Не крафіни та панетоне, а автентична сільська паска в печі. У Білозірʼї на Черкащині Валентина Коваленко 20 років пече великодні смаколики так, як робили її мама та бабуся. Давній сімейний рецепт паски вдосконалила родзинками, щоб онукам смакувало ще краще. А замість гламурних цукрових прикрас виліплює з тіста давні символи життя та достатку.
Як народжується сільська паска з печі, пані Валентина не лише розповіла, а й показала Суспільному.
У хаті пані Валентини — піч у півнях та квітах. Саме так серце оселі прикрашали у давнину. Кожен малюнок — символ, розповіла Валентина Коваленко:
"Знаю, що символ вогню – це півень. І сварожа квітка – це наш давній знак український. Саме такі й намалювала. Вперше піч років пʼять тому розмалювала, то були перші малюнки, а це вже до Великодня цього року я її трошки освіжила, оновила", — пояснила пані Валентина.
Валентина Михайлівна — поетеса, наукова діячка. У Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького викладала низку дисциплін для українських філологів. І душа у пані Валентини — щира, українська:
"За волею долі у Черкасах прожила я 20 років. Та мене схилило до духовних витоків. Ми вирішили з чоловіком купити хату, щоб йому до Сміли на роботу було ближче, а мені в Черкаси. Шукали і знайшли в Білозірʼї. І саме на цій вулиці нам ця хата приглянулася. Хоч вона стара була, дірки, що вітер наскрізь гуляв, але нам сподобалися дуби. Попри те, що це все господарство було заросле, ми все це облагородили. Мені сподобалося, що тут є піч. Лежанка. Ще зразу я собі ще намріяла, що розмалюю її. А також в хаті я все зробила, щоб обставити її речами, які для мене дуже близькі.
Це – скриня моєї бабки Ганни. Дочка Люда розмалювала її. Моя бабка Ганна пухла від голоду в 1933, коли прийшла в невістки до мого діда і це її єдине було придане. Скриня. Раніше жінка мала наткати собі ряден, сорочок – ото і все багатство було її в скрині. А мої брати двоюрідні використовували її для зберігання зерна. Мені ж хотілося зберегти її як духовну скриню. І я виміняла її на ванну стару, кажу: «Зберігайте там зерно, а мені дайте цю скриню».
Для мене важливо, щоб простір був увиразнений символікою, щоб наближало до пракоренів. У мене є дерево роду. Я досліджую родовід: вже дослідила до 10-11 покоління. Вважаю, що особливо це зараз важливо, тоді ти цілісною почуваєшся особистістю".
Портрет чоловіка з сивими вусами
На стіні у Валентини Михайлівни є портрет, який вона береже та цінує:
"Дуже пишаюся, що в мене є такий портрет мого прадіда, бо він сказав, що своєї рідної землі не покину. Його репресували у 1937 році. Його здав племінник, бо він був молодим комсомольцем. Діду дали 10 років. Він відсидів в Тайзі. Йому ще шість років додали. Якби не жінка, яка підгодовувала його молоком, хто зна чи б він вижив там. Тоді репресували свідоме зріле покоління віком 40-50 років. Дідові було 50. Він повернувся, коли йому 66 років було. Він прожив ще три роки і побудував дві хати.
А портрет звідки: із прадідом відбував заслання німець якийсь, дуже талановитий. І намалював його. Дід привіз його скрученим у рулончику оцей свій портрет".
Уві сні прийшов прадід з тістом
Паски пані Валентина почала пекти років 20 тому. Цьому передував сон:
"Сниться мені сон, що прадід мій Кирило на старому кладовищі, де він похований, іде, щось під рукою несе. Тоді так підходить до мене, під рукою держить щось, по боках розглядається, невдоволений такий і каже: «Не вміють зараз паски пекти». А тоді дає мені шматок східного дріжджового тіста.
Я його сприйняла цей сон у прямому сенсі. Зараз як? Ми старе кладовище минаємо, а біжимо до рідніших, тих, що ми знали. «Не вміють паски пекти» і я з того часу почала пекти паски. Вчилася у матері, потім у свекрухи своєї".
Як народжується паска з печі
"Піч — це місце жінки. І в символічному сенсі зокрема. Жінка, яка уміє пекти, повинна в першу чергу відчувати піч. Бажано топити піч дровами твердої породи – тоді вона краще нагорає. Коли «челюсті» у печі біліють, тоді є розуміння того, що у тебе вдадуться паски.
Дуже важливий момент, як замішувати тісто: коли замішуєш, треба мати дуже добрий гармонійний настрій. Ні в якому разі не можна замішувати тісто, коли в тебе немає настрою, коли ти плачеш, коли ти сердишся – не вдасться.
Я собі до печі понабирала в селі кочерг, рогачів, лопата спеціальна є у мене. Люди мріють про комфорт, осучаснення свого простору, а мене навпаки тягне до глини, до печі, до світлиці – до тих речей, які дихають старовиною, дихають енергетикою твого роду – ось це важливо для мене.
Коли тісто зійшло, його треба укутувати, як малу дитину. Щоб зрозуміти, чи готове, треба постукати. І коли стукаєш, має бути отакий глухий звук. І так має двічі зійти. Далі його слід перемішати і потихеньку виробляти паски. Як тісто гарно відстає – значить воно «висходилося».
Раніше пекли паски досить просто. У людей не було молока – пекли на воді. Це сьогодні ж уже знаєте хазяйки роблять, щоб похизуватися пасками – у кого краща. А
Звісно, я теж трошки осучаснююсь, бо діти люблять посолодше їсти. До своєї паски я вкинула маргарину, семеро яєчок, родзинок поклала, ваніліну.
Моя бабка любила прикрашати колосками, квіточками. І я так роблю.
Долі розгортаємо жар, щоб вся чирінь печі була прогріта. Аби паска не порепалася — змазуємо її жовточком, бо саме жовток держить тісто зверху. І саджаємо на лопату.
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
