Люди втомилися від війни: як говорити про Донбас через культуру

Люди втомилися від війни: як говорити про Донбас через культуру

Люди втомилися від війни: як говорити про Донбас через культуру УНІАН

Цьогоріч на великий екран вийшло кілька фільмів про Донбас, на полицях книгарень з’явились книги політв'язня Станіслава Асєєва та письменника Олександра Михеда про цей регіон. Але соціологія показує, що люди втомилися від теми війни. Така позиція ставить виклик перед суспільством — як говорити про Донбас так, аби це було цікаво? Митці вважають — один із найдієвіших способів тримати тему Донбасу в інформаційному просторі — говорити про неї через культуру. Суспільне розбиралося у тому, чому про Донбас не можна забувати і що треба розповідати людям про регіон.

Авторка: Олена Зашко

Колишній політв’язень Станіслав Асєєв вже кілька місяців працює в Українському інституті майбутнього. Тут займається питаннями окупованої частини Донбасу. Стас перебував у полоні в Донецьку, його звільнили наприкінці грудня 2019. За кілька місяців після цього він дописав свою книгу "Світлий шлях", яка вийшла у "Видавництві Старого Лева" у листопаді.

Люди втомилися від війни: як говорити про Донбас через культуруОлена Зашко

Книга Асєєва "Світлий шлях" розповідає про будні, проведені у в'язницях Донецька, зокрема і в "Ізоляції"

У ній він розповідає про таємну тюрму "Ізоляцію" — найжорстокіше місце Донецька, де йому довелося сидіти. Абсурдно, але в’язниця розташована на вулиці Світлого шляху, 3. До війни тут базувалася платформа культурних ініціатив «Ізоляція», у 2014 бойовики захопили територію і зробили тут концтабір із власними правилами.

У мене немає ілюзій про те, що більшість населення живе темою війни, "Ізоляцією", і хотіла б більше дізнатися про катування. Але є різні категорії людей. У одних тема жорстокого поводження з людьми викликає відразу і вони не будуть це читати. Але є інший бік людської природи — тобі цікаво, якщо мова йде про жорсткі речі. Я розумію, що книга у цьому плані програє фільму. Але у мене будуть переговори щодо продажу прав на екранізацію моєї книги, — говорить Асєєв.

На питання про те, що варто розказувати людям про Донбас, відповідає просто — розказувати треба те, про що вони питають. Мистецтво у цьому плані виступає якраз як спосіб цієї комунікації: "Коли мене запитують про Донбас, я починаю розповіді з катувань в "Ізоляції". Адже нині більшість людей в Україні вважають, що активних бойових дій немає, війна закінчилася і у Донецьку нічого не відбувається. Навіть більше — самі донеччани думають, що все налагодилося. І така ілюзія безперечно є у тих, хто живе у центрі, поряд із драматичним театром, наприклад. Коли ти потрапляєш в "Ізоляцію", це зовсім інша реальність. І найдивніше те, що за вікном твоєї камери вирує більш-менш нормальне життя — ходять люди, їздять автобуси".

Люди втомилися від війни: як говорити про Донбас через культуруОлена Зашко

Асєєва звільнили із полону наприкінці 2019. Нині він мешкає у Києві та працює в Українському інституті майбутнього

Асєєв зазначає, що про Донбас сьогодні варто говорити ще й тому, аби знати настрої населення на окупованій частині регіону. Адже у випадку повернення цих територій під контроль України треба розуміти як з ними працювати: "Якщо ви думаєте, що нас там будуть зустрічати з квітами — це зовсім не так. Коли я спілкувався зі своїми однолітками у 2014-2015 роках, вони ненавиділи Україну. Люди були переконані, що їх обстрілює українська армія".

Кіно про війну

Восени цього року організація "Детектор медіа" оприлюднила дослідження про те, яким є портрет глядача українського кіно в кінотеатрі. Понад 24% опитаних говорили, що вони обирають українські фільми через тематику. І частина респондентів зазначила, що вони не хочуть дивитися фільми про війну. Але водночас (опитування проводили з серпня по жовтень) найочікуванішим фільмом респонденти назвали стрічку Валентина Васяновича "Атлантида".

Читайте також: "Війна несе смерть і тільки любов може її перемогти". Огляд фільму "Атлантида" Валентина Васяновича

Також у списку прем’єр, на які чекають глядачі, опинилися фільми "Земля блакитна, ніби апельсин" Ірини Цілик та "Погані дороги" Наталки Ворожбит. Обидві стрічки розповідають про війну на Донбасі.

У листопаді в прокат вийшов документальний фільм "Поїзд: Київ-Війна", автором якого став Корній Грицюк. У стрічці він розповідає історії пасажирів потягу "Київ-Костянтинівка", які їдуть або на окуповані території, або на фронт. З ними він говорить про війну, майбутнє Донбасу, політику і життя на окупованих територіях.

Люди втомилися від війни: як говорити про Донбас через культуруОлена Зашко

Грицюк нині працює над новим проєктом "Євродонбас". Це буде документальний фільм про історію регіону, про європейців, які його заснували.

"Мій фільм голосно названий "фільм-діалог", але якщо бути чесними, то в більшій частині це фільм-монолог. Пасажири розказують свої історії і не чують історій інших. Люди, які живуть на окупованих територіях, у перші роки війни мовчали про те, що відбувається. Це вже зараз вони більше готові про це говорити. Але етап, коли люди будуть готові слухати іншу сторону, ще не настав", — розказує Грицюк.

Ми говоримо з ним наступного дня після того, як він повернувся зі Львова, де презентував свій фільм. Корній сам із Донецька, нині там живуть тітка і дві бабусі, тож він не з чуток знає цей регіон. І саме через це говорить, що реальний образ Донбасу важко скласти не те, що через ігрові фільми, а навіть через документальні: "Коли ми говоримо про Донбас, то маємо на увазі велику територію, яка нині розділена. Сьогодні є міста, які хоч і підконтрольні Україні, але продовжують голосувати за ОПЗЖ. А є окупований Донбас, який люди хибно вважають тотально сепарським. І можливо якщо там провести голосування, то за проросійські партії там проголосує менше людей, ніж в тому ж Краматорську чи Лисичанську".

Фільм "Поїзд: Київ-Війна" був на кількох українських кінофестивалях, наступного року його покажуть на італійському кінофестивалі Asti та фестивалі документального кіно Artdocfest, до 30 листопада його можна подивитися на телеканалі Current Time.

У розмові Корній згадує про фільм Володимира Тихого "Наші котики", який вийшов на екрани у січні цього року. На його думку, він став точкою неповернення у темі зображення Донбасу: "Після нього все українське кіно про війну буде іншим. Це спроба поговорити про цю травму іронічно, стьобно. До цього ми говорили про неї лише в контексті драми і трагедії. Ще ніхто не наважувався говорити про це з гумором, бо суспільство не було готове".

Люди втомилися від війни: як говорити про Донбас через культуруОлена Зашко

Тихий став режисером стрічки "Наші котики", яка вийшла у прокат на початку 2020

Самі автори "Наших котиків" назвали фільм "патріотичною неполіткоректною комедією". Співпродюсерами, окрім Тихого, стало, зокрема, подружжя Супрун — Уляна і Марко. Це кіно дуже відрізняється від стрічки "Кіборги", яка була однією із перших, що зобразили війну 2014 на великому екрані. "Наші котики" відверто стібуться і з українських добровольців, які не вміють користуватися зброєю і романтизують війну, і з сепаратистів, які зображені відверто тупими, і з українських журналістів, які надто емоційно та шаблонно розповідали про навколишню ситуацію.

За словами Тихого, комедією фільм став цілком логічно — у 2014 році кількість людей на війні, які мали військовий досвід, була невеликою. Через це виникали непорозуміння, невміння користуватися зброєю, відсутність знань під час боїв: "Коли я опинився на фронті, бачив, як поводили себе люди, коли їх накриває градами. Тримати себе постійно у напрузі не вихід, так довго не протягнеш. У такі моменти цілком нормально ставитися до цього зневажливо, сміятися з ситуації, розказати про неї друзям і звільнитися від цього тягаря. Такий стрес найкраще виходить через сміх".

Донбас ландшафтний: "Ізоляція" і Соледар

Платформа культурних ініціатив "Ізоляція" переїхала з Донецька до Києва у 2014. У перші роки кількість людей, які приходили подивитися на виставки і проєкти, була значно більшою, ніж у 2019. Тоді будівля повністю була заповнена людьми. Про це говорить Михайло Глубокий.

Люди втомилися від війни: як говорити про Донбас через культуруфото з особистого архіву Глубокого

Глубокий сам із Донецька, в "Ізоляції" працює із 2011 року

Він директор із розвитку та комунікацій фонду. Але таку ситуацію він пов’язує швидше не з темою і контентом, а із загальною тенденцією відвідування культурних просторів в Києві і в Україні загалом.

За роки в екзилі платформа зробила різні проєкти про Донбас, серед них — "Донбаські студії" зі своєю бібліотекою про регіон. Цьогоріч куратори "Донбаських студій" Олександра Погребняк та Дмитро Чепурний створили проєкт "Ландшафт, як монумент". Митці досліджували Донбас з точки зору природних процесів, які, до того ж впливають на екологію регіону.

Вже цього року "Ізоляція" переїхала з Києва до Соледару. Ще у 2010 році саме тут фонд починав свій перший проєкт. Михайло говорить, що "Ізоляція" починалася як проєкт, який досліджує регіон і розказує про це. Саме тому нині планують повернутися до головної ідеї, аби краще досліджувати регіон культурно.

На сході є багато різних організацій, які з’явилися після початку війни. Ми би хотіли зробити там платформу, яка б допомагала розвиватися цим організаціям, створювати нові можливості та сенси. Тому ми вирішили, що для нас буде краще повернутися зі столиці на схід в Соледар. Це приблизно 45 км від лінії розмежування, тут є соляні шахти, степи, цікавий історичний контекст, з яким можна працювати.

У Соледарі вже відкрили офіс, команда протягом двох місяців спілкувалася з громадою про те, що їм цікаво, з якими темами можна працювати.

Люди втомилися від війни: як говорити про Донбас через культуруФото: "Ізоляція"

Виставка Сестер Фельдман в Izone, 2019

Проте карантин поки що тормозить впровадження нових масштабних проєктів. У планах "Ізоляції" — зробити ремонт місцевого будинку культури і тим самим перетворити його на хаб, робота з місцевою громадою, залучення до проєктів дослідників, художників.

Чому важливо говорити про Донбас

І Асєєв, і Тихий, і Грицюк впевнені, що говорити про тему Донбасу важливо через те, що війна не закінчилась. В "Ізоляції" все ще катують людей, на окупованій території росте нове покоління, яке не знає іншої реальності, ніж "ДНР" та "ЛНР". Тема війни і Донбасу стосується всіх — від школярів до пенсіонерів. Саме тому вона така жива і затребувана. На неї є соціальний і культурний запит. Це підтверджує і опитування, яке у 2017 році провів Київський міжнародний інститут соціології. Тоді 72% українців були занепокоєні війною на сході України. Тихий зазначає, що за ці роки через війну із Росією в Україні почалося формування власного культурного простору, відмінного від російського. Тому саме через Донбас відбувається осмислення всієї країни.

Про Донбас будуть писати, знімати, адже це поле бою, де відбувається культурна і інформаційна війна. Якщо Росія у культурному сенсі програє Донбас, вона програє його фізично. Якщо програють фізично — програють імперію. Дуже важливим зараз є формування нормального образу про війну, яка почалася у 2014. А це не лише глибокі драматичні фільми. Це більше про стрічки, де покажуть живих людей і ситуації, які викликають у тебе емоції — сміх, сором за того чи іншого персонажа.

Українське суспільство дізналося про те, що насправді відбувається у тюрмах на окупованих територіях від полонених, яких вдалося звільнити. Мішок на голові, кількагодинні побиття, дроти з електричним струмом, які під’єднують до пальців, геніталій, різних частин тіла, сексуальне насилля — це частина тих катувань, які полонені пережили у в’язницях.

У новій книзі Стаса Асєєва є розділ про це, який так і називається "Тортури — як це було". Він переконаний — якщо про це постійно не нагадувати політикам, то тема "Ізоляції" може зникнути з інформаційного простору і шанси на звільнення тих, хто ще сидить в полоні на окупованих територіях, зменшаться.

"Про Донбас треба говорити на міжнародному рівні, у нас ще є ілюзії про його повернення до України. Те, в якому контексті ми говоритимемо про Донбас, дуже залежить від наших політиків. Бо якщо цього не робити, то можливо через декілька років про нього говоритимуть так само мало, як сьогодні говорять про Крим", — говорить Асєєв.

Михайло Глубокий говорить, що про регіон треба розказувати через людей, які там живуть — яка їхня історія, яка історична, індустріальна, культурна спадщина є у цієї території. І питання ще й у тому, кому про це розповідати. Адже для широкої аудиторії можна вигадати один набір цікавих історій, з вузькими спеціалістами можна говорити про специфічні теми: "Тема, яку ми для себе обрали на найближчі пару років — про вплив людини на природу. Йдеться про те, що на лінії зіткнення є багато небезпечних хімічних підприємств і якщо під час обстрілу у них потраплять, то це буде екологічна катастрофа. Також через війну затопленими опинилися багато шахт. Ця вода проникає у грунт і псує навколишнє середовище, отруює питну воду. Тобто з одного боку ми говоримо про екологію, з іншого — знову ж говоримо про війну і її наслідки", — зазначає Михайло.

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІнше