того, щоби взяти участь в Invictus Games", — зізнається ветеранка Інна Короленко.
У цивільному житті вона встигла попрацювати продюсеркою на каналі, керівницею SMM-агенції, а також у Львівській облдержадміністрації. Після початку російсько-української війни зайнялася волонтерством, а коли почалося повномасштабне вторгнення й сталися перші смерті друзів, то зрозуміла — волонтерства недостатньо. Інна протягом трьох років служила бойовою медикинею на Донеччині та забирала поранених із позицій (перша ланка евакуації).
"У мене було поранення в шию і голову. Візуально його не видно, все зажило. Наслідки цієї травми я почала відчувати через пів року, мені стало дуже зле і я була змушена два місяці лікуватися в психіатрії, — розповідає Інна. — У мене були напади, схожі на епілептичні, на кшталт судомного синдрому, тому я не змогла продовжити службу. Попри це, лікарі не бачили підстав давати мені інвалідність, бо руки й ноги в мене є. Зараз я також раз на пів року мушу проходити лікування, а також шукати собі роботу, щоби його оплачувати". (На момент розмови у вересні — Ред.)
Ветеранка каже, що театр допомагає їй знову відкрити себе творчо та наново полюбити публіку: із дитинства Інна співала, навіть мала позивний Корольок (утворений і від прізвища, і від назви пташки).
"Після армії відчуваєш себе наче знесений і обгорілий будинок. Купа травм, купа пережитого, всі трансформації болісні. Але під час репетицій я відчуваю підтримку з усіх боків, навіть якщо щось не виходить", — каже Інна Короленко.
У перерві між репетиціями ветеранка палить і показує своє тату. Це самурай, якого Інна вирішила набити, отримавши гонорар за свої три новели: збірку Voices of Defenders, яка поєднала історії десяти акторів, презентували у Львові на BookForum. Також Інна дописує власну книгу з нонфікшн-історіями.
"Насправді в цій книжці дуже мало крові, хоч і є криваві елементи. Пишучи, я знову переживаю втрату комбата, втрату побратимів. Вони загинули на передовій, поки я лежала в лікарні, — ділиться Інна. — Це важко згадувати знову і знову. Так само важко брати участь у виставі. Ти боїшся людей, але однаково йдеш на публіку. Клин клином".
Роман
Роман Трохименко йде за лаштунки, тримаючись за милицю — має високу ампутацію однієї ноги. Про постанову "Енеїди" він дізнався від композитора, а також друга Тараса Компаніченка.
"«Енеїда» — це ж кілька тем на перехресті, — вважає пан Роман. — Один із центральних пунктів історії — це козаки, тобто слава, сила, міць і доблесть, лицарський чин, того, чого нам може не вистачати. Також «Енеїда» — перший свідок соковитої живої української мови; руської, а не російської. Та й річ сама по собі настільки виразна, що оминути її зараз дуже складно на моменті патріотизму та війни".
Роман Трохименко був учасником Революції на граніті, Помаранчевої революції та Революції гідності. Він встиг послужити ще в радянській армії, де, як гірко жартує, "з націоналіста-ганчірочки його перекваліфікували в бойового". Також закінчив три курси університету Шевченка, але так і не отримав філологічного диплома. Це був час, коли з тюрем і таборів почали повертатися ті, кого ув’язнили за український націоналізм: у 1980-х вони відновили спільноту, назвавши її Українською гельсінською спілкою, яку очолив В’ячеслав Чорновіл.
Крім того, Роман Трохименко разом із Тарасом Компаніченком взялися відновлювати культуру колядницьких ватаг, втрачену після шістдесятників. Під час колядування в Лісовій Бучі пан Роман і познайомився з майбутньою дружиною Оксаною — знайомство сталося в хаті сестри Чорновола, Валентини Максимівни.
"Воювати я почав з 2017 року, втік із сім’ї на три роки контракту… Для дружини це було максимально складно, наскільки це взагалі могло бути складно для жінки, дружини та матері п’яти дітей. Але восени 2021 року я повернувся живий і здоровий, — розповідає пан Роман. — Через два з половиною місяці дружина поїхала на весілля до сина та підхопила COVID-19. Вона померла в листопаді 2021 року. Я завис. Для мене все стало байдуже. Я повернувся додому з морської піхоти для того, щоб більше ніколи не повертатися у військо. Тож, коли почалася повномасштабна війна, я знову захотів піти служити, щоби бути до Оксани якомога ближче. Але, видно, вона в небесній канцелярії на високих посадах, тому мене туди не пустили, тож я подався в тероборону…"
Після 2022 року пан Роман тричі отримував поранення. Утретє поряд із ветераном влучив дрон: у Романа Трохименка був перебитий центральний нерв на нозі, велика втрата крові та контузія. Рану перев’язали бандажем, який виконував роль турнікета, й унаслідок "турнікетного синдрому" ногу врятувати не вдалось.
"Я спілкувався принаймні з чотирма психологами й висновок такий, що немає жодного натяку на посттравматичний синдром у зв’язку з військом, — каже пан Роман. — У мене немає фантомних болів, немає посттравматичного синдрому. Єдиний мій ПТСР у житті — це моя дружина".
Вистава, де всі Енеї і Дідони
"Енеїда" має у фундаменті міцну історію. Цей матеріал поєднує загальнолюдські цінності та сенси з питаннями, які кожна людина ставить сама собі. Плюс дуже велика територія для гумору", — коментує Суспільне Культура Ахтем Сеітаблаєв. Матеріал для постанови обирали разом із Максимом Курочкіним, який раніше був художнім керівником Театру ветеранів, а зараз відповідає за освітню програму театру.
Кастингу для вистави не було. "Ми відкриті до кожного ветерана й ветеранки, бо прийти в цей проєкт — це вже сміливий крок і велика перемога, — каже режисер. — Наша справа — допомогти ветеранам перемогти свої страхи, неготовність виходити в люди. Це скоріше ми самі проходимо кастинг на можливість бути поруч і допомагати".
З ветеранами у виставі працюють студенти-актори та акторки, які не мають військового досвіду. "Ця вистава — мінімодель суспільства, де військовослужбовці й цивільні вчаться комунікувати, співпрацювати, допомагати, набувати нового досвіду і просто бути поруч. Я бачу, як вони надихають одне одного, можна сказати, у нас склалася родина", — додає Сеітаблаєв.
Утім, паралельно з репетиціями ветерани мають проходити реабілітацію та брати участь в інших заходах, наприклад спортивних. Учасники вистави приєднувалися до роботи на різних етапах: хтось від перших репетицій на початку року, хтось пізніше. Іноді вони не можуть виступати через фізичний стан. Наприклад, Андрій Онопрієнко, який втратив зір на війні, не зміг бути на показі фрагмента вистави під час "Фестивалю перших п’єс ", тому його текст тоді читав Ахтем Сеітаблаєв.
"Це не штатні актори, а люди, які свідомо вирішили присвятити час життя роботі над виставою, — уточнює режисер. — Також це люди, які набули такого фізичного стану, відстоюючи наші спільні цінності. І це вносить свої корективи. Тому раджу ветеранським осередкам, які хочуть ставити вистави, починати з такої драматургії, де невелика кількість персонажів".
За словами Сеітаблаєва, в процесі роботи команда постійно консультується з психологами, а також намагається опановувати різні світові досвіди, які були б релевантні під час роботи. Це британські, шотландські та американські практики, де ветерани з інвалідністю беруть участь у виставах поряд із професіоналами на рівних, зокрема Soldier’s Arts Academy, Warrior Writers, Combat Veteran Players, Veterans’ Company of the National Theatre of Scotland, а також український Project W (2020). Там ветерани й волонтери працювали з текстом Шекспіра під керівництвом режисерів Ростислава Держипільського й Олексія Гнатковського, керівника школи англійської та ветерана Ігоря Касьяна і військового капелана Сергія Дмитрієва.
Це перша з чотирьох "Енеїд", які українські театри планують у цьому сезоні. Над виставою з такою назвою працює Давид Петросян за текстом Максима Курочкіна (режисер підкреслює, що це буде постанова за окремим твором, а не втілення інсценізації за Іваном Котляревським). Також власні "Енеїди" готують Закарпатський театр імені Шерегіїв (режисура Євгена Лавренчука) та Черкаський драмтеатр (у режисурі Станіслава Садаклієва).
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
