Черкащанка Віталія Русин майже два роки чекала на повернення свого брата Олександра Лавренчука. Він потрапив до російської неволі 28 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання.
Як чекала брата, коли дізналася про його повернення та що скаже при зустрічі — розповіла в коментарі Суспільному.
Як розповіла сестра, у полон її брат Олександр потрапив 28 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання. За її словами, їх оточили російські військові. Разом з її братом до полону тоді потрапили ще двоє побратимів.
«Я від його побратимів дізналася, що він потрапив до полону. Тобто зранку, наскільки мені відомо, його взяли в полон, а ввечері я про це вже була повідомлена».
Через три дні пані Віталія побачила у Telegram перше відео із його зверненням, де він повідомив, що потрапив до полону. Згодом з'явилося ще одне відео — цього разу це було інтерв'ю російським медіа. Наприкінці осені 2024 року вона отримала офіційне підтвердження, що брат перебуває у російській неволі.
«Спочатку він був у Луганській області в СІЗО, минулої осені 2025 року його перевели на територію Російської Федерації».
Про повернення брата сьогодні Віталія дізналася зі сповіщення Координаційного штабу:
«У мене була обідня перерва і була зустріч з абсолютно незнайомими людьми, які натрапили на оцей шквал емоцій. Я накрила їх своєю подією, своїми емоціями. Вони також за мене раділи».
Як розповіла Віталія, після того, як дізналася, що брат перебуває у полоні, почала шукати інформацію про нього: писала листи зі зверненням до державних структур — ТЦК та СП, Координаційного штабу, поліції, СБУ та до інших.
«Взагалі, коли дізнаєшся, що з твоїм рідним трапилася така ситуація, полон чи зниклий безвісти, наступні кроки — це сім кіл пекла і бюрократії. Це тримає на плаву перший період. Найгірший час був, коли ми не мали жодної інформації про нього».
У цей час Віталія відвідувала щотижневі акції «Не мовчи — полон вбиває». Додала, що саме там сформувалося коло людей, які підтримували одне одного.
«Ми трималися один за одного і зараз тримаємося. Радіємо за тих, чиї рідні повернулись. Існує ось це ком'юніті, де тебе розуміють, і ти розумієш чужий біль і чужі переживання. Найгірше — це стан невідомості, коли ти не знаєш, в якому стані твій рідний, що з його здоров'ям, що з його психікою, в яких умовах він перебуває».
Як розповіла сестра, важливою для неї стала звістка від військового, якого звільнили під час одного з обмінів. Він розповів, що перебував у полоні разом з її братом.
«Він заспокоїв, розповів, що все добре і брат тримається. У нього такий характер, стержень, і він ще всіх підбадьорює там. І трошечки відлягло. Це, насправді, підсилило бажання боротись далі, продовжувати пошуки».
Підтримкою у пошуках став чоловік Віталії, сім'я та друзі. Вона розповіла, що разом з мамою писали листи з надією, що їх отримає Олександр. Та знати, чи отримав він їх, не могла. Один зі звільнених військових розповів, що до колонії надійшов лише один лист до Олександра, який написала родина.
«Перший лист від брата прийшов в квітні 2026 року, але датований груднем 2025. І буквально на минулому тижні прийшов лист, який був датований травнем цього року. У листах писав дуже стисло, що він живий, здоровий, і що в нього все добре, що він всіх любить, за всіма сумує і скоро повернеться. От в крайньому листі, який він надіслав, він написав про те, що знає, що відбуваються обміни на регулярній основі, і що він чекає на них».
За словами сестри, звільнені побратими також передавали їй слова брата.
«Він всім розповідав про мене. Це було дуже приємно. Він знав, що я буду його шукати, що я буду активна в цьому питанні».
Про стан здоров'я брата родина також отримувала інформацію від військових, яких звільняли з полону.
«Хлопці казали про туберкульоз, про те, що він перебував в госпіталі і про загострення виразки».
Після звільнення із братом ще не говорила, розповіла сестра. На момент інтерв'ю, чекала на його дзвінок. Розповіла, що хоче йому сказати:
«Ми вірили в його повернення, ми чекали, ніколи про нього не забували, кожен день про нього згадували».
За тиждень до повернення брата, мала передчуття на позитивні новини.
«За тиждень до обміну я поїхала на його квартиру і вирішила зробити генеральне прибирання. Тому, може, якісь знаки зверху?».
Нагадаємо, із російського полону в межах обміну 19 серпня повернулося четверо військових з Черкащини. Серед них — Олександр Лавренчук, який був у російській неволі майже два роки.
