У київському Community Garden 27 квітня відбудеться весняний концерт київської спільноти "Смик".
"Смик" — це спільнота музикантів та митців, які організовують події, зосереджені довкола поєднання української традиційної музики з танцювальною електронною. За понад рік існування молода спільнота організувала два етнорейви, один захід у межах "Гогольфесту" в Запоріжжі та вечірку-шоукейс навчального курсу.
Цієї весни "Смик" запускає новий для себе концертний формат, де поєднає вокальну традиційну музику та експериментальну електроніку. Про те, як формація "Смик" популяризує український фольк та зацікавлює традиційною культурою молодь, Юля Ткачук поговорила зі співзасновниками Лізою Стужук та Германом Клименком.
Як сформувалася спільнота "Смик"
Герман Клименко (співзасновник "Смика", учасник колективу "ДваТри"):
"Смик" сформувався в межах нашої спільноти, пов'язаної з традиційними танцями і традиційною культурою. Її заснували люди, які професійно досліджували фольклор. У якийсь момент до цієї спільноти почали долучатися люди без відповідної освіти.
Зараз наша спільнота вже більше про субкультуру, яку об'єднує активна основна — танці. У цьому середовищі ще до повномасштабного вторгнення виникла ідея — поєднати сучасну танцювальну електронну музику з автентичною, народною.
Ці два жанри виконують дуже схожу соціальну функцію. Ти самовиражаєшся через побутовий танець, який насамперед заточений під інтерактивність: усі учасники є співтворцями цього процесу. У цьому танці немає перформера і глядача: тут всі майже рівномірно залучені в процес.
Ідея "Смика" в тому, щоб люди, які ходять на рейви, танцюють під біт, відкривали для себе музику, яка слугувала задоволенню тих самих потреб 50–100 років тому. Хотілося, щоб люди розуміли, що це щось, що було, є і під що можна відриватися й зараз.
Ми бачимо, що ця історія релевантна, вона може існувати як побутова практика, а не просто як елемент "екзотичної народної культури". Від цього хочеться максимально відходити. Людина має розуміти, що вона може прийти, не намагаючись зімітувати якийсь стиль в одязі, і потанцювати легко, природно, без бар'єрів у голові.
Свого часу я з'ясувала для себе, що київська традиційна тусовка значно більша, ніж я уявляла. Чи можете розказати, якою вона є і яке місце "Смик" зайняв у ній за більш ніж рік роботи?
Ліза Стужук — співзасновниця "Смика", кураторка проєкту:
Є дуже багато ініціатив, які працюють з темою традиційної культури і орієнтовані на те, щоб залучати, вивести цей двіж і знайомити передусім молодих людей із традицією. Усі вони останні 10 років дуже активно формували цю тусовку.
А яке місце "Смик" у ній займає? Ну, у нас є аудиторія — це теж культурна спільнота, активна в Києві. До нас ходить багато музикантів, художників.
Герман: Ядро цієї тусовки зараз різних рівнів "посвяченості". Ця музика початково була масовою культурою. Але через певні історичні умови, передусім через ру*ню, вона була загнана в підпілля і трималася як довколаакадемічна субкультура.
Ліза: Люди зі старшого покоління, наприклад Андрій Паславський з капели "Збитень", каже, що 20 років тому він ходив на дуже рідкісні вечірки, де грали "Баламути". Тоді "Баламути" думали, що вони останній гурт, який грає цю музику, і все відмирає. Класно, що за останні 10–15 років стався такий розвиток.
Герман: Зараз внаслідок оцих освітніх ініціатив, просвітництва, і на хвилі запиту людей та їхнього бажання пізнати, а що ж було насправді, бачимо, як ця музика поступово починає виходити на поверхню і залучати до себе все більше людей.
А як побудована комунікація між поколіннями традиційних музик та дослідників фольклору? Наскільки теплою є ця взаємодія на вашому досвіді?
Ліза: Ця взаємодія горизонтальна. Наскільки я бачу і чула, то завжди всі вболівали і намагалися допомагати. Той же Євген Єфремов, який записав дуже багато з Полісся в 70–80-х.
Ніколи не було відчуття, що навіть викладачі університетів — це щось далеке і недосяжне для людей, в яких немає академічної освіти у сфері фольклористики. Завжди можна прийти, запитати, отримати відповідь. Не було досвіду, що б'єшся головою об стіну і не можеш отримати знання.
Але у всіх по-різному. Наприклад, іншою є ситуація з архівами. Я знаю, що Андрій Левченко — дослідник традиційної музики — особливо бубонів, у нього з ІМФЕ (Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського — Ред.) складна історія...
Герман: І не тільки у нього.
Ліза: Ну, так. Університети — норм, а з архівами складніше.
Герман: Залежить від того, про який рівень взаємодії ми говоримо. Якщо це про те, що "от ми таке робимо, як вам?", то всім все подобається.
А якщо це про складніші моменти, коли треба глибше зариватись в архівні записи, якісь глибокі рівні розуміння традицій рівня академічної науки, то там все складніше. Тому що у старшого покоління є певне відчуття власної зверхності. Воно має і об'єктивні причини, тому що ці люди справді глибоко занурені в контекст і іноді вони не до кінця розуміють експериментальні штуки, вони їм часто не близькі.
Це, звісно, є, але не виходить за межі generation gapПрірви між поколіннями. Підходи змінюються і не всі люди їх можуть наздоганяти. Утім, базового різко негативного ставлення чи несприйняття немає. Є певні натягнуті моменти, та вони не сильно впливають на загальний процес.
Ліза: Це стосується більше науковців, викладачів. Але є ще гурти старшого покоління і вони дуже залучені в "Смик". На першій вечірці виступали "Баламути", а на наступній події виступатиме "Володар": Маргарита Скаженик їздила в фольклорні експедиції ще в 90-х.
Попередні ваші події відбувалися у форматі етнорейву. Але весняну подію, яка буде 27 квітня, ви позиціюєте як концерт. У чому різниця?
Ліза: По-перше, концерт — це коротший формат. По-друге, рейв — це саме те, як ми засновували "Смик", як поєднання інструментальної танцювальної музики і електронної танцювальної музики в одному просторі.
На концерті ми хочемо спробувати прямо протилежне: звести в одному просторі два нетанцювальні формати — взяти вокальну традиційну музику і ембієнт, експериментальну електронну музику.
Тобто цього разу немає ухилу саме на танці?
Ліза: Потанцювати можна буде, наприклад, на сеті "Шум'я" разом з Terrikon. Але фокус події не на тому.
Розкажіть більше про лайнап "Смик. Весна". За якими критеріями вибирали артистів, як формували ці поєднання?
Ліза: "Смик. Весна" — дуже важлива подія для мене, бо я вже дуже давно хотіла провести весняний захід.
Нещодавно ми зробили курс, однією з основних інтенцій якого було створити пул музикантів, які посвячені в те, що таке традиційна українська музика, яка її будова, як вона звучить і як з нею етично працювати, не перетворюючи її на щось, що з нею ніяк не пов'язано.
Пул музикантів ми почали формувати на цьому курсі, і я бачу перші результати в лайнапі цього концерту. Два фіти ("Гніздо вивільги" і Parking Spot та "Шум'я" і Terrikon) склалися якраз в межах курсу. Останні на шоукейсі результатів курсу представили свої перші напрацювання, маючи всього одну репетицію.
Повертаючись до лайнапу "Смик. Весна", першими виступатиме фольклорний гурт "Володар". Вони фокусуються на поліській співочій традиції і весняному обрядовому співі. Їхній матеріал — те, що в експедиціях зібрала Маргарита Скаженик.
Потім буде фіт "Гнізда вивільги" і Parking Spot. "Гніздо вивільги" — сольний електронно-акустичний проєкт Тані Осінь, співзасновниці традиційного гурту "Вільце". Це буде щось більш ембієнтне, зі співом, дуже ніжне і магічне.
Потім буде танцювальний формат — "Шум'я" плюс Terrikon. Після цього — лайв від Human Margareeta, — мрійливий, експериментальний, але досі рухливий. У своєму лайві Маргарита використовуватиме записи капели "ДваТри".
І після цього хочемо, щоб "Шум'я" знову 15–20 хвилин поспівали ліричні пісні. Мені здається, дуже важливо після танцювального сету мати можливість пірнути з головою в ліричну традицію і піти з концерту, плачучи.
Власне, ви вже згадали про ваш курс "CMYK Education: Як експериментувати з традиційною музикою". З якою метою ви його робили та чого хотіли навчити? І чи задоволені ви результатом?
Герман: Оскільки що на першому, що на другому "Смику", що на "Гогольфесті" ми працювали з електронними музикантами, з'явилось бажання і потреба в тому, щоб були люди, які розуміють традицію на досить глибокому рівні, щоб могти працювати з цими форматами і сенсами глибоко, не попсово і не на рівні "я вставив сопілку в свій трек, тепер в мене тут українська традиція".
Є багато хороших музикантів, які добре розуміють електронну музику, але при цьому їм чужий контекст традиційної музики. Вони відчувають потребу це зрозуміти, але не знають, як це можна зробити, не знають джерела. І дуже часто виходить так, що якщо ти людина необізнана, то дуже легко можеш натрапити на якусь "шляпу" і почати займатися не тим.
Ліза: Дві основних цілі — ознайомити електронних музикантів із базовими принципами структури традиційної музики і тим, як її можна поєднувати з електронною, щоб це не звучало недоречно і попсово.
Також дуже важливий нетворкінг. Бо коли ти пишеш електронному музиканту, і кажеш, що є отака капела, "через місяць у нас рейв, напишіть, будь ласка, годинний фіт," то це шлях в нікуди. Недостатньо часу, щоб заглибитись, і зазвичай у електронних музикантів немає розуміння, що це за музика.
Класно, щоб були музиканти, які мають базове розуміння і наслуханість, а також знають, з якими гуртами вони хотіли б співпрацювати. Тому в цього курсу є шанс створити спільноту музикантів, які не тільки хочуть щось дізнатися, але вже знають, куди копати, з ким працювати, шукають нові способи взаємодії і створюють класну музику.
Ви кажете, що хотіли навчити людей некринжово та непопсово поєднувати електроніку та традиційну музику. Але в чому полягає цей доречний і ціннісний підхід до взаємодії між жанрами?
Ліза: Фольклор — це дуже специфічний тип музики. У нього є своя структура і регіональні особливості. Для того щоб етично поєднувати фольклор з електронною музикою, важливо розуміти обидва жанри. Взяти фольклорний текст, процитувати його на сучасний манер і вставити у свій електронний доробок — це дуже поверхнево.
Мені здається, що оця класна синергійна взаємодія народжується з глибокого знання обох жанрів. І тому освітній курс здався дуже доречним.
Герман: Є якісь смакові моменти і останнє слово за митцем. У мене немає якогось пуризму, я не кажу, що має звучати саме так. Але хочеться бути переконаним у тому, що людина, яка працює з цим контекстом, дійсно достатньо глибоко в нього занурена.
Хочеться, щоб вона не намагалась на цьому прямо спекулювати. А людина, яка щось любить і розбирається в цьому, не буде цього робити. Ми якраз хочемо прищеплювати оцю любов, розуміння і поважливе ставлення до фольклору та його застосування в сучасній музиці.
На "Смик" приходять іноземці. Власне, одним з учасників вашого курсу був дрон-артист Клеменс Пул, з яким ми раніше робили великий матеріал. Який фідбек ви отримували від іноземців та що думаєте про їхнє зацікавлення українським фольком?
Ліза: Про Клеменса важливо сказати, що в чомусь він дуже українець і дуже не американець. Він більше ніж 10 років живе в Україні і дуже активний у культурній спільноті. Клеменс був у захваті від курсу, він дуже заряджав та підтримував настрій.
Я думаю, іноземням цікаво, що в нас колаборується поєднання знайомого їм формату рейву з локальним історичним контекстом, тобто з традиційною музикою. Це сприймається як щось незвичне і від того цікаве.
Герман: У них загалом досить популярний жанр world music, якраз таке досить поверхневе розуміння фольку. І напротивагу, в них досить мало глибокого розуміння фольку і роботи з джерелами.
У них ця традиція не переривалась. З одного боку, це плюс, а з іншого — вони вже настільки вільно в ній себе почували, що місцями дуже далеко від неї відійшли. Наш підхід трохи глибший, ніж дуже багато всього, що робиться у світі. Ось це іноземцям і може бути цікаво.
У них теж є певне екзотичне уявлення про Україну і фольк його підживлює. Вони дуже люблять ці, умовно, "слов'янські вайби". На мою думку, це не гарно і від цього хотілося б відходити, але це підживлює інтерес іноземців до української народної культури. Та у нас є можливість змінити цей погляд і познайомити їх з неклішованими і цікавими формами, які будуть відмінні від того, що вони десь чули.
Загалом фідбеку від іноземців досить багато, якась кількість є навіть всередині нашої субкультурної закритої тусовки. Наприклад, Бенні Стюарт, який приїжджав в Україну до вторгнення, але дуже активно почав їздити після. Він грає американський фольк, а, приїхавши сюди, співає українську музику, зробив собі скрипку-довбанку, і взагалі в захваті від того, що він у нашій спільноті. Він знайшов тут щось, чого не було в нього в Америці.
Ліза: Також важливо зробити ремарку, що в балканських країнах чи в тій же Польщі традиційна музика теж досить жива. Але від багатьох звідти чула, що це більше для старших людей і всі там трохи консервативні.
І тому коли люди приходять на "Смик" і бачать молодих людей, кольорове світло, бачать, як всі натикаються одне на одного в польці, то їх це дивує, вони відчувають, що ось це життя!
Повертаючись вже до української аудиторії, то як зацікавити молодь в українській традиційній музиці і як це вдається "Смику"?
Герман: Своїм прикладом. Скільки ти не розказуй, що це класно, це українське, це своє-рідне, воно не працюватиме на такому рівні. Якщо людина це не відчує, то не зможе пройнятися настільки близько.
А от коли вона приходить і бачить приклад, відчуває атмосферу, то є більше шансів, що вона залишиться і захоче заглибитися далі. Основне для мене — дати людям відчути цю інтерактивну естетику без пасивного сприйняття глядача, який прийшов подивитися на "потєшниє пляски".
Ти приходиш і бачиш, як молоді прикольні тіпи і тіпеси, забиті татухами, вриваються під те, під що б тобі не прийшло в голову. Треба дати людям можливість відчути і почути на рівні емоційного переживання, замість наративів і пояснень. Тобто перескакуючи рівень свідомого сприйняття, працювати з несвідомим і відчуттєвим.
Ліза: З моєї вежі виглядає так, що багато людей зацікавлені в традиції. Правда, ми всі після повномасштабного вторгнення відчули, що нам треба базувати на чомусь свою ідентичність. І національна культура дуже класно заповнює цю нішу.
Ми всі відчули потяг до того, щоби досліджувати свою сім'ю, наш спадок і поняття — а що таке бути українцем? Чи є в нас якась історична культурна тяглість? Тому що Росія своїми наритивами якраз постійно підкреслює, що Україну придумали і української культури не існує, і взагалі ми всє "братья". А знання своєї власної культури допомагає протиставити щось цьому наративу.
Тому я відчуваю, що культурна спільнота Києва, на яку ми зараз орієнтуємося, — це ті українці, які розуміють, в чому цінність традиційної музики, і хотіли б із нею взаємодіяти. Але часто, приходячи на менші івенти, де грає чисто традиційна музика, вони відчувають себе зажато, бо не розуміють, як себе вести. Це може відбивати бажання приходити знову, навіть якщо атмосфера ненапряжна.
Саме так і зародилась ідея зробити "Смик", бо більшість людей знає, як вести себе на рейві. І якщо додати традиційну музику на рівні з електронною, то не буде порогу входу. На рейві це стирається і ти можеш таким чином доторкнутися до традиційної культури.
Ви вже рік проводите івенти. Які основні висновки та інсайти ви зробили для себе протягом цього часу?
Герман: Для мене взагалі це супернова штука, тому що до цього я не займався організацією подій. Для мене все було абсолютно по-новому, починаючи від комунікації всередині команди, закінчуючи практичними моментами того, як реалізувати ті чи інші задуми.
Ліза: Для мене "Смик" — це спосіб комунікації з людьми. "Смик" — це шлях самурая в традиційній музиці. Якось так завжди стається, що люди, які в Україні займаються традиційною музикою, чи то музиканти, чи культурні менеджери тощо, роблять це на ентузіазмі. З одного боку, це класно, а з іншого — всі вигорають.
"Смик" для мене — це спосіб пояснити більшій кількості людей, чому традиція — це важливо. Ще я ціную його за те, що це фест, а фестивалів традиційної музики зараз, на жаль, дуже мало.
Ще "Смик" я дуже ціную за те, що це вчасно, бо розумію, що цього спраглого запиту на знання своєї культури не було до вторгнення. Культурний імпакт хоча б у межах Києва вже відчувається. Це для мене одна з найважливіших речей про цей проєкт.
Власне, які цінності тримають "Смик" разом?
Герман: Для мене "Смик" — це можливість поділитися із ширшою аудиторією тим, що я люблю, що ціную і чим живу.
Тому що я розумію, що в теорії людей, яким це було б цікаво, багато, але не всі в якийсь момент натрапили на щось, що б могло їм про це розказати. І в цьому якраз дуже велика і важлива роль "Смика".
Ліза: Ти питала, що тримає нас всіх разом — це якраз оцей запит, і любов, і знання традиційної культури.
Зараз у нас в команді 12 людей, і у всіх різний ступінь занурення. Ми починали з того, що в команді були тільки люди з гуртів, дуже заглиблені в традиційну культуру. І в якийсь момент вони вирішили зробити проєкт, спрямований на популяризацію тієї теми, в яку вони дуже заглиблені. І це не працює.
Тому що якщо ви робите проєкт, заточений на популяризацію, то ви робите його не для своїх "кентів", які й так все розуміють. Вам треба мати поруч людей, яким було би цікаво, але які не настільки заглиблені. Тоді це буде мати сенс.
І я нещодавно зрозуміла, що нарешті в команді це так. Є відчуття, що через рік "Смик" актуальний, його хочеться продовжувати робити, він має команду. Це перетворюється на системну діяльність, яка потенційно дасть результат. І дуже цікаво, що я скажу про "Смик" через пів року.
Текст оновлено о 19:06, 22.04.2025. Human Margareeta використовуватиме записи гурту "ДваТри" замість капели "Збитень".
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
