Росія виводить системи протиповітряної оборони та інше сучасне озброєння з баз у Сирії та перекидає їх до Лівії, намагаючись зберегти військову присутність на Близькому Сході після падіння режиму Башара Асада.
Про це повідомляє The Wall Street Journal з посиланням на чиновників зі США та Лівії.
За словами офіційних осіб, російські вантажні літаки доставляли засоби протиповітряної оборони, включаючи радари для систем перехоплення С-400 і С-300, із Сирії на бази в східній Лівії, контрольовані підтримуваним Москвою головнокомандувачем Лівійської національної армії Халіфою Хафтаром.
Газета зазначає, що Росія також вивела з Сирії війська, військову авіацію та іншу зброю. РФ намагається зберегти вплив на Близькому Сході. Роками їй вдавалося це робити завдяки режиму Башара Асада у Сирії.
Сирійські бази були наріжним каменем спроможності РФ поширювати свій вплив на Близькому Сході та в Африці, слугуючи центром для концентрації військ, найманців і зброї. Військово-морська база в Тартусі була єдиним пунктом поповнення і ремонту російського флоту в Середземному морі.
Тепер Москва намагається використати іншого старого партнера — Лівію як спосіб зберегти вплив у регіоні та підтримати присутність військово-морських сил у цьому районі, де США та інші члени НАТО мають бази та військові кораблі.
WSJ зазначає, що Росія і раніше тримала військових у Лівії, зокрема найманців ПВК "Вагнера", яка має тісні зв’язки з Хафтаром. "Вагнерівці" використовували військові об’єкти лівійської армії, включаючи авіабазу, як транзитний вузол до інших африканських країн.
За інформацією видання, торік високопосадовці РФ зустрічалися з Хафтаром, щоб обговорити довгострокові права на стоянку в портах Бенгазі або Тобрука, розташованих менш ніж за 400 миль від Греції та Італії.
Американський чиновник зазначив, що Москва зважує, чи варто модернізувати об’єкти в Тобруку для розміщення російських військових кораблів.
WSJ пише, що Хафтар роками просив у Росії системи ППО, щоб зміцнити свій контроль над країною, яка охоплена війною після повстання 2011 року і вбивства Муаммара Каддафі. Відтоді місцеві збройні групи та іноземні держави змагаються за владу, у 2019 році почалася громадянська війна. Країна розколена між фракціями на сході та заході.
Російська присутність забезпечує Хафтару захист від підтримуваних Туреччиною угруповань, що базуються на заході Лівії.
Але Хафтар, швидше за все, зіткнеться з тиском Заходу, щоб не дозволити Росії розширити свою присутність у Лівії.
За словами американського чиновника, поки що неясно, чи залишаться системи озброєнь, включаючи компоненти С-400, у Лівії чи їх повернуть до Росії.
На думку аналітиків, повітряні та військово-морські бази в Лівії не повністю компенсують те, що Росія може втратити в Сирії.
Захоплення Дамаска і втеча Асада
Сирійські повстанці зранку 8 грудня оголосили про звільнення Дамаска. Президент країни Башар Асад покинув столицю.
Прем'єр-міністр Сирії Мухаммад Газі аль-Джалалі заявив, що готовий співпрацювати з будь-яким керівництвом, обраним сирійським народом, та вживати будь-яких заходів щодо передачі влади.
У Міністерстві закордонних справ Росії заявили, що у результаті переговорів з низкою сирійських повстанців Башар Асад вирішив передати владу "мирним шляхом" та покинув країну. Де він може перебувати зараз у відомстві не уточнювали.
Увечері 8 грудня російські державні ЗМІ повідомили з посиланням на джерела про те, що Асад, який залишив Сирію після взяття повстанцями Дамаска та інших великих міст, прибув до Росії, де отримав притулок.
9 грудня речник Кремля Дмитро Пєсков підтвердив, що Асад з родиною отримали притулок у Росії і це рішення ухвалене Володимиром Путіним.
Що відомо про громадянську війну та розклад сил у Сирії
Громадянська війна у Сирії розпочалась у 2011 році, коли Башар Асад розпочав насильницьке придушення протестів сирійців. Ключові союзники світської диктатури Асада — Іран, Росія та підтримуване іранцями ліванське угрупування "Хезболла".
Сили повстанців підтримували НАТО та частина країн Перської затоки. У 2016 році урядові війська за підтримки російської авіації взяли в облогу Алеппо, ключове місто у протистоянні, повстанцям довелось його здати. До кінця 2018 року всі опорні пункти повстанців, крім частини регіону Ідліб, були взяті урядовими військами за підтримки Росії.
Паралельно із цим у 2014 році угруповання "Ісламська держава" захопило контроль над значною частиною східної Сирії та західного Іраку, що спонукало очолювану США коаліцію розпочати авіабомбардування проти неї, водночас надаючи наземну підтримку Сирійським демократичним силам, що складались з курдів. "Ісламська держава" зазнала поразки, втім її вогнища ще зберігаються у сирійській пустелі.
Приблизно 30% території країни, що не підпорядковується режиму Асада, контролюється низкою опозиційних сил та іноземних військ. Туреччина підтримує опозиційні групи та має військову присутність на північному заході Сирії, водночас США підтримують сирійських курдів на сході.
За даними ООН, за більш ніж десятиліття війни було вбито понад 300 000 мирних жителів, а мільйони людей були змушені покинути свої домівки по всьому регіону.
З 2020 року, відколи Туреччина та Росія домовились про перемирʼя, конфлікт був здебільшого статичним. Нинішній наступ почався наступного дня після оголошення про припинення вогню між Ізраїлем і "Хезболлою" в Лівані.
Що відомо про угруповання Хаят Тахрір аш-Шам
Хаят Тахрір аш-Шам (HTS) визнана США та ООН терористичною організацією. Її лідер Абу Мохаммед аль-Голані очолював сирійський підрозділ Аль-Каїди у 2011 році. Голані та його група брали на себе відповідальність за смертоносні вибухи на території Сирії. Втім у 2016 році Голані розірвав зв’язки з Аль-Каїдою, намагаючись відсторонитися від найрадикальніших її членів. HTS контролює частину провінції Ідліб поблизу кордону з Туреччиною.
