Настя Іщенко — дослідниця життя та творчості Григорія Сковороди. Вона понад чотири роки вивчає його філософію та застосовує її принципи у власному житті. Своїм досвідом Настя поділилася у книжці «Бути собою за Сковородою».
Кожен розділ присвячений одній з ідей Сковороди та показує, як застосувати її у повсякденному житті.
Суспільне Культура ексклюзивно публікує уривок із книжки «Бути собою за Сковородою» Насті Іщенко від видавництва Projector Publishing, присвячений бароковому саду.
Бароковий сад
Уявіть бароковий сад. Тут на гілках сидять Чижі й Сороки, під деревами — Собаки, Кріт, Рись і навіть Верблюд із Оленем. Бджоли збирають мед, Жаби стрибають біля джерел, а Лев спить під дубом. Ці тварини обдаровані знанням мови, розумом і почуттям гумору. Вони сперечаються, обирають, помиляються, шукають своє місце.
Якщо придивитися пильніше, можна помітити: в центрі кожної байки — завжди пара: два герої, два погляди на життя. Один із них знає, хто він; не вдає, а справді знає. Інший — ні. Зазвичай саме такі герої заговорюють у тексті першими, часом доволі різко. Не раз вони називають співрозмовників дурнями, насміхаються, хизуються. Може скластися враження, що Сковорода не поважає їх, але насправді він любить і приймає кожного свого персонажа. А Сила в байці — це простір, у якому ця любов проявляється: через пораду, правду чи неосудливий погляд. Сковорода ніби пропонує зупинитися і каже: розберімося, що тут насправді відбувається.
Почнемо з байки, з якою ви, ймовірно, знайомі зі школи — «Бджола та Шершень»
Я й сама колись вчила її напам'ять. Але в школі нас знайомили одразу з ідеєю «сродної праці», оминаючи саме поняття «сродності» — ніби все зводиться до «знайди роботу до душі й будеш щасливим». Однак Григорій Савич мав на увазі дещо глибше. І саме ця байка це показує.
У цій байці зустрічаються двоє — Бджола, яка збирає мед, і Шершень, якому це не дає спокою. Він називає її дурною і питає: навіщо збирати мед, якщо це часом коштує життя, а плодами твоєї праці однаково користуються інші?
Бджола відповідає: «Нам незрівнянно більша радість збирати мед, аніж його споживати. До сього ми народжені і будемо такі, доки не помремо. А без сього жити, навіть купаючись у меду, для нас найлютіша мука».
Бджола описує не свою роботу, а саму себе. «До сього ми народжені» — не про мед, а про природу. Збирання меду для Бджоли — не подвиг і не жертва, а спосіб бути собою. Вона знає, хто вона і що робить.
А Шершень? Він не просто питає, а нападає. Називає Бджолу безмозкою, каже, що вона «грає дурня». Він оцінює все крізь призму вигоди: навіщо працювати, якщо плоди праці дістаються іншим? Навіщо вчитися, якщо не матимеш достатку? Шершень не розуміє Бджолу, бо не розуміє себе. Його біда не в жадібності й не в лінощах, а в тому, що він себе не пізнав і бере чуже, бо свого не знайшов.
У Силі до цієї байки Григорій Савич озвучує проблему: «Нема більшої муки, як хворіти думками, болять думки, позбавляючись сродного діла». Думки хворіють, коли людина живе без своєї справи. А ми вже знаємо, що думка — це головна наша людина.
Сковорода не ділить своїх героїв на правих і неправих, говорить без оцінок чи вироків. Григорій Савич не хвалить Бджолу і не засуджує Шершня, а натомість дає підказку: «Погляньте на правління блаженної натури і навчіться».
Кожна людина має свою натуру — внутрішню будову, темперамент, характер, здібності, міру. У «Букварі миру» ми бачили це через образи посудин і мушлі, яка ховає перлину всередині. Ви могли чути такий вираз — моя бабуся, наприклад, часто каже: «Така моя природа». Тобто «я так влаштована».
«Правління натури» — це світ, у якому кожен живе згідно з тим, як влаштований: риба не вчиться літати, кіт не лізе у воду. Тож і Сковорода радить не лише дивитися на натуру, а навчатися, тобто пізнавати, як ви влаштовані. Коли ви це пізнали — знайшли себе, стали собою, — це ваша сродність. А коли почали жити й діяти відповідно до своєї природи — це вже сродна праця.
Якщо описати коротко:
Є природа людини → людина її пізнає → коли розуміє, яка вона — це її сродність → коли живе відповідно — знайшла сродну працю.
Можна називати це по-різному: теорія і практика, причина і наслідок, знання і дія. Але все це про одне: спершу пізнання себе, а потім реалізація цього знання.
Проте в житті цей ланцюжок часто працює навпаки. Ми обираємо професію раніше, ніж встигаємо запитати себе — а хто я? У дитинстві ми ще цього не знаємо, а ті, хто нас любить, хочуть дати нам якомога більше знань і можливостей. Ми навчаємося, пізнаємо світ, і що далі, то більше формулюється вимог. Те, що починалося з цікавості, поступово перетворюється на обов'язок, на «мушу». Мусиш гарно вчитися, бо інакше не вступиш. Мусиш вступити, бо інакше не знайдеш роботи. Мусиш знайти роботу, бо інакше не матимеш стабільності. І ось уже є справа, є посада, є зарплата — а всередині однаково щось не сходиться, і не тому, що справа погана, а тому, що серед цих «мушу» ми не бачимо себе.
Побачити себе можливо, і час тут не вирішальний. Треба лиш зупинитися й змінити напрямок руху: бігти вже не по новий диплом чи навчальний курс, а до себе.
Григорій Савич каже, що «сродна праця — найсолодша в світі річ». Звучить приємно, чи не так? Проте мед теж солодкий, але щоб його зібрати, Бджола ризикує життям. Радість тут не «цукрова», бо за нею стоїть щоденна кропітка, а часом і болісна робота. Сродність не скасовує труднощів, а надає їм сенсу.
Пошук сродності — довга подорож, і легше її долати, коли є де зупинитися і з ким поговорити. Герої байок Григорія Савича — якраз ті, кому є що розповісти. Можливо, їхній досвід стане в пригоді у ваших власних пошуках сродності.
[Примітка: у цій зупинці використано байку зі збірки «Байки Харківські»: Байка 27 «Бджола та Шершень» у перекладі Назара Федорака.]
***
Тож далі — поради з текстів Григорія Савича, які підтримували й мене в пошуках сродності.
Ідіть туди, де страшно. І робіть зупинки
Може здаватися, що щастя — це кількісний показник. Мовляв, що більше працюєш, то ближче до «правильного» життя.
До знайомства зі Сковородою я уявляла сродність як рух уперед: швидше, далі, жодних пауз. Тому працювала з багатьма проєктами водночас, отримуючи визнання, гроші, нові можливості. Тоді ж до мене прийшло відчуття порожнечі. І я зупинилася.
І саме в цей час, готуючи виставку про Сковороду, я почала працювати інакше: затримувалася на дрібницях, посміхалась, отримувала задоволення від процесу.
Тобто саме коли я стомилась бігти, до мене прийшло просте, але важливе розуміння: сродність визначають не лише мої здібності, а й мій вибір.
На початку я часто сама зачиняла себе у клітці власних талантів. Мені здавалося: якщо я щось умію, то неодмінно маю це реалізовувати. Наче здібності — це вирок, а не ресурс. Але здібність не є сродністю. Вона — лише матеріал. Питання не в тому, що ти вмієш, а в тому, що обираєш робити з уміннями.
Достатньо згадати історію Григорія Савича. Він опанував багато інструментів, співав, творив музику, малював, викладав. Його набір здібностей дозволяв йому стати ким завгодно — придворним музикантом, художником, успішним викладачем. Але Сковорода пішов шляхом не максимального використання талантів, а вибору. І робив цей вибір не з розрахунку, а з внутрішньої необхідності — серцем.
Щоб побачити варіанти, варто зупинятися. Паузи дають змогу перевести подих і набратись сміливості, щоб рухатись далі. Маленькі зупинки — мій компас сродності.
Піклуйтеся про свою сродність, як садівник — про свій сад
Сродність не приходить раз і назавжди, не фіксується в одній точці, не гарантує стабільності. Вона більше схожа на сад — живий, мінливий, залежний від часу, погоди й уваги. І, як і під час роботи в саду, ти не бачиш результату одразу. Ніби виполюєш бур'ян, але не певен, чи варто було виривати саме цю рослину. А бувають дні, коли здається, що нічого не росте, всі зусилля марні. У такі моменти приходять думки: схибив, не готовий, ще «не сезон». …
Але саме тут і проявляється турбота про сродність: не як романтизоване піднесене почуття, а як рішення залишатися попри все. Повернутися наступного дня, продовжувати, зробити маленьку, непомітну дію. Полити. Прополоти. Почекати.
Турбота про сродність не скасовує дисципліни, навпаки — вона на ній тримається. Рухатися, навіть коли не хочеться, бути уважним до деталей, мати ясність у тому, навіщо це робиш, навіть якщо шлях до відповіді довгий. Самовідданість у більшості випадків виглядає дуже просто: щоденна присутність у роботі, без втеч.
Плекання саду вчить іще одного: зростання неможливе без уміння відпускати. Те, що колись здавалося важливим, іноді виявляється зайвим. А вирощене з любов'ю може завершити свій цикл. Хай скільки б я працювала над книжкою — зрештою настав час її відпустити, поділитися нею. Бо зрештою, турбота про сродність — це також дозволити іншим торкнутися того, що для тебе важливе. …
Навіть найдоглянутіший сад постійно потребує повітря, світла, руху. Якщо надовго зачинитися у власному саду, думка замкнеться сама на собі, слова обважніють, рух сповільниться.
Слід прийняти, що не кожен відгук буде теплим і не кожна розмова легкою. Саме в цьому обміні з'являється живий зв'язок зі світом, у якому твоя праця набуває сенсу і може бути корисною для інших.
Якщо ставитися до сродності як до саду — з терпінням, дисципліною і ніжністю, — вона обов'язково відповість зростанням.
Вимірюйте сродність щастям
Коли я тільки почала досліджувати спадщину Сковороди, світ пропонував інші варіанти: великі проєкти, гроші, титули. Ніби все навколо переконувало, що мірило одне: масштаб і результати, а щастя не рахується.
Досі пам'ятаю день, коли я вперше приїхала до музею Сковороди й сіла під його улюбленим дубом. Мене переповнювало відчуття, ніби я завжди була тут. Сидячи там, я вперше зловила себе на думці: хочу бути дослідницею Григорія Савича і присвятити цьому все життя. Я відчула щастя і спокій.
Тоді мені трапилось видання листів Григорія Савича до Ковалинського. Саме з цих текстів почала проростати моя сродність, і це наклало значний відбиток на мої подальші життєві вибори.
Миті щастя не додають у резюме. Вони не додають статусу, але саме вони є доказом, що людина на своєму місці. Справжнім мірилом.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
