Те, що на смак і колір усі олівці різні – міф. Його придумали люди, які виявилися неспроможні відстоювати власну думку. Їм легше відповісти "не на мій смак", коли запитують про малозрозумілі речі, ніж намагатися критично оцінити предмет розмови й аргументувати свою позицію.
Кіно, як і будь-який продукт людської праці, можна проаналізувати для винесення об'єктивної оцінки. Цим займається дисципліна "аналіз кіно", включаючи десятки різних теорій цього самого аналізу: семіотична (дешифрування знаків і образів), феміністська (функція жіночих персонажів в оповіданні), формалістська (технічні аспекти: світло, монтаж, побудова кадру), психоаналітична (дослідження підсвідомості режисера і персонажів) та багато інших.
Уявіть, що кіно – це пазл, який можна скласти кількома різними методами, і кожен з цих методів правильний. За такого оцінювання враховується маса факторів – не лише сам фільм, а й суспільний контекст часу, коли він вийшов, рівень репрезентативності тих чи інших елементів, актуальність образів для глядача тощо.
Кіно можна оцінити суто технічно, безвідносно до того, що відбувається з героями та куди прямує історія. Можна розібрати драматургію, акторську гру, виправданість поворотів сюжету, мотивацію персонажів, якість діалогів, внутрішню логіку оповідання, дотримання канонів жанру. Можна почати міркувати над оригінальністю порушених фільмом питань, розібрати його до рівня значень, сенсів або оцінити як єдине ціле!
Читайте також: "Фільми, без яких неможливо уявити 2010-2019"
З огляду на те, що теоретики досі не дійшли одноголосної відповіді на запитання "що таке кіно?", існує більш ніж достатньо інструментів для його оцінювання. Саме вміння користуватися цими інструментами відрізняє кінокритика від глядача, який керується емоціями. І в цій, ключовій, різниці між ними немає нічого поганого.
"Хороший" фільм буде доступним, інтуїтивно зрозумілим, тому сподобається і розпещеним критикам, і масовому глядачеві. Все станеться на рівні відчуттів. Навіть якщо хтось не тямить загального авторського задуму або поворотів сюжету – він не відчує, наче його обманюють. Просто треба добре подумати й усе стане зрозуміло.
Тому при аналізі фільму є дві сторони медалі: на першій все можна розкласти по цеглинці, щоб оцінити кожен елемент окремо; та інша, де людина сприймає фільм емоційно. І якщо їй не сподобаються отримані за час перегляду емоції, то, скоріше за все, вона залишиться з відчуттям, що фільм – лайно.
Вашими вподобаннями керує інтелект. Умовно кажучи, він порівнює фільм, який ви дивитеся, з фільмами, які ви вже бачили. Що більше у вас пережитого досвіду, що кращі здібності до навчання, що відкритіші ви до нових знань – то вища ймовірність побачити об'єкт неупереджено. На результат впливають старі звички, підсвідомі дитячі асоціації, очікування від перегляду, настрій і навіть хайп довкола фільму (суспільство добре вміє маніпулювати думкою окремих людей та створювати опозицію там, де вона не потрібна, – дивіться Експеримент Аша та конформізм).
Що вищий рівень інтелекту, то краще розвинене вміння моделювати різні ситуації, уявляти себе на місці іншої людини (або героя фільму) та співпереживати йому. А концентрація впливає на рівень емоційного занурення загалом. Тому не дивуйтеся, що різним людям подобаються різні фільми. Занадто багато факторів впливають на їх сприйняття і занадто енергетично виснажливо для мозку аналізувати, заглиблюватись у зміст і знаходити причини назвати фільм "хорошим".
З цієї причини фраза "на смак і колір" – міф. Скажи таке при обговоренні фільму з товаришем, і між вами виросте стіна непорозуміння. Таке ставлення передбачає, що у світі існує тільки "чорне" та "біле", а кіно (та й будь-що інше) завжди можна розділяти на "добре" або "погане". Тому що емоційно ми лише отримали задоволення від перегляду або вийшли із зали з важкістю в голові, яка завжди з'являється, коли ти чогось не розумієш.
Це не колір олівців різний, а наше сприйняття кольору. Проблема лише в небажанні прокладати нові нейронні зв'язки, здійснювати уявний аналіз, на основі якого слід виставляти оцінку. Пересічний глядач не завжди дає витвору мистецтва шанс йому сподобатися.
Читайте також: "Не наш "Чорнобиль". Якої номінації не вистачає Шевченківській премії"
Щоб поглянути на фільм якісно, слід відмовитися від критеріїв оцінки "добре" і "погано". Ніщо не ідеальне, навіть найкращі твори мають недоліки. Але складання загальної картини, фінального вердикту наших внутрішніх "кінокритика" та "глядача" навчить не просто "любити" кіно, а ще й розбиратися в ньому. Повірте, після цього перегляд фільму починає приносити ще більше задоволення. Ніби розумнішаєш із кожною побаченою сценою.
Причина, з якої різні люди сприймають кіно по-різному, полягає в лінощах. Людина не хоче руйнувати вкорінені міркування про світ, власний естетичний досвід, смак, звички, тому пручається всьому новому. Але не можна звинувачувати людей за бажання не забивати голову дурницями та дивитися фільми, щоб потім висловити думку в інтернеті.
Це бажання абсолютно нормальне та виправдане. Є тільки одна пропозиція.
Ніхто не змушує вас почати розбиратися в кіно, читати кінокритиків, дивитися артхаус і відмовлятися від колишніх уподобань. Лише пропонуємо змінити уявлення про те, як краще оцінювати фільми. Якщо ви з об'єктивних причин не вважаєте себе кінокритиком, не будьте надто критичними. Краще казати "мені не подобається" замість "фільм – поганий". Ніхто не зможе сперечатися з таким аргументом, тому що хоч би яким хорошим або поганим вийшов фільм – люди запам'ятають тільки власні емоції під час перегляду.
Будьте розумнішими, критично оцінюйте власні думки та висновки, дивіться на ситуацію з різних кутів і тоді перед вами відчиняться двері у дивовижний світ кінематографа, де "хороших" фільмів значно більше, ніж "поганих".
Читайте також: "41 серіал для залипання на зимових канікулах"
