Електронний артист Parking Spot, він же Марко Медведєв, — один із тих артистів, яких я, авторка цього інтерв'ю, повноцінно відкрила для себе цього року.
Вперше почула наживо на одній з вечірок формації "Смик", де він грав разом із "Гніздом Вивільги", а потім у його спільній виставі з Mariia&Magdalyna — "Танці на краю світ_у".
Марко справив на мене враження глибоко зануреного, дещо сором'язливого і мрійливого артиста, в очах якого я побачила те, що найбільше ціную в будь-якому митці — вони дуже яскраво запалюються, коли йдеться про музику, яку він робить.
Шостого вересня Parking Spot випустив свій альбом Moai!, який поки доступний на Bandcamp. Назва альбому відсилає до кам’яних статуй з острова Пасхи, які загадковим чином пересувались з одного місця на інше.
Сліди, що залишилися на землі й кам’яних поверхнях, свідчать про складність і тривалість цього процесу. Подібно до пересування цих статуй, кожне переміщення в житті людини залишає певний відбиток. Це про незворотні втрати та зміни, які водночас є рушієм сили.
Марко родом із Горлівки. З початком війни у 2014 році він з родиною переїхав до Краматорська. Потім вчився в Харкові, а з повномасштабним вторгненням переїхав до Дніпра. Та Марко відмовляється асоціювати Moai! виключно з вимушеним переміщенням.
Про новий альбом, експериментальну електроніку та те, як віднайти в собі відчуття дому — говоримо з Parking Spot в інтерв'ю проєкту "Artилерія".
Як ти придумав концепт альбому і скільки часу ти його робив?
Moai! зайняв у мене декілька ітерацій. Я почав його писати за місяць після попереднього альбому і тоді у мене взагалі не було концепції — я намацував, яким він буде стилістично.
Назва Moai!, ідея і сама концепція у мене виникли влітку. Альбом планувався як певна градація від веселих і грайливих треків до чогось сумного та рефлексійного.
Але згодом він змінив лейбл від Dnipropop до Liky Pid Nohamy, бо він стилістично трансформувався. А, по-друге, Moai! від цієї градації став таким суцільним, споглядацьким полотном. Він доволі вдумливий, я багато працював саме з простором і це був мій акцент. Тому в певних треках альбому деякі записи просторів тривають суцільним тлом.
Можеш навести приклади?
На фоні усього треку Blue Room грає мій запис Центру сучасної культури у Дніпрі. Там є "Синя зала" — дуже великий простір, в якому сильна ревербераціяРеверберація — це звук багатьох відбиттів, що відбиваються від початкового звуку, поступово затухаючи.
Під час запису я стояв посередині залу. І деякі протяжні синтові звуки записані просто через рекордер айфона. Це передостанній трек альбому, він — про відчуття, коли ти посередині якогось великого простору, який тебе охоплює, і це дає багато місця для роздумів. Це місце водночас і тисне на тебе, і дає певні сили для рефлексії та розуміння, куди рухатись далі.
В останньому треці Eraser Man у мене є записи цвіркунів. Минулого року я їздив у Краматорськ знімати футажі для відеороботи, яка скоро вийде, і записував цвіркунів, яких можна почути в кінці треку.
Польові записи — це такий нойзовий підхід до продакшену. Як ти дійшов до цього і в чому для тебе основна сила такого методу?
Я почав записувати, бо в деяких моментах у мене виникала якась певна асоціація. Наприклад, у першому треку Moai! я одразу зрозумів, що мені хочеться звуків бігу. І я записував, як я набігаю на рекордер, відбігаю — це найпростіший спосіб зафіксувати якийсь рух.
Весь альбом про цей певний контраст чогось наявного, що ми чуємо й одразу асоціюємо, і абстрактного — того, що ми відчуваємо.
Так і виникла ідея для двох треків, де є прогноз погоди (Homework) та семпл із радіо ("Радіо Україна"). У них буквально є контекст, але він накладається на загальне музичне полотно, яке більше слугує як емоційне.
Ці семпли радіо тобі допомагав шукати Юрій Буличев (Monotonne). Де він їх шукав?
Ідея з треком "Радіо Україна" виникла у Юри. Я надіслав йому тодішню версію Homework — трек був трохи вищий за тоном та більш грайливий, і йому дуже сподобалось.
Юра не казав мені заздалегідь, що буде робити. Він скинув і мені сподобалось. Цей запис він прогнав через певний семпл — Octatrack, це дає відчуття вінтажного лампового звуку, додає тембральності, певної імерсивності.
Спочатку це поєднання мені здалось трохи незвичним і смішним, бо воно іронічне. Але веселий трек трохи спустився пічем вниз, і став мрійливим, додалася зводка архівних новин, і це дало поштовх мені пошукати щось на "Прогноз погоди" (справжня назва — Homework).
Я довго шукав, щоб там була Донецька область, щоб якщо це архіви 2005–2007-го, щоб це було не російською. І коли я почув цей шматок на сайті, де людина архівувала такі записи, я одразу відчув, що це воно. І цей запис дуже класно ліг у трек.
Чи узгоджували ви права на семпли з радіостанціями?
Ми нічого не узгоджували, чесно кажучи. І насправді я зараз намагаюсь викласти альбом на дистрибуцію і сподіваюсь, що у цьому плані в мене все буде добре, бо в мене теж виникали такі думки.
Але в цілому я не започаткував цю практику. І музиканти часто використовують таку методику. Тому сподіваюся, що усе буде добре з правами.
Moai! поки доступний лише на Bandcamp та Soundcloud. Чому його немає на загальнодоступних стримінгах?
Це суто технічне питання, пов'язане з проблемами з дистрибуцією. Нам тричі приходили скарги на мову релізу. Можливо, перевірка відбувається за допомогою ШІ і воно криво працює. Мар'яна Садовська у своєму треку Dumaj передає деякі слова автентично, як у фольклорному першоджерелі, можливо, це проблема.
Служба підтримки не відповідає. Зараз ми змінюємо дистрибуцію і боремось із цією проблемою. Я сам дуже чекаю альбом на решті стримінгів.
Ти вже зачепив трек із Мар'яною. Яка народна пісня лягла в основу?
В основі треку Dumaj — весільна пісня з Волновахи, Донецька область. Слова "стояла галочка на межі" презентують певний оцей кордон. Донецька область стоїть на межі Росії, яка намагається її захопити, і України — як світла, яке в ній залишається. Плюс альбом в деяких моментах зачіпає таку певну ретроспективу і воно дає додаткової емоційності.
До цього ти також працював із фольком у спільному релізі з "Гніздом Вивільги" у межах збірки "Смик: Весна". Якщо оглядатись на твій досвід, що для тебе особливе в поєднанні електроніки і фольку?
Електронна музика потребує дуже багато простору, як і фольклор. Тому коли ти об'єднуєш ці два музичні світи, у тебе має бути розуміння, як побудувати для них цей спільнопростір.
Бо можна йти далеко і в електронній музиці, додаючи звуки, ефекти. Так само і в традиційній музиці можна додавати багато інструментів — і тебе занесе. А спільно воно може не спрацювати.
Для мене робота з електронною музикою і поєднанням фольклору, традиційної музики — це про простір.
Коли я слухала Moai!, у мене була асоціація, ніби я в польоті. Він дуже спостерігальний. І я подумала: якби цей альбом був польотом, то на чому б ти летів?
У мене такої асоціації не було, але це точно мав би бути якийсь птах, а не техніка. Можливо, навіть лелека.
Твій реліз багато говорить про відчуття дому, переміщення і твою особисту історію. Ти тричі переїжджав. Можеш трохи розповісти про це?
Зараз є багато випадків, зокрема і мій, коли йдеться про вимушене переміщення, утім, я не хотів обмежувати історію альбому лише цією темою.
У моєму випадку причина вимушеного переміщення очевидна — військові дії. Я переїхав із родиною з Горлівки в Краматорськ, потім із Харкова в Дніпро. Але між цим у мене також було переміщення з Краматорська в Харків, коли я просто їхав навчатися.
У Moai! мені хочеться дати розуміння, що переміщення — це щось необхідне в будь-якому разі для руху. Але ти не позбудешся цього відчуття дому, і ти будеш везти за собою дім, певні звички.
Ти будеш формувати щось нове, але місце для старого завжди залишатиметься. І чим більше переміщень, тим більше нових звичок буде формуватися, бо це дуже різка зміна в житті. Та завжди буде місце для дому.
Що у твоєму розумінні означає поняття "дім"? Чи віднайшов ти його в собі?
Я ще досі шукаю. Але якщо абстрагуватися від фізичного поняття, для мене дім — це можливість передавати мої думки, емоції через те, що я роблю.
Головне, що в мене є можливість це робити, що я живу не в тоталітарній країні, де це заборонено, і те, що я можу передавати все, як я хочу і коли я хочу.
Також дім — це про певне натхнення: воно може бути й зараз і те, що я беру з того, що було колись.
У Горлівці я відчуваю дім, але найбільше чомусь відчуваю його в Краматорську, бо це мої підліткові роки. Там відбулось моє формування, яке задало багато векторів, де я зараз.
Тобто в мене немає розуміння, що дім — це не тільки там, де я виріс. Це й там, де щось для мене має сенс.
Тобто дім для тебе — це географічне поняття, чи більше про внутрішнє відчуття?
Більше внутрішнє, але географічне теж впливає, бо деякі місця хочеться відвідати, повернутися до них.
Саме в Краматорську я почав ходити на перші рейви, які проводили в Слов'янську і в Харкові в клубі "Живот" — це географічно, але це і про емоції. Це місця, куди ти приходиш, тебе це дивує, бо воно для тебе нове і дає тобі розуміння, що "ой, я теж так хочу виступати".
Moawi! — досить ностальгійний альбом. Для тебе ностальгія як поняття — більше про щось, що заряджає, щось позитивне? Чи це більш негативне і десь навіть руйнівне?
Мені здається, це і не про те, і не про те. Ностальгія існує, бо вона фіксує наші спогади, емоційні зокрема. І якщо казати про негативне чи позитивне, мені здається, воно має бути і таким, і таким.
Тому що, коли ти рухаєшся, у тебе все одно буде відчуття ностальгії, яке в одному сенсі буде давати тобі сили, а в іншому тягнути тебе назад, бо ти так звик.
Ти приїжджаєш і тобі треба адаптуватися до чогось нового. Твій стиль життя буде змінюватися, і багато в чому треба відмовлятися від старих звичок, щоб рухатись далі.
Це теж про альбом, про оцю рушійну силу змін. На жаль, обставини не всі приємні, але знову ж таки, я не хотів, щоб це був альбом лише про переміщення під час війни, не хотів зводити все лише до теми війни. Хотів, щоб це було про відчуття і певної абстракції, і відчуття простору, і відчуття руху водночас. І всі ці теми я зафіксував у певному сенсі на звуковому тлі.
Твій альбом закінчується треком Eraser Man. Це відсилання до Девіда ЛінчаДебютний фільм Девіда Лінча — "Голова-гумка" (Eraserhead).? Чи це про стирання слідів, які залишаються від переміщення?
Я тоді дуже багато слухав альбом Тома Йорка і його трек The Eraser. Я теж дуже люблю творчість Лінча і Eraserhead я дивився багато разів. Але в цьому випадку відсилання не до цього.
Я зрозумів, що сенс — це людина, Eraser Man, яка стирає цю пам'ять. Дім, пошук дому, пошук сенсів, які ти вкладаєш у це слово, будуть з тобою, допоки ти не помреш і в тебе не зітреться пам'ять.
Тому це і останній трек, і тому там звучать оці цвіркуни з Краматорська, бо, знаєш, воно як певне закінчення. Коли я записував цвіркунів, на фоні не чути, але там далі працювали КАБи або йшли бої великі. Це теж певне відсилання і розуміння того, що все якось закінчується.
Твоїм попереднім релізом був спільний альбом-вистава з Mariia&Magdalyna — "Танці на краю світ_у". У чому для тебе колосальна різниця між створенням вистави і написанням сольного альбому?
Можна ще раз використовувати улюблені слова? Просто все для мене впирається в простір.
У випадку з Mariia&Magdalyna я їздив до Києва і ми робили альбом у реальному часі — працювали в Dakh School, а потім дистанційно допрацьовували. Для мене це сприймається по-іншому.
Бо якщо у мене в моєму альбомі є час написати щось, подумати, потім через місяць додати якийсь інструмент, то тут трішечки по-іншому, бо дівчатам треба щось придумувати на мої треки, а для цього мені треба їх створити. Але для мене це дуже класний досвід.
За моїми відчуттями, експериментальна електроніка в Україні досі є нішею, хоч вона представлена непоганою кількістю хороших артистів. Чи відчуваєш ти себе нішею чи, навпаки, прагнеш ширшої аудиторії? І що треба робити, щоб українські слухачі зацікавилися експериментальною електронікою?
Так, я хочу популяризувати експериментальну музику, хай як дивно це звучить. Є формат подій типу "Нойзу щосереди", який потрохи розширяє бульбашку.
У нас проблема з тим, що, по-перше, зараз мало фінансування, мало роботи менеджерів, піарників і так далі. Я багато років думав, що мистецтво — це не продукт. А це продукт, просто, можливо, для більш нішевої аудиторії, більш експериментальний, у просування якого так само треба вкладати сили.
Тобто якщо випустити п'ять треків на SoundCloud і, дай бог, вистачить сил на дистрибуцію, то від цього нічого не буде, це крапля в морі. Я багато думав про TikTok, але я не знаю, як це робити, мені складно. Було б класно знайти людину, яка б давала мені ідеї.
Але в цілому для мене розширення — це співпраця з іншими проєктами, з іншими людьми. Це, зокрема, і комерційна діяльність. Я можу і для себе щось зробити, і за ТЗ, головне, щоб заплатили добре. Не хочу бути голодним митцем.
Це радше упередження і стереотип про те, що митець має бути голодним.
У мене зараз ідея створити собі окремий проєкт для комерційних проєктів.
Parking Spot — це про певні експерименти, про те, що йде від мене, про мої проєкти з Mariia&Magdalyna, з "Гніздом Вивільги". Тобто це те, де я залучаюся.
У мене музика — це те, що я вмію робити найкраще, тому я намагаюся монетизувати її різними способами і сприймати це як роботу. Це і мистецька, і комерційна робота.
А якщо повернутися до слухацтва. Якщо людина зазвичай не слухає експериментальну електроніку, як їй почати її слухати? Як побороти страх пірнути в невідоме?
Взагалі не зовсім розумію страх послухати експериментальну музику. Але я у 2018–2019 роках почав потроху слухати Aphex Twin. Я натрапив на якийсь його останній EP, який був доволі експериментальний.
І так в якийсь момент я почав дуже сильно сидіти на Aphex Twin. Я міг слухати тільки його, я не міг слухати музику, де є якісь акустичні інструменти, де є гітари. Я взагалі любив тільки електронну музику і тільки щось експериментальне.
А потім я від цього пішов і почав слухати електронний дует Autechre, на який я і досі багато в чому спираюся. Спершу вони здалися мені нудними, але потім щось перемкнулось в мені і я зрозумів, що це наскрізний саундтрек мого життя.
Зараз я сиджу в футболці з їхнім мерчем, а нещодавно їздив у Варшаву на їхній виступ. Так я прийшов до експериментальної музики, яка вже для мене не звучить як експериментальна. Це якась навіть певна філософія підходу до створення музики, коли воно трохи непередбачувано, але в цьому і є сенс — постійно грати з очікуваннями.
А які альбоми чи артисти надихнули тебе на створення Moai!?
Перший, який найбільше мав вплив, — це альбом André 3000 — New Blue Sun. Він максимально спокійний, просторовий. Я дуже багато спирався на нього, коли тільки починав робити альбом.
На початку також надихнув альбом Four Tet — Three. Він ритмічний, там грайливі треки, вони теж надихали мене на створення чогось грайливого. І вони в певному сенсі започаткували мій пошук альбому.
Ще дуже подобається Steve Reich. Його композиції теж доволі мінімалістичні, і це теж про те, як не переборщити в плані аранжування.
Також у мене на першому треці Moai! є такі певні поліритмічні дзвіночки, звучки, і ксилофон. Це я трохи перейняв у Swans.
Потім я почав менше спиратися на якісь альбоми, а більше на власні відчуття.
І останнє моє питання: назви ідеальний рецепт прослуховування альбому Moai! — де, коли і як?
Для мене це домашній споглядацький альбом, під час якого ти сидиш вдумливо. Я точно не хочу його грати лайвом, не той формат — це більше висловлювання.
Це точно осінь, надворі сонце, жовте листя трохи опало, ти дивишся з вікна і альбом грає в навушниках, або на невеликій гучності з колонок, якщо ти сам вдома. Або з касетного програвача, бо Moai! доступний на касетах.
Parking Spot 2 жовтня організовує спеціальний показ альбому Moai! в кінотеатрі DCCC. Режисерка відеороботи — Олена Місюра, відео складатиметься з футажів Краматорська, Харкова та Дніпра.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
