Можливо, нам не потрібно грати Брамса? Як змінити ситуацію з інклюзивним мистецтвом в Україні

Можливо, нам не потрібно грати Брамса? Як змінити ситуацію з інклюзивним мистецтвом в Україні

Можливо, нам не потрібно грати Брамса? Як змінити ситуацію з інклюзивним мистецтвом в Україні

За три дні роботи міжнародного онлайн форуму-фестивалю Arts Access пролунало достатньо слушних ідей, що здатні якісно змінити ситуацію з інклюзивним мистецтвом в Україні. Відомі митці, куратори, культурні менеджери з різних країн відверто говорили про проблеми участі людей з інвалідністю в мистецьких програмах і проєктах.

І серед факторів, що стримують поступовий розвиток цієї сфери, інфраструктуру розглядали не тільки в контексті проблем з фізичним доступом до культури. Українські і закордонні спікери акцентували увагу на питаннях менеджменту талантів, партнерських проєктах і розширенні аудиторії інклюзивного мистецтва.

Упродовж останніх років Україна поступово змінює ставлення до людей з інвалідністю: встановлюють пандуси у публічних просторах, обладнують шкільні приміщення, забезпечують сурдопереклад телевізійних програм, навчальних курсів, соціальних і грантових програм. І це дуже тішить тому, що чим більше народжується інклюзивних мистецьких продуктів, і розширюється їх глядацька аудиторія, тим більш впізнаваною стає мистецька праця людей з інвалідністю.

Британські та німецькі перформативні проєкти у шоукейсі форуму Arts Access — "Невимовлене сказане", "Доторкнись до мене", "Дупа шиншили, є-є…" — це робота професійних акторів з інвалідністю, які вміють триматися на сцені, мають певні навички, не бояться спілкуватися. Українські вистави — обіцянка майбутнього: ми бачимо потенціал розвитку інклюзивного мистецтва, перспективи інтеграції з цифровими технологіями, цікаві аспекти роботи з різними групами людей з інвалідністю.

Можливо, нам не потрібно грати Брамса? Як змінити ситуацію з інклюзивним мистецтвом в Україні

"Невимолене сказане", Ед Гарріс. 2018 рік

Ми можемо говорити про збільшення можливостей для занурення у мистецькі практики, про те, що діти з інвалідністю перестають бути об'єктами дії і проявляють себе у мистецтві як суб'єкти, що помітно в структурі фестивальних кейсів. Такі проєкти вражають глядача переосмисленням традицій поетичної народної культури, медитативним музичним звучанням та відчуттям близькості до людини (“Писанка-Мотанка”, “Диво для мами”, “Погляд”). Вони фокусуються на темі міжособистих стосунків та поки не претендують на роботу зі складним драматургічним матеріалом. Але з часом можуть вийти на зовсім інші напрями.

Проте в Україні не існує потужного веб ресурсу, де були б зібрані та систематизовані проєкти, що представляють різні групи людей з інвалідністю, тому порівнювати шоукейси форуму Arts Access з рештою українських проєктів чи закордонними прикладами — доволі складне завдання.

Щоб уявити весь спектр сучасного інклюзивного мистецтва в нашій країні, доведеться шукати і збирати кейси в мережі та в архівах різних організацій, що обмежує всіх, хто цікавиться цим питанням. У такій ситуації саме слово “обмеження” перетворюється на парадокс, який вимагає відповіді: як розширити доступ до такої інформації?

Найбільш резонансними прикладами промоції інклюзивного мистецтва в контексті мейнстримової культури за останні роки стали події, організовані Британською радою в Україні та Українським культурним фондом. Ще у 2015 році Британська рада заснувала програму Unlimited: Making the Right Moves, яка присвячена питанням мистецтва та інвалідності та об'єднала митців з інвалідністю, культурних менеджерів, кураторів, міжнародні організації різних країн.

25 вересня у Тбілісі під час культурного сезону Велика Британія / Грузія 2019: "Нові горизонти", у фокусі якого була промоція інклюзивності в мистецькому секторі, відбулась прем'єра "Аргонавтів". Цю виставу задумано та створено Беном Дюком у співпраці з Джемаймою Гоудлі, Веллі О’Браєн та компанією Аргонавтів — танцівників й танцівниць з України та Південного Кавказу. Продюсери: Candoco Dance Company та Lost Dog.

Вистава "Погляд", що була представлена на форумі Arts Access, зачіпає соціальні проблеми надмірної опіки та булінгу, з якими діти з інвалідністю та без неї зустрічаються в реальному житті. Ця робота — результат поєднання мистецьких та терапевтичних практик. Її продюсувала громадська організація "Непротоптана стежина", а фінансову підтримку надавали Український культурний фонд та управління культури Львівської міської ради.

Можливо, нам не потрібно грати Брамса? Як змінити ситуацію з інклюзивним мистецтвом в Україні

Вистава "Погляд"

У коментарі для проекту "Fight For Right: Зміцнення захисту прав людей з інвалідністю", який виконується за підтримки Фонду прав людини Посольства Королівства Нідерландів в України, виконавча директорка УКФ Юлія Федів нагадує, що більшість проєктів, підтриманих УКФ в межах інклюзивного мистецтва, доступні в мережі Інтернет. Хочете подивитися колекцію Музею Ханенків — будь ласка, сайт має різні версії. "Карантин лише продемонстрував, що без кіно, музики, літератури людина б не мала поживи для розуму, адже "запаси гречки" не сприяють духовному збагаченню", — каже Юлія Федів.

Менеджмент талантів

Ще з радянських часів люди з інвалідністю довгі роки залишалися малопомітними. Кожна група створювала свою субкультуру з особливою мовою та спілкувалася у вузькому колі. Сама система роботи соціальних служб, що займалися проблемами людей з інвалідністю, розділяла їх на групи. Тому сьогодні, щоб залучати до мистецької практики людину з вадами зору, чи ту, що у візочку, чи людину з синдромом Дауна, недостатньо відкрити творчі студії, необхідно знати, хто всі ці люди, чого саме вони хочуть, які культурні потреби не можуть задовольнити. 

Під час дискусії "Мистецтво людей з інвалідністю: для кого творимо?" Іва Стишун, художниця, активістка, соцарт-кураторка, що працює в харківській обласній фундації "Громадська альтернатива", влучно зауважила, що коли ми говоримо про глядацьку аудиторію, треба добре орієнтуватися не тільки в термінах, але й в тому, що вони означають. До прикладу, ким ми вважаємо людину з вадами зору? Такі люди не кажуть, як всі: "Йдемо, подивимося фільм". Вони "дивляться руками" і спілкуються з кіномистецтвом в інший спосіб. 

Можливо, нам не потрібно грати Брамса? Як змінити ситуацію з інклюзивним мистецтвом в Україні

Генеральна директорка Державного драматичного театру Мар’янішвілі та артдиректорка Тбіліського міжнародного фестивалю театрів Катерина Мазмішвілі продовжила цю тезу, говорячи про те, як довго тривав процес інтеграції інклюзивного мистецтва в програми традиційних культурних інституцій: публіка ніколи не бачила, що на сцені можуть бути люди з інвалідністю, і не уявляла, що це може бути цікавим досвідом. І просвітницька робота для формування певних стосунків аудиторії з таким культурним продуктом не має зупинятися: специфіка виробництва інклюзивного мистецтва вимагає більшої уваги, ніж інші форми.

Ніхто не хоче, щоби люди плакали від того, що митці з інвалідністю створили виставу чи виставку, танцюють чи співають. Йдеться про повагу до того, ЯК вони це зробили, про цінність мистецької праці. А значить — про вибір, волю, систематичну роботу над собою, здатність витримувати навантаження, зокрема, емоційне.

Тому, як каже Іва Стишун, не можна агітувати всіх займатися творчістю, шлях будь-якого митця важкий, і якщо людина з інвалідністю обирає його, то має усвідомлювати, що буде непросто. Вона нікого не тягне за собою у мистецтво, але створює можливості для вибору: розповідає про проєкти, ділиться інформацією, як кураторка збирає команди, шукає нові виразні форми та не женеться за славою.

Разом з однодумцями Іва Стишун зробила не-виставку "Людській фактор", яка переросла в інклюзивно-перформативний проєкт і своєю філософією надихнула багатьох людей на роздуми про культуру споживання речей. Її захоплюють ідеї, що пов'язані з довкіллям, і не тільки тому, що це може об'єднати людей.

Можливо, нам не потрібно грати Брамса? Як змінити ситуацію з інклюзивним мистецтвом в Україні

Іва Стишун, як гостя з майбутнього, дивиться на соціальні проблеми ширше, бачить внутрішні зв'язки між розвитком фізичної та ментальної природи людини і тим, як вони враховуються сучасною культурою. Вона взагалі не сприймає висловлювання "людина з обмеженнями". Тоді точніше говорити так: "культура з обмеженим доступом" до її цінностей та ресурсів і робота над створенням умов для справжньої інклюзивності.

Як сказав Джонатан Гарпер, головний виконавчий директор Британського параоркестру, який також був спікером цієї дискусії:  "Ми почали з того, щоби бути оркестром і залучаємо свою аудиторію, як і звичайний оркестр. Але наш диригент хоче, щоби ми були чимось більшим, ніж оркестр. Можливо, нам не потрібно грати Брамса, як його грає звичайний оркестр, ми перетворюємо музику на крафт-музику, шукаємо свій голос, тому що хочемо бути на рівних з іншим світом. А це, перш за все, серйозний виклик собі".

Кому продати інклюзивний продукт

У 2018 році Британська Рада проводила в "Театрі на Подолі" особливу подію, форум Art Unlimited, що зібрав представників інклюзивного мистецтва з різних країн для обміну досвідом, ідеями, пошуку однодумців і друзів.

Однією з учасниць цього заходу була продюсерка Джо Веррент, чиє життєве кредо: "Те, про що я думаю, і те що я роблю, є частиною одного порядку денного. В мене є крихітна позиція — я намагаюся встановити рівновагу хоча б у своїй власній голові". Джо Веррент багато працює, активно займається просвітницькою роботою і ніколи не вибачається за свою глухоту. Це також її позиція. 

Вона продюсує інклюзивні театральні проєкти і не жаліється, що це важко. Не тому, що має розкішні умови для реалізації творчих проєктів, а тому, що розраховує на підтримку на горизонтальному рівні — від різних організацій в усьому світі, працює в професійній команді проєкту CultureHive та приділяє багато часу питанням маркетингу інклюзивного мистецтва.

Можливо, нам не потрібно грати Брамса? Як змінити ситуацію з інклюзивним мистецтвом в Україні

"Гадаю, коли багато людей дивляться на мистецтво людей з інвалідністю або іншої групи, яку ми звикли виокремлювати, то все одно спочатку бачать "групу", і лише потім – роботу, – пише Джо Веррент на сторінці свого блогу. – Коли вони спочатку бачать групу, то ніби надягають окуляри — є набір припущень, і зазвичай такі припущення негативні: "Мені це не подобається", "Це не буде хорошої якості", "Я цього не розумію", "Це не для мене, це для них", "Це не зовсім мистецтво, добре, що в них є шанс зробити це" тощо”.

Як змусити людей знімати окуляри? Або дивитися на творчий доробок митців з інвалідністю чистим оком? Готових відповідей немає, але для Джо Веррент намагання зняти окуляри або робити мистецькі проєкти — єдиний спосіб надати сенсу своїм діям, щоби погляд інших був більш сфокусованим на цінності інклюзивності в культурному середовищі.

Команда CultureHive формує відносини між різними аудиторіями інклюзивного мистецтва і добре розуміється в тому, що одного бажання зробити талановитий творчий продукт сьогодні недостатньо — в культурному полі працює багато сильних гравців: телебачення, відеоігри та інші форми інформаційно-емоційного впливу на людину мають потужний голос та інструменти для залучення уваги різних соціальних груп. Тому інклюзивне мистецтво має знаходити креативні рішення для доступу до аудиторій і формувати еко-систему стосунків з іншими секторами культури. А ще – розраховувати на спеціальні програми антикризової підтримки.

Можливо, нам не потрібно грати Брамса? Як змінити ситуацію з інклюзивним мистецтвом в Україні

Хтось скаже: але у Британії зовсім інше ставлення до життя людини з інвалідністю. Держава створила умови для мобільності, є можливості працевлаштування, участі в культурних процесах, спортивних змаганнях, спеціальні сервіси та виплати. В Україні проблеми людей з інвалідністю дуже часто залишаються їх особистими проблемами.

Проте, якщо подивитися на цьогорічні грудневі оголошення про грантові програми, зокрема й державні, можна переконатися, що фінансування, розраховане на розвиток інклюзивного мистецтва, дає змогу реалізувати проєкти у різних напрямках. Оскільки у 2020-му від карантинних обмежень постраждав весь сектор культури, питання майбутнього розвитку інклюзивного мистецтва дійсно залежить від активності самих митців, бажання співпрацювати, шукати партнерства, обмінюватися досвідом, створювати нові культурні продукти та підсилювати лідерський потенціал людей з інвалідністю.

Інклюзивність починається з мислення людини

Один із трендів, представлених у звіті LinkedIn Global Talent Trends 2020, стосується переваг взаємодії різних поколінь у складі однієї команди. Йдеться про розвиток потенціалу вікового різноманіття в колективах та неочікувані переваги для бізнесу, про менеджмент талантів та формування інклюзивного робочого середовища. Одна з чотирьох глобальних тенденцій розвитку талантів — вихід за межі вікових стереотипів, відкритість до всіх співробітників, сприяння неформальній взаємодії між поколіннями.

Карантин ще більше поглибив проблеми на ринку праці, який трансформується в нові форми, і експерти вважають, що офісна робота у новому десятилітті 21 століття поступається більш гнучким формам зайнятості, виходить за межі географічних, вікових, гендерних чи інших обмежень. HR-менеджери великих компаній з пошуку роботи констатують той факт, що кандидати сьогодні цікавляться соціальними пакетами і цінностями роботодавців значно більше, ніж раніше. Нестабільність на ринку праці змінює правила гри, і нове покоління обирає компанії зі зрозумілою соціальною місією та можливостями розвитку. Питання, навіщо створений ваш бізнес, вже не може бути другорядним. Тому не дивно, що інклюзивна культура стає трендом у розвитку компаній.

Звісно, що це не робиться за один день, і всім нам потрібен час, щоби краще дізнатися один про одного та зрозуміти, як культивувати стосунки у колективі, представники якого поділяють цінності інклюзивної культури. Йдеться про нові підходи до менеджменту — так звані фірмові стандарти компаній — і про поширеність прикладів таких підходів у сфері бізнесу та в державних організаціях. Але те, що аудиторія інклюзивного мистецтва і культура інклюзивності в організаціях — гілки одного дерева, не викликає сумнівів.

Можливо, нам не потрібно грати Брамса? Як змінити ситуацію з інклюзивним мистецтвом в Україні

Потрібен час і для того, щоби люди з інвалідністю могли звикнути до тих, хто на них не схожий, щоби ми сформували загальний контекст, в якому будуть присутні люди з інвалідністю та без неї — ця думка стала майже лейтмотивом форуму Arts Access.

Необхідні дослідження потреб різних аудиторій — наразі в Україні немає інформативних даних щодо зацікавлень представників інклюзивних груп: хто хоче мати доступ до театральних і концертних залів, галерей і музеїв, а для кого варто підготувати спеціальний контент (субтитрування, сурдопереклад, програми, екскурсії, ігри, публічні заходи), хто прагне грати на музичних інструментах чи співати, а хто — дивитися в інтернеті онлайн-виставки.

Найважливішим результатом форуму Arts Access є колективне бачення перспектив розвитку інклюзивного мистецтва як екосистеми через створення умов для залучення людей з інвалідністю до культурного споживання та виробництва, навчання фахових менеджерів і коучів, популяризацію інклюзивних продуктів і успішних кейсів, постійну роботу зі змішаними аудиторіями. Наразі важко спрогнозувати, яким буде 2021-й рік для економіки країни, але важко не погодитися з тим, що можливості, які надаються грантовими програмами та перспективи співпраці з бізнесом, не обмежують, а створюють умови для активних дій та руху до нової культури.

Читайте також

Як і де українські художники створюють виставки. Короткий огляд альтернативних мистецьких просторів

"Дупа шиншили, є-є...". Вистава з чудернацькою назвою про безмежність свободи та людяності

Голий Іздрик, сексуальний Жадан, еротичний Чех: всім тілом в літературу

Вистава “Камінний господар-3D”: перший крок до українського театрального Netflix

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІнше