Мінкульт у червні продовжив контракт із Нелею Куковальською — генеральною директоркою Національного заповідника "Софія Київська" — після перевірок та усунення місяць тому.
В етері Радіо Культура Куковальська поділилася, що потрібно укріплювати у Софії Київській, коли відбудеться науково-реставраційна рада та якою є система моніторингу стану Софії Київської?
Суспільне Культура публікує текстову версію розмови.
З 24 червня з вами поновлено контракт, згідно з яким ви залишилися керівницею Національного заповідника "Софія Київська" до кінця воєнного стану плюс 12 місяців. Напередодні була тривала стадія перевірок заповідника, і ми всі стежили за цими подіями. Ми побачили потужну реакцію культурної спільноти — як української, так і міжнародної. І вкрай важливою була реакція колективу заповідника, який виступив на вашу підтримку. Як ви самі оцінюєте цю ситуацію? Що ви відчували в цей період?
Це була дуже неоднозначна і дуже неприємна ситуація. Адже за плечима багато років роботи, досягнень, міжнародних програм, згуртованості колективу. Все почалося з приходом нового складу Міністерства культури в частині охорони пам'яток. У вересні змінився міністр і з'явилися нові людини у складі міністерства, які займаються культурною спадщиною — начальник департаменту і деякі спеціалісти. Вже на початку жовтня до мене почали доходити чутки, що Володимир Шорніков, який претендував на місце начальника Департаменту охорони культурної спадщини, викликав своїх працівників і наказував їм шукати на мене будь-який компромат. Люди, котрі мені це розповідали, готові про це свідчити. Хоча він ніколи зі мною не зустрічався.
Потім пішли чутки, що він почав стверджувати, що я, мовляв, у буферній зоні на Георгіївському провулку погодила якесь незаконне будівництво. Навіть якби мій підпис там і був, то в цій системі погоджень він взагалі ніде не має бути. Тому я цього робити просто не могла. Я йому подзвонила і запитала, чому ширяться такі чутки, які вже вийшли за межі міністерства. Спочатку він не знаходив часу зустрітися зі мною, а потім знайшов. На зустріч я принесла архітектурний концепт фасадів на Георгіївському провулку. Там стоять три будинки в якійсь будівельній сітці зі страшними облупленими фасадами. І коли та території проводиш якийсь захід, де все красиво, органічно і естетично, а потім піднімаєш туди очі — бачиш дуже некрасиві фасади. Отримавши цей архітектурний концепт фасадів, я дуже раділа, що це справді красиво.
До мене приходили архітектори, які займалися проєктуванням, і вони говорили про свої наміри влаштувати на нижніх поверхах галереї і кав'ярні, а в перспективі зробити Георгіївський провулок пішохідним. З цього приводу і був написаний мною лист. Про те, що я їх підтримую. І коли я прийшла до Шорнікова і принесла цей архітектурний концепт, погоджений у 2023 році, він відкрив абсолютно іншу документацію з електронного реєстру кінця 2024 року.
Потім із 4 грудня, три місяці 11 людей із Держаудиту працювали у нас. Перевірка кожного дня. Вони перевіряли фінанси за 5 років, а це близько 700 мільйонів гривень. Також вони наймали ліцензованих реставраторів і будівельників, які перевіряли всі наші реставраційні роботи. Кожен міліметр і сантиметр. Чи збігаються обсяги виконаних робіт із тими, що вказані в актах. Після обстеження реставраційних робіт ми отримали окремий акт на 25 сторінках, де розбіжностей виявлено не було. Ми працюємо чесно, у нас ніколи не було з цим проблем. Але люди переконалися самі, що все, що в кошторисах і актах, повністю збігалося і за ціновою політикою, і за обсягами виконаних робіт.
Коли перевірка закінчилася, ми отримали акт із двома зауваженнями. У нас були помилки, які були одразу виправлені під час перевірки. Це нормально: люди працюють, і вони помиляються, не може все бути ідеальним. Хоча, як на мене, зауваження були абсурдними.
Перше стосувалося Гостиного двору, де в проєктній документації на першочергові роботи було зазначено, що треба виконати огородження галереї. Але попередній замовник чи власник зробив це огородження. Воно залишилося на об'єкті. Але не було огородження сходових кліток. А це вже небезпечно. Ми їх виконали і це нам поставили у провину.
Щодо другого зауваження ми подали до суду. Річ у тім, що ми виплатили перед новим роком людям, які працюють у нас двірниками, прибиральниками, у яких малий заробіток, зі спеціального фонду додаткову надбавку до зарплати. Це "аж" всього-на-всього 23 тисячі гривень.
Оце і всі зауваження, які нам пред'явили. А між собою вони казали, що на нашому прикладі треба вчитися, як вести господарство. Наскільки все було зразково. Помилки трапляються в усіх, але жодних крадіжок, завищених обсягів, втрат для держави не було.
Міністерство цим не задовільнилося і призначило ще одну комісію з восьми людей. Вони цілий місяць ходили, щось дивилися. Акт вони не хотіли віддавати, бо він був позитивний.
Коли все це закінчилося, мені потрібно було йти на операцію. Її зробили 15 квітня, а 18 квітня, у Страсну п'ятницю, коли я лежала з температурою 39, мені подзвонив Шорніков і запитав — що відбувається в заповіднику? Я спочатку взагалі не зрозуміла, що відбувається. А з'ясувалося, що йшлося про військового, котрий 8 місяців чекав на відпустку, щоб здійснити свою мрію. Рік тому він був із військовими капеланами в Софії і загадав собі взяти шлюб та відсвяткувати його саме в Софії, під Орантою. Не в соборі, а на території заповідника. Для нього це було дуже важливо.
Тоді про цю історію багато писали у ЗМІ — мовляв, доречно чи не доречно дозволяти шлюб у "Софії Київській". Однак ви зауважили, що йдеться не про собор, а про територію.
Саме так.
І це те найменше, що ми можемо зробити для тих, завдяки кому ми живі.
Приїхав Шорніков та інші, вони викликали поліцію, була вже восьма вечора. Всі вже збиралися додому. Було 32 людини. Це були капелани, його побратими і найближчі родичі. Це було зовсім маленьке весілля в ресторані, який у нас орендує приміщення. З нас зробили через це ледь не злочинців. Але у нас був і договір з рестораном, і на цей захід був договір. Вони нам платили гроші. Ба більше, всіх, хто в цьому ресторані влаштовує якісь заходи, ми запрошуємо на екскурсії. Всі ці військові теж прийшли на екскурсію, вони за неї заплатили, заплатили за вхід до собору. Від нас вимагали всі договори, які ми уклали з молодими. Це було дуже гидко.
Директорка "Мистецького Арсеналу" Олеся Островська-Люта тоді написала пост на своїй сторінці про те, що будь-який заповідник і музей має право на ведення господарської діяльності. І часто музеям ставлять це запитання — а що, мовляв, ви самі на себе заробляєте?
Ви абсолютно праві. Ми зобов'язані заробляти кошти. Це наша господарська діяльність. Міністерство щороку доводить нам план, скільки грошей ми маємо заробити. Тому що у держави на сьогодні, під час війни не так багато грошей на культуру. Ми маємо погасити видатки на зарплату, яку держава не дає. Охорона також не покривається державою. Є комунальні платежі. Тож ми змушені заробляти ці кошти. Це господарська діяльність, регламентована постановами Кабінету Міністрів. І нічого погоджувати ми ні з ким не повинні. У нас є план роботи на рік. У межах цього закону ми це робимо. Так було весь час, і так має бути.
Крім того, міністерство плутає слово "заповідник". Ми не є заповідником за структурою. У нас навіть не Положення про заповідник, а Статут, бо ми є, згідно з нашим законодавством, культурно-освітнім науково-дослідним закладом. Це інші нормативи, аніж ті, на які спирається міністерство. Цим людям не завадило б читати закони. Замість того, щоб займатися законодавчою базою і нормативною, а у нас пробілів в цьому дуже багато, особливо зараз, коли потрібне оперативне управління, коли потрібно звільнитися від бюрократичних перепон, вони займаються цькуванням провідних музейних закладів.
Я на комітеті Верховної Ради з культури так і заявила, що перевірки відбувалися в наказовому тоні, мої колеги до цього жили в спокійній ситуації, виконували свою роботу. Ми досягли дуже великих успіхів і в науковій роботі, і в музейній, і в господарській. Я вважаю, що ми один із найуспішніших закладів.
Ми бачили, що під час одного з російських обстрілів заповідник постраждав. Що саме відбулося і наскільки це драматично?
Ми обійшлися мінімальними втратами. Відвалився невеликий шматок карнизу головної абсиди Софії.
Коли я дізналася про це, то одразу поїхала на роботу. П'ятнадцять хвилин дороги у мене постійно боліло серце за те, щоб тільки нічого не трапилося з Орантою, бо вона на внутрішньому боці цієї абсиди. Вибухова хвиля могла не тільки зашкодити карнизу, а й цій найцінніший у світі мозаїці і нашій Богородиці Оранті, яка є символом збереженості України і Києва.
Коли приїхала, навіть на карниз не дивилася, а одразу подивилася на Оранту. Ззовні ситуація виглядала як спокійна. Але потім наші науковці більш детально обстежили пошкоджений карниз спеціальними приладами. Там справді було все спокійно. Карниз постраждав, але його можна відтворити, відреставрувати. Прикро звичайно, що все так трапилося. Коли ми дивилися знизу, нам здавалося, що тільки один шматок карнизу постраждав. Але у нас є спеціальні механізми, ми піднялися туди і побачили, що й далі є руйнація карнизу.
Він розташований у не зовсім нормальному стані. Його треба або укріпляти, або відшаровувати і по-новому переставляти. Це буде вирішувати науково-реставраційна рада, яка найближчим часом за наказом міністра культури збереться. Є різні варіанти, як його відновлювати. Я дуже вдячна представниці ЮНЕСКО в Україні, яка приїхала в той самий день, запропонувала свою допомогу. Вони взяли зразки цього розчину на хіміко-технологічний аналіз, і поки ми чекаємо на результати цього аналізу. Для того щоб потім зробити такий самий розчин.
Також я дякую послу Франції в Україні, який також приїхав нас підтримати в той же день. Адже він вважає, що Софія — це наша спільна історія. Тому що королева Франції Анна Ярославівна саме з Софії. Тут вона ходила, вчилася, жила. Вони вважають, що це наша спільна історія. І вони пишаються цим. Він також приїхав підтримати, запитав, що потрібно. Також цього дня нам подзвонили дуже багато меценатів і сказали, що долучаться своїми коштам. Я дуже сподіваюся, що цей процес ми завершимо до осені.
Які є системи і способи продіагнозтувати проблему та розв'язати, як її долати? Адже Софія розташована в центрі великого міста, де є вібраційні й атмосферні виклики.
Ми ставимося до наших споруд як до наших батьків, до наших дідів. Тому в нас була розроблена комплексна система моніторингу. Ще у 2005 році, коли ніхто ще не знав про об'ємні моделі, про 3D-сканування, ми зробили таку модель. На ній змогли прослідкувати, прорахувати, які будуть наслідки для конструктиву Софії під дією тих чи інших факторів. Ми дивилися на ній сейсмічні навантаження, дивилися, де саме небезпечні зони і чи потрібно їх підкріпляти. А з початку війни ми всім нашим пам'яткам зробили 3D-моделі. Вони зроблені з величезної кількості точок і всі заведені в комп'ютер. На жаль, ми не можемо повністю прогнозувати стан, тому що це дуже дороге програмне забезпечення.
Але попри це, до нас приїжджали інженери з Лісабонського університету і також пропонували будь-яку свою допомогу. Я запропонувала зробити модель дзвіниці, на якій ми зможемо прогнозувати будь-які події: вібраційні, сейсмічні навантаження. Зараз літають шахеди, є вібраційні навантаження від вибухів. Не варто відкидати й можливості диверсії. І нам таку модель зробили. Я дуже вдячна професору Педро, який до нас приїжджав.
Окрім цього, ЮНЕСКО закуповує для нас прилади, які вимірюють ці вібраційні навантаження. Я шукала їх всю війну. У мене була американська компанія, яка була готова їх поставити, але згідно з їхнім законодавством їм потрібно було заплатити такий податок, який вдвічі перевищував вартість обладнання. Тоді у нас це не вийшло. Я почала шукати в інших місцях. Зараз ми на стадії отримання цих приладів від ЮНЕСКО.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
