"Ми досі не можемо порахувати людей" — Муравейник про труднощі з мобілізацією, теракт у Москві та загрозу для НАТО

"Ми досі не можемо порахувати людей" — Муравейник про труднощі з мобілізацією, теракт у Москві та загрозу для НАТО

Аналітик фонду Повернись живим Муравейник
Керівник аналітичного відділу фонду "Повернись живим" Антон Муравейник під час інтервʼю Суспільному, 25 березня 2024 року. Суспільне Новини/Олександр Брамський

Антон Муравейник — керівник аналітичного відділу фонду "Повернись живим". До 2017 року служив у воєнній розвідці. Суспільне зустрілося з Муравейником на тлі теракту у передмісті Москви й спроб керівництва РФ повісити відповідальність за нього на Україну. Про намагання російської пропаганди зіпсувати імідж України закордоном, розвиток ситуації на фронті у 2024-му, заяви Макрона та проблеми з мобілізацією — Антон Муравейник у проєкті Суспільного "Ремовська Інтерв’ю".

Про теракт в Москві

22 березня, коли стався теракт у передмісті Москви, ви написали: "Починається нова фаза війни". Поясніть.

Це питання не тільки теракту, а, скоріше, сукупності факторів. Росія з року в рік намагається створити для України імідж терористичної держави. Особливо в очах наших ключових партнерів — Великої Британії, США. Для цих країн тема тероризму — велика червона лінія. Вони розпочинали через це війни. Мало того — у РФ є історія взаємодії з цими країнами по контртерористичній діяльності.

Але від західних партнерів ми чуємо, що це таки була "Ісламська держава", та й самі бойовики взяли на себе відповідальність. Як тоді Кремлю вдасться притягнути Україну до теми тероризму?

Кулуарно на цю тему вже були дискусії в ООН. Профільний заступник генерального секретаря ООН, він же — голова контртерористичного центру організації — Володимир Воронков, росіянин. Є заяви ключових посадових осіб Росії на цю тему: нібито, центр тероризму тепер — Україна. Вони будуть використовувати цей привід, щоб більше мобілізувати свій резерв. Плюс, це все ж таки буде мати вплив на нашу співпрацю з міжнародними партнерами. Вони розуміють, що ми не дотичні, але сукупність заходів може мати результат.

Накладаючи цю ситуацію з терактом в Росії, на те, що відбувається довкола і всередині України, вважаю, 2024 рік новою фазою війни. Ми входимо в дуже небезпечний період.

Як в цій ситуації має реагувати Україна?

Ми зробили все, що могли. Нам залишається більш проактивно відстоювати свої позиції не тільки публічно, а й кулуарно.

Єдиний момент — зростає ризик класичних терористичних актів в Україні. Це можуть бути атаки на цивільні об'єкти — ті ж торговельні центри тощо. Логіка російського "СВО" може перекочуватись в бік КТО — "контртерористичної операції". Це буде залежати від того, наскільки успішною буде їхня військова складова. Але тоді вони зможуть більш активно застосовувати саме службістську, старообрядну, ефесбешну складову.

Якщо вони будуть намагатися робити терористичні атаки в Україні, спробують їх запаковувати в якусь нашу внутрішню історію. В парадигмі росіян такі атаки мають нас деморалізовувати. Воно, звісно, так. Але з іншого боку, вони нас об'єднують, дають більше сил.

керівник аналітичного відділу фонду "Повернись живим" Антон Муравейник
Керівник аналітичного відділу фонду "Повернись живим" Антон Муравейник під час інтервʼю Суспільному, 25 березня 2024 року. Суспільне Новини/Олександр Брамський

Про новий наступ РФ

Командувач Сухопутних військ, генерал Павлюк заявив, що Росія створює угруповання зі 100 тисяч солдатів і не виключено, що влітку спробує наступати на одному з напрямків. Чи ви згодні з цим прогнозом?

Так. Маємо схожу ситуацію з початком 2023-го. Тоді вони також створювали частини, з'єднання, дивізії, набрали велику кількість людей, але не змогли перетворити цей ресурс на нове наступальне угруповання. Вони потребували відновлення, тому розподілили його по всіх напрямках — Вугледар, Бахмут, Кремінна, Куп'янськ.

Зараз Росія доволі сильно розвинула ВПК і активізувала історію з підготовкою резервістів. Вони створюють нові частини та підрозділи.

Чи вистачить у РФ ресурсу, щоб утримувати такі великі угруповання?

Ресурсу вистачить, питання в іншому — куди вони все це спрямують. З одного боку, є напрямок Роботине-Мелітополь, і взагалі південь. Вони відновили роботу зі створення залізничного сполучення через Маріуполь до Криму. Це альтернатива, якщо з кримським мостом щось станеться.

Є північ. Якщо вони туди кинуть, умовно, 100 чи 200 тисяч, нам доведеться сильно реагувати. Кордон у Чернігівській, Сумській області був довгий час збалансований — і з нашої сторони, і з російської. Мова йшла про диверсійну роботу, про обстріли озброєнням піхотного рівня. Але щільність військ була низькою. Після певних подій на Бєлгородщині й біля Курської області, Росія підтягнула туди резерви. І тепер питання, наскільки ця ділянка фронту збалансована?

Чернігівщина і Сумщина — в зоні ризику. При оперативнішому розгортанні сил і засобів РФ, вони будуть мати перевагу, якщо захочуть знову наступати. З хороших новин — ми там будуємо укріплення. Але загалом історія з підвищенням рівня обстрілів, наприклад, Сумської області пов'язана з дисбалансом, який внесли російські добровольці.

Дійсно, нещодавно були активні дії "Російського добровольчого корпусу" і ще кількох антипутінських добровольчих формувань на території Бєлгородської області. Яка користь Україні від цих дій?

На тактичному рівні ми бачили, що росіянам довелося перекинути частину резервів з одного напрямку на інший. Це плюс. Які стратегічні задачі ставилися, я не знаю. Але, здається, вони далеко не всі були досягнуті. Відповідно, питання, що далі? Створили нестабільну ситуацію вздовж кордону. Чи зможемо тепер його обороняти? Не знаю.

Система окопів, підготовлена українськими силами оборони на Куп'янському напрямку
Система окопів, підготовлена українськими силами оборони на Куп'янському напрямку в Харківській області, 28 січня 2024 року. Українська армія у 2024 році перейшла в активну оборону, зводячи лінії захисту для перешкоджання можливим новим російським наступам на різних ділянках фронту. Getty Images/AFP/Roman Pilipey

Про мобілізацію

Ви комунікуєте з Міноборони, зокрема, і з питань рекрутингу та можливих змін до мобілізації. Яке ваше враження від законопроєкту про мобілізацію?

Йде робота. В законопроєкт внесли тисячі правок. Багато хто думає, що проблема в самій мобілізації. Але перш за все вона в тому, що ми не можемо порахувати людей, бо вони не стоять на обліку. В Міноборони колись була зустріч з одним з представників ТЦК. Він казав, в області понад мільйон населення, але для військової вертикалі цих людей не існує. Їх немає в базах.

Купа історій як людей хапають на вулицях. Це жахливо, так не має бути. Але якби всі військовозобов’язані стояли на обліку, країна б знала, що є, умовно, 100 людей з ВОС "стрілець", є 50 гранатометників, 50 механіків-водіїв БМП-1, є розвідники, є артилеристи. І казали б: нам треба два артилеристи в ту бригаду, два розвідники в цю, 20 піхотинців в іншу. І їх би цілеспрямовано викликали на службу.

Який вихід з цієї ситуації, крім того, щоб ці люди прийшли й стали на облік?

Отут якраз і криється подвох. Бо якщо зараз людина добровільно приходить в ТЦК, її відразу мобілізовують, тому що людей не вистачає.

Є програмне забезпечення "Оберіг". На його базі хочуть зробити базу військовозобов'язаних через поєднання різного роду реєстрів — наприклад, податкового, або Держприкордонслужби. Враховуючи те, що історія з ТЦК дискредитована повністю. Десь по ділу, а десь і ні, бо я не погоджуюсь, що ТЦК заслуговує на таке ставлення. Вони виконують державну функцію. І мені не подобається, як люди реагують на цю історію.

Але вони реагують, зокрема, і на відео, де чоловіків силою затягують в автобус.

Так, вірно. Але маємо три випадки в тиждень з пакуванням, та 10 тисяч випадків де цього не відбувається. Мало того, у людей же зовсім викривлена картинка. Як цивільні бачать армію? Через зовнішні комунікаційні прояви, через контент військових, через спілкування зі знайомими, родинами. Всі ці моменти викривлюють уявлення про армію.

Нещодавно платформа LobbyX проводила опитування серед цивільних, що їм заважає доєднатися до ЗСУ. Один з моментів: не хочу, щоб у мене був командир-дурак. Але звідки вони взяли цю інформацію? Про командирів-дураків пишуть діючі військовослужбовці. Скільки випадків таких командирів? На жаль, вистачає. Але ти ж не був у ЗСУ, не знаєш, як взаємодіяти з командиром.

Читайте також: Країна ветеранів і ветеранок. Як держава та суспільство має допомогти тим, хто повернувся з війни

Але ж людина не хоче ризикувати та перевіряти, попадеться їй нормальний командир, чи ні.

Дійсно, є випадки, коли командири непрофесійні. Зараз багато людей потрапили в армію з цивільного життя. Так само як я колись потрапив "піджаком" — випускником воєнної кафедри, без досвіду служби, але мав офіцерське звання. Зараз так само. І оці люди намагаються між собою взаємодіяти. І хто там неправий — по-різному.

Кандидати на мобілізацію на подвірʼї Приморського ТЦК
Цивільні кандидати на мобілізацію на подвірʼї Приморського територіального центру комплектування та соціальної підтримки в Одесі повертаються у мобілізаційний кабінет після здачі аналізів крові та флюорографії в міській лабораторії, січень 2024 року. Суспільне Новини/Тетяна Джафарова

Повертаю вас до теми законопроєкту. Щоб підсумувати — який ви бачите вихід з цієї ситуації? Бо на рівні окремих депутатів звучать заяви, що в кінцевому тексті законопроєкту, імовірно, не буде вже норми про електронні повістки, наприклад.

Люди не хочуть йти в ТЦК ставати на облік через причини, яки ми проговорили. Але їм можна дати можливість стати на облік в електронній формі. Мова йшла про створення електронного кабінету. Це не означає, що прямо туди залітає повістка. Але це дає можливість людині, не беручи на себе ризики одразу бути мобілізованою, виконати норму законодавства і стати на облік.

Стати видимим для системи. Чого теж багато хто не хоче.

Звісно. Тому що після цього все одно, рано чи пізно, послідує скоріше за все запит від держави на те, щоб запросити цю людину на службу. Оце ж найбільш проблемний камінь дискусії: а що, якщо людина не хоче ставати на облік? Це розбіжності двох концепцій. З одного боку, демократична країна з цінністю до життя, свободою слова. З іншого — потреба в мобілізації. Ці концепції майже не співставні.

В цьому законопроєкті передбачалися механізми впливу на тих, хто не стає на облік. Пропонувався, наприклад, арешт рахунків. Зараз, знов таки на рівні чуток від окремих депутатів, кажуть, що цих норм не буде. Виглядає так, що ми опинились в якомусь замкнутому колі. Який вихід бачите ви?

Уявімо, що вводять історію з блокуванням рахунків. По-перше, складно супроводити цей процес. По-друге, є купа людей, які на службі, але продовжують отримувати повістки. Коли вони потрапили у військо, документи через різні причини загубились. Людина воює і тут їй блокують рахунки. Вона така: а чого? А тому, що ти не стаєш на облік. Таких моментів буде багато, бо таких людей набагато більше, ніж ми думаємо.

Немає рішення, яке б влаштувало всіх. Воно буде непопулярним. Питання, наскільки суспільство готове до цього.

Про "дідів" в армії

Наскільки критичною зараз є потреба в людях на передовій?

Дуже критична. Люди думають, що воює молодь, класно екіпіровані, заряджені тіпи — це той контент, який роблять 3-тя штурмова бригада, "Азов". Це дуже круто, це підвищує престиж служби. І це також про їхній власний рекрутинг. Дуже правильний шлях. Але це викривлює реальний стан речей. У нас середній вік мобілізованого, напевно, вже підходить до 45 років. В армії зазвичай таких називають "дідами".

У цих людей гірший стан здоров'я, гірша здатність сприймати інформацію, опановувати нові технології. Поле бою змінюється. Маємо новітнє озброєння. Електронні системи, планшети, системи обміну інформацією. Потреба до навичок людей зростає, а середня якість їхньої підготовки й загалом розуміння того, що відбувається, падає. Якщо не зміниться підхід до укомплектування армії, ми довго не протягнемо.

Водночас прем'єр-міністр нещодавно сказав, що немає потреби мобілізувати 500 тисяч людей. Чи не робить ця заява гірше для зусиль привернути увагу до необхідності служити?

Ця цифра стала елементом внутрішньополітичних дискусій. Мова не в кількості, а в потребі. Щоб замінити частину людей, яка воює два роки, нам треба як мінімум таку саму кількість людей мобілізувати. Це може бути 200, 300, 500 тисяч і так далі. Одночасно це ніколи не відбудеться.

Мова йде про запуск нормального процесу мобілізації та рекрутингу. На рекрутинг, до речі, є великий запит. Але як його бачать цивільні? Мовляв, хочу бути снайпером в якійсь супер штурмовій бригаді, але так, щоб стріляти здалеку і щоб у мене ніхто не вистрілив. Або — хочу бути пілотом БПЛА, або менеджером штабу, або крутим розвідником, аналітиком. Але воно не зовсім так працює. Є потреба Збройних сил. Є бажання військових частин залучити нових людей. І є бажання людей потрапити кудись. Це такі, знаєте, три кола Ейлера, вони перетинаються в одному маленькому місці — і оце місце для рекрутингу.

Зараз зробили перелік пріоритетних до укомплектування частин. Він спущений з Міноборони, якщо не помиляюсь, через Генштаб, на ТЦК і навчальні центри. Людину з відношенням або рекомендаційним листом з такої частини, після підготовки не мають відправляти не в цю частину. Це дає можливість обрати конкретну спеціальність і частину. Але ту, яка цікава державі. Перелік частин буде переглядатися раз в місяць.

Антон Муравейник, фонд Повернись живим
Керівник аналітичного відділу фонду "Повернись живим" Антон Муравейник під час інтервʼю Суспільному, 25 березня 2024 року. Суспільне Новини/Олександр Брамський

Про Сирського

Скоро буде два місяці, як президент змінив головнокомандувача. Чи ви вже бачите зміни всередині системи?

Зміни бачимо. Коментувати такі речі не маю права.

Тоді кілька уточнюючих питань. Коли президент Зеленський призначав генерала Сирського, він йому озвучив кілька першочергових задач. Зокрема: "кожен генерал має знати фронт. Якщо генерал не знає фронт, він не служить Україні".

Для стратегічного рівня важливо розуміти реальний стан справ на тактичному рівні. Проблема системи Збройних сил в тому, що окремі люди не готові брати на себе відповідальність і доповідати про реальний стан речей. Тому інформація часто викривлюється, інколи взагалі не має нічого спільного з реальністю. Це накладає відбиток на те, наскільки якісно можливо вести бойові дії.

Важливо мати контакт з комбригами напряму — те, що робить пан Сирський. Але сподіваюся, це все ж таки, умовно, разова акція після зміни, бо можна потрапити в полон фронтових поїздок. Знати реальний стан справ з фронту — це про налагодження системи обміну інформацією, а не про щотижневі поїздки.

Ще один пункт з цих вимог Зеленського: "Має бути виправлена надмірна і не виправдана чисельність у штабах".

Питання — про штаби якого рівня йде мова. Наприклад, з надмірною кількістю людей в штабах батальйонів — складно. Штатка зроблена так, що людей зазвичай не вистачає. Штабної роботи насправді багато, вона важлива, і часто тримається суто на особистостях. Шукають нормальних людей, формують з них організаційне ядро, і вони займаються всіма процесами — службовими розслідуваннями, виплатами за загиблих, організацією документів, грошовим забезпеченням, майном, списанням.

Очевидно, тут більше питання до того, чи є ефективними всі ті люди, які служать у штабах.

Чим вище штаб, тим там може бути більше людей, які не задіяні у певних процесах, або їхній вплив мінімальний. Але концептуально питання було в тому, що певні люди шукають посади в штабах, тому що не хочуть бути залученими в бойових діях. Іноді, якщо фахівець — це виправдано. А іноді це може бути просто накопичення людей — створимо посаду, візьмемо якусь людину, вона нічого не буде робити, але буде тут.

Концепт звучить так: ми хочемо, щоб всі люди в бригаді провоювали. З одного боку розумію логіку — це про максимальне використання ресурсу. А з іншого — якщо управління батальйону кинути на ротний опорний пункт, а ротний опорний пункт перемістити в штаб, батальйон працювати не буде. Йому гайки. Одні не зможуть одразу нормально тримати оборону, інші не зможуть взагалі нічого організувати.

Згадуючи вимоги, які ставив президент новому головкому, можна відзначити й питання створення Сил безпілотних систем. Вам ця ідея симпатична?

Вона має сенс. Але ніхто нормально не подумав перед тим, як їх створювати. Якщо говоримо саме про командування окремого роду військ чи сил, його штатна структура не передбачає роботу з інноваційною діяльністю. Вона більше про бюрократичні процедури.

Особливості безпілотних систем в тому, що вони максимально інтегровані у всі частини та підрозділи усіх родів і видів військ і сил. Це не можна віддати під окреме командування. У нас є артилерія в бригадах, є окремі артбригади, є артбригади великої потужності, є ракетні бригади. У нас немає окремого Командування ракетних військ і артилерії. Воно не треба. У нас є управління ракетних військ і артилерії в Генштабі.

В Генштабі було і центральне управління безпілотних систем, зараз ГУПС. Більшість задач можна було виконувати завдяки йому.

Чи було рішення створити Сили безпілотних систем радше популістичним?

Загалом прагнення систематизувати роботу у сфері безпілотних систем — правильне. Чи треба для цього створювати командування? Я не певен. З одного боку, може бути місце для роботи з безпілотними системами стратегічного рівня — тоді окей, командування має сенс. Тому що зараз у нас таким "діпстрайком" займається фактично СБУ, ГУР. Частково це співпраця з ВМС, з кимось ще. Але загалом ця функція лежить поза Збройними силами. І, можливо, є сенс розвивати всю спроможність в ЗСУ. А якщо ми говоримо про тактичний рівень, командування скоріше сповільнить роботу цієї історії, аніж покращить.

Концепція розвитку безпілотних систем унікальна в тому плані, що йде знизу вверх. Всі розробки, адаптація FPV до поля бою, якісь там радіотехнічні "приблуди" — це все модернізується і робиться людьми в підрозділах. Це хаотично існуюча ефективна історія. Десь у когось вийшло, поширили інформацію — і це одразу відбулося на горизонтальних зв'язках.

Зробити командування інноваційним, щоб воно передбачало роботу в проєктних командах — це окремий виклик. Якщо буде, умовно, сумна частина командування, яка буде займатися типовою армійською роботою, і буде така собі весела штаб-група, яка буде робити проєкти, це буде працювати поки є політична воля певних посадових осіб. Це не про інституційну тяглість. Як тільки піде посадова особа, яка це лобіювала, все знищиться за тиждень.

Український військовослужбовець керує безпілотником
Український військовослужбовець керує безпілотником для виявлення російських позицій поблизу міста Бахмут, Донеччина, 5 березня 2023 року. Getty Images/AFP/Aris Messinis

Про Залужного

Як вам ідея з призначенням Залужного послом у Великій Британії?

Він може бути корисним будь-де. Людина такої величини цікава для партнерів за кордоном. Це створить велику спроможність для обміну досвідом.

А як вам звільнення генерала Залужного і генерала Шаптали після проходження військово-лікарської комісії?

Однією з задач реформування кадрового менеджменту в ЗСУ була історія з прописанням алгоритму звільнення генералітету. Наскільки я знаю, наразі немає для цього окремого механізму. Підхід до звільнення генералітету і солдата має бути різним. Не тому, що генерал — важливий, а солдат — ні. Солдат часто важливіший. Але підхід до звільнення не може бути однаковим, бо генералу нема куди йти й що далі робити. Це інші обставини для іншої посадової особи.

Те, як це було зроблено, прокомуніковано, звісно, невдала історія. Люди з втратами кінцівок, з проблемами зі здоров'ям, з пораненнями, не можуть звільнитися через проблеми чинного законодавства. А виявляється, коли треба, людей звільняють. Але це питання не до колишнього головкома, а до системи.

За що, на вашу думку, звільнили генерала Залужного?

Заміна посадових осіб на такому рівні має бути регулярною, бо інакше це викликає закостеніння системи. Чи могли б ми ще 10 років воювати з попереднім головкомом? Могли б. Знову ж таки, а може він не хоче? Ніхто ж не казав, хоче він чи ні.

Про допомогу ЄС та США

Затримується пакет допомоги від США. Навіть президент Байден після відступу українських сил з Авдіївки казав, що це сталося, зокрема, через нестачу боєприпасів. Скільки ми ще зможемо воювати без цього пакета допомоги?

Воювати ж можна по-різному. Ми перейшли до стратегічної оборони, але не позбавляємо себе можливостей завдавати контрударів. Проте, якщо не почнемо отримувати кількість допомоги, яка у нас була в попередні місяці, ні про які контрнаступальні операції мова йти не може. Скоріш за все, тоді маємо зосередитись на розбудові інженерно-фортифікаційних споруд і закріпленні на позиціях.

З хороших новин — зростає роль Європи в нашій підтримці. Але уряди певних країн ЄС розуміють, що війна їх також застане. Це може бути через 2-5 років. Тож вони тепер починають думати скільки снарядів віддати нам, а скільки лишити собі.

Якщо нам доведеться менше розраховувати на США, наскільки ми можемо забезпечити себе своїми силами?

Скоріше, маємо розбудовувати спільні підприємства з міжнародними партнерами у сфері ВПК. Ми не можемо самостійно перекрити потреби в артснарядах, в ракетах до ЗРК. Щоб зробити таку ракету, треба було 20 років вливати мільярди в технології. Тому по більшості сфер будемо залежати від партнерів.

Але, наприклад, і у нас, і у росіян зараз один з найкращих секторів виробництва БПЛА у світі. Тому що вони обкатані війною, динамічно розвиваються. І це також для нас можливість — можливо, відкриють експорт, будемо торгувати. Це залучення коштів.

аналітик Повернись живим Антон Муравейник
Керівник аналітичного відділу фонду "Повернись живим" Антон Муравейник під час інтервʼю Суспільному, 25 березня 2024 року. Суспільне Новини/Олександр Брамський

Про війну Росії з НАТО

Еммануель Макрон заявив про можливість відправки в Україну іноземних військових. Про що може бути мова?

Про бажання Франції зайняти одну з передових позицій по підтримці України в Європі. Але чи є сенс вправляти до нас контингент? Питання, в якому форматі. Чи бачу я застосування в короткостроковій перспективі французьких підрозділів на передовій — скоріше, це неможливо. Що вони будуть робити, якщо французький солдат загине? Чи готові піднімати ставки, як це робить Росія? Я не певний.

Ви сказали, що війна може торкнутися окремих країн — членів НАТО, як я розумію. Чи могла б рішучість Франції або когось ще зі складу Альянсу зарадити такому розвитку подій?

Теоретично, так. Країни на східному фланзі НАТО — скандинави, балтійці, Польща, розуміють ступінь загрози. Балтійці повіддавали нам майже всю зброю, бо знають, поки ми воюємо з РФ, їм плюс-мінус ця історія не загрожує. Але вони бачать, що рівень підтримки інших країн падає. І можливість відновлення бойових дій Росією десь на балтійському напрямку висока. Вони тепер говорять про обладнання інженерно-фортифікаційних споруд вздовж кордону, про вихід з Оттавської конвенції про заборону використання протипіхотних мін. Вони реально оцінюють ймовірність вторгнення.

Країни старої Європи інакше оцінюють загрозу, бо думають, що вони в тилу. Але мало хто розуміє, як працює НАТО. Та ж Німеччина — це стратегічний тил Альянсу. Це означає, що для росіян там будуть цілями всі логістичні бази, аеродроми, морські порти й залізниця. Неважливо, чи фронт буде в Естонії, чи десь в іншому місці.

Щось може це змінити на даному етапі?

Відчуття реальної загрози.

Тобто атака на якусь з країн НАТО?

І то не факт. Кордони НАТО — це таке поняття. Залетіла ракета — ну, подумаєш, на 39 секунд, це ж не рахується. А де межа, на яку вона має залетіти, щоб її збили? Скільки це секунд, яка відстань? Європа не хоче загострювати. Притому що Польща розуміє, що її чекає. Тому і переозброюється. Але перейти рубікон вони поки що не готові.

Зараз росіяни здійснюють радіоелектронний вплив на GPS, так званий "спуфінг" з території Калінінградської області. Це перешкоджає авіації балтійських країн, Польщі. Це вважається нападом чи ні? Чи треба чекати, коли розіб’ється цивільний літак? А що вони готові робити після цього? Жах європейських урядів в тому, що вони розуміють, конфлікт, скоріш за все, невідворотній. Але як про це повідомити людям, не знають.

Як би ви описали ступінь усвідомлення складності ситуації в Україні?

Нам головне не потрапити в полон ілюзій, хибних очікувань. Інакше програємо. Треба реально дивитися на речі, долучатися до спротиву. Відпустіть минуле, вже не буде того життя.

Ви готуєтесь до того, що вам доведеться повернутися?

Звісно, я офіцер запасу.

На початок