Микола Точицький, що очолював Міністерство культури та стратегічних комунікацій у вересні 2024-го, йде з посади. Рішення про відставку уряду підтримав парламент. За звільнення прем'єр-міністра Дениса Шмигаля та всього уряду проголосував 261 нардеп. Про це повідомив депутат Ярослав Железняк. Усі міністри стануть виконувачами обов'язків, допоки не призначать нових, що має статися у четвер, 17 липня. Як повідомляв раніше нардеп Железняк, Точицький стане новим постійним представником України при Раді Європи.
До Міністерства культури та стратегічних комунікацій ім'я Миколи Точицького пов'язували саме із дипломатією — він працював на посадах посла у Люксембурзі (2017—2021) та Бельгії (2016—2021), а також із 2010 по 2016 рік був постійним представником України при Раді Європи. Крім того, обіймав посаду заступника міністра закордонних справ України (2021—2024).
Таке кадрове рішення називали "нестандартним", однак пов'язували з посиленням роботи саме в напрямі культурної дипломатії та комунікацій. З приходом Точицького до відомства воно вчергове змінило назву — на Міністерство культури та стратегічних комунікацій.
Хто може очолити Мінкульт
Раніше у медіа фігурувало кілька імен як потенційних нових очільниць Мінкульту. Зокрема, увечері 15 липня "Детектор медіа" написав про чотирьох кандидатур: перша заступниця міністра Галина Григоренко, спеціалістка з бібліотечної справи, президентка Української бібліотечної асоціації Оксана Бруй, директорка Національного центру "Український дім" Ольга Вієру та директорка креативної агенції Bickerstaff.157, засновниця школи риторики "Аристотель", учасниця ансамблю української автентичної музики "Божичі" та колишня генеральна директорка директорату гуманітарної політики Офісу президента Вероніка Селега. Однак зауважується, що якщо це буде Григоренко, вона, найімовірніше, не цілковито отримає посаду, а лише тимчасово виконуватиме обов'язки як перша заступниця міністра.
Зранку 16 липня "Українська Правда" опублікувала матеріал, де згадує лише двох кандидаток — Ольгу Вієру та Вероніку Селегу. Журналісти видання також пишуть про повернення до старого формату Мінкульту: стратегічні комунікації та інформполітика будуть передані "одній із агенцій, підпорядкованих міністерству".
Галина Григоренко — перша заступниця міністра. Чи є шанс очолити відомство?
У держсекторі Галина Григоренко працює вже шість років. До урядових структур вона долучилася у 2019 році — спочатку як радниця міністра культури, а згодом як очільниця новоствореного Агентства з питань мистецтв та мистецької освіти. Там вона працювала протягом двох років. Після цього була заступницею міністра культури — курувала напрями мистецтв, креативних індустрій, освіти.
Григоренко була заступницею міністра культури з 20 липня 2022 року до серпня 2023 року, після цього уряд звільнив її за власним бажанням. Григоренко повернулася до відомства у листопаді 2024 року, ставши першою заступницею міністра.
Григоренко народилася в Черкасах, навчалася економіки в Києво-Могилянській академії, магістратуру закінчила у 2001 році в Київській школі економіки. Займалася освітніми програмами, зокрема була директоркою в "Культурному Проєкті" — організації, що пропонувала лекторії та курси з гуманітарних наук.
У 2017 році стала співзасновницею Open Opera Ukraine, яка працює з бароковою музикою. Як генеральна продюсерка вона запускала масштабні постанови — наприклад, "Дідону та Енея" Генрі Перселла, що отримала театральну премію GRA, та "Ациса і Галатею" Генделя. Робота з оперою залишалась для неї важливою і після приходу на держслужбу.
Повернувшись до незалежного сектору, у 2024 році Григоренко продюсувала нові проєкти в Open Opera Ukraine і працювала експерткою в проєкті з розроблення культурних політик, що реалізується за підтримки Європейської комісії.
З листопада 2024 року — перша заступниця міністра культури та стратегічних комунікацій. У полі її уваги — мистецька освіта, взаємодія з культурним середовищем, нові моделі фінансування та формулювання довгострокових політик.
Григоренко — про виклики та потреби культурного поля
В інтерв'ю на Суспільне Культура Григоренко називала низку викликів, з якими стикається культура в часі війни, серед них — фінансування. Вона говорила про потребу інституцій культури стати "самозарадними".
"Потрібно дати можливість інституціям самим вирішувати, як і що вони роблять, який продукт вони створюють, для кого вони створюють, оцінювати його самим, оцінювати свою ефективність, оцінювати результативність, залучати донорські кошти — і не тільки зовні, а й всередині країни", — говорила вона.
У своєму квітневому інтерв'ю на Радіо Культура Григоренко розповіла про Стратегію розвитку культури — перший документ такого роду від Мінкульту та покроковий план його досягнення.
Власне, Григоренко називає критичною проблемою слабке фінансування та залежність від місцевих бюджетів. Адже більшість культурних інституцій фінансують на місцевому рівні, де культура десятиліттями отримувала кошти лише на виживання (зарплати, комунальні витрати). Тож системної підтримки розвитку фактично немає. Водночас центральний бюджет обмежений, особливо в умовах війни.
Серед викликів культури, за словами Григоренко, — застаріла, зарегульована культурна інфраструктура. Україна успадкувала понад 30 тисяч закладів культури, більшість з яких функціонує за радянськими принципами: фіксовані штатні розписи, тарифні сітки, відсутність гнучкості, страх інновацій через контрольні органи.
Гостро стоїть і кадрова криза внаслідок низької привабливості сфери. Власне, цей виклик стосується і самого міністерства культури, яке стикнулося із "кадровим голодом". Григоренко підкреслює, що це загрожує поступовим занепадом всієї системи.
Держслужбовиця говорить про необхідність лібералізації та децентралізації управління через гранти, партнерства, меценатство, впровадження та стійкість яких має бути підтримана на законодавчому рівні — тому це потребує змін у регулятивних документах (йдеться про проєкт закону "Про меценатство", над яким відбувається робота). Григоренко вважає, що культура має вийти за рамки адміністративної вертикалі й активніше будувати партнерства "музей музею", "фестиваль фестивалю", а не лише "міністерство міністерству".
Серед потреб вона також називає потребу в системному моніторингу й адаптивності політики, що могли б проводитися раз на рік. А також збереження культурної спадщини в умовах війни. Адже наразі потрібні механізми евакуації, охорони, залучення місцевих громад до збереження спадщини як ресурсу розвитку не є розробленими.
"Ми говоримо про те, що Україні як державі надзвичайно важливо бути представленою на ключових культурних майданчиках — фестивалі сучасного мистецтва, зокрема Венеційська бієнале, книжкові ярмарки (Лондон, Франкфурт, Болонья, Лейпциг). Кінофестивалі — Берлінале, Торонто, Венеційський кінофестиваль. І ці всі речі обов'язково мають бути підтримані державою. Але, з іншого боку, нам потрібно випрацьовувати можливість для горизонтальних зв'язків між інституціями. Тому що, зрештою, продуктивні зв'язки будуються на горизонталі: музей з музеєм, театр з театром, фестиваль з фестивалем, а не міністерство з міністерством. Тобто маємо напрацьовувати можливості для того, щоби ця співпраця відбувалася продуктивно саме в секторах — там, де професіонали говорять однією мовою про одні і ті самі теми", — наголошувала Григоренко.
Загалом станом на сьогодні Григоренко бачить чотири стратегічних цілі:
- зміцнення людського капіталу через культурні практики;
- захист, збереження, примноження і використання потенціалу культурної спадщини;
- підвищення стійкості культури як суспільної системи;
- інтеграція української культури як активного учасника і рівноправного партнера світових культурних процесів.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
