Жителі села Шубині Стави на Лисянщині згуртувалися, аби допомагати українським захисникам. За вісім місяців роботи вони виготовили 41 маскувальну сітку та 25 нашоломників.
У першу чергу допомагають землякам, однак не відмовляють у запиті й іншим військовим, розповіла Суспільному волонтерка Оксана Кутова.
Разом з односельцями пані Оксана плете маскувальні сітки:
"Сітку сім на десять метрів ми плетемо днів зо три".
Нині, з її слів, волонтерки виготовляють понад чотири десятки сіток.
"Допомагаємо всім, хто до нас звертається, в першу чергу землякам з нашого села, якщо є запит. Якщо немає запиту від сільських, то ми беремося за будь-які".
До роботи долучаються небайдужі односельці. Гуртом допомагають війську вісім місяців поспіль.
"Плели сітки, а тепер подивилися, що у нас на станку був відхід такий невеличкий. Він трохи їздить і виходить така тонесенька смужечка, десь на сантиметр. Ми подумали що з цих смужечок теж можна щось робити", — розповіла Оксана Кутова.
Тому з початком нового 2025 року освоїли нове для себе заняття — створення каверів — захисних маскувальних чохлів, які військові надягають на шоломи.
Основи для каверів закуповують, розповіла волонтерка Ірина Ткаченко. Також охочі в'яжуть їх власноруч вдома.
Пані Ірина — переселенка з Донеччини. На Черкащині живе третій рік. Волонтерство для неї стало заняттям, що відволікає від думок про рідний дім та війну:
"Це розвиває моторику рук. Працюєш — і думки зникають. А ми переселенці, нам є про що думати".
Стрічки для сіток та каверів нарізають спеціальним верстатом. Щоб робота була економнішою, зробили його власноруч, розповіла Оксана Кутова:
"Зробили її зі звичайної парти, взяли двадцять ножів по п'ять сантиметрів, між ними відстань на метровий рулон. Підвішується, рулон фіксується, тоді ми пропускаємо його через планку. Далі ми відправляємо його на ножі".
Зі слів волонтерки Любові Дяченко, свій осередок назвали "З вірою у перемогу". Бо кожну допомогу для військових роблять з думками про мирне небо:
"Якщо тил буде стояти осторонь — ми не переможемо ніяк. Ці сітки рятують життя хлопцям. Тому треба допомагати, кидати все і йти. В основному ці дівчата, які до нас ходять, так і роблять. Вдома щось зробити встигнемо завжди".
Та найголовніша мотивація для роботи, додала волонтерка, — це відгуки військових:
"Ми отримуємо фотозвіти від наших воїнів, до яких потрапляють ці сітки. Вони нам дякують, а для нас це як бальзам на душу, це нас мотивує".
