Подружжя Віктор Симоненко та Людмила Торгонська на початку повномасштабного вторгнення переїхало з Донеччини до Головківки на Черкащині. Тоді перевезли з собою понад півтора мільйона степових бджіл.
Протягом чотирьох років пасіку збільшили з 20 до 30 вуликів, розповіли Суспільному Віктор Симоненко та Людмила Торгонська.
У вуликах проживають бджоли-аборигени, тобто дикі степові комахи, розповів пасічник із 35-річним досвідом, Віктор Симоненко:
«Якщо ми залишаємо бджолам ці соти, вони знають, як їм будувати стратегію, коли збирати, коли роїтися».
Аби врятувати пасіку у 2022 році, вони буквально ризикували життям, зазначив бджоляр:
«Вже почали бомбити, вже почали вирви там навколо, вулики підстрибувати. Треба було виїжджати».
Людмила Торгонська пригадала як майже чотири доби вивозити вулики допомагали їм військові:
«Останню партію вивозили, коли літак бомбив. Чотири дні, бо перебіжки ночами — не можна везти, воєнний стан. Дякую військовим, доземний уклін нашим військовим. Вони казали: Міла ми тобі допоможемо, забирай все. Вони і в машину допомогли вантажити. Це було щось з чимось. Ще залишилися там два вулики, і я про них не могла забути, потім на своєму авто везла ті два вулики».
Цей вид степових бджіл рідкісний, додає власниця пасіки:
«Це аборигени донецькі. 50 років вони не бачили цукру. Деякі пасічники так порахують, що простіше нових купити. Але я хотіла зберегти саме оцю лінію, аборигенну — українську, степову».
За словами пана Віктора, до початку повномасштабної війни проблем із бджільництвом не було:
«Чим більше відкачуєш, береш, тим більше наповнюється, оце у нас такий край був. Було поселення Райгородок, Райолександрівка, Райстородубівка, і ми горя не знали, у нас постійно був мед».
Тут подружжю довелося облаштовувати все з нуля, розповіла Людмила Торгонська:
«Тут з нуля починати тяжко було. Думали, пересидимо і повернемося, але зараз Миколаївки майже немає — 90% зруйновано».
На своєму угідді донецькі вулики помалу доповнюють вже й черкаськими, та нині для бджільництва є перешкоди, адже медоносів лишилося небагато, розповів бджоляр:
«Велика спека, все покошене і пилку немає.Чотири культури гонять і все — соняшник, рапс, кукурудза і все пестицидами поливають».
Весь мед нині збирають на пасіках, тому працю бджолярів потрібно цінувати, зазначила пані Людмила:
«Зараз же немає дикоросів, щоб вони в дуплах жили і це все тримається на бджолярах, якщо бджолярі в один момент кинуть займатися, ось у нас 80% продуктів щезнуть. Тобто — все тримається на бджолярах, але це недооцінене».
Нині готуються до медозбору, його почнуть не раніше кінця вересня. А поки на пасіці вони проводять весь вільний час.
«Як на аеродромі — гул такий. І ці вібрації — цілющі, вони оздоровлюють, омолоджують, надихають. Як заново народився», — розповів бджоляр.
Бджолам завдячують бажанням жити, зазначила пані Людмила:
«Щоб все отримати, треба все втратити. Не люди вибирають — вони вибирають. Бджоли мене обрали і не відпускають. Де бджоли, там моє серце. Я не бачу іншого життя».
