Похвилинне планування, жорсткість і критика несвоєчасності: що ми дізнались про головкома Сирського

Похвилинне планування, жорсткість і критика несвоєчасності: що ми дізнались про головкома Сирського

Генерал Олександр Сирський на Донеччині
Головнокомандувач ЗСУ генерал Олександр Сирський, Донеччина, 30 червня 2022 року. Anastasia Vlasova/For The Washington Post/Getty Images

У третій рік повномасштабного вторгнення Україна зайшла з новим головнокомандувачем. 8 лютого 2024-го ним став Олександр Сирський, замінивши на посаді Валерія Залужного. Враховуючи високий рівень довіри до Залужного — йому довіряють 94 % опитаних українців за результатами лютневого опитування КМІС, — для частини суспільства звільнення Залужного було шоковим.

"З одного боку, ми всі звикли до Залужного, — говорить один із військових співрозмовників Суспільного. — Це вже бренд. Те, що він став брендом, це, зокрема, велика заслуга медійників. З мого досвіду, Сирський не любить показувати чи якось висвітлювати свою діяльність. У цьому великий мінус — на незасіяному полі швидко проростають зерна російського ІПСО і негативу".

Попри те, що Сирський кілька років очолював Сухопутні війська та має досвід успішних військових операцій під Києвом та на Харківщині, його критикували за те, що під час оборони Бахмута він тривалий час не відводив військових, навіть коли більша частина міста вже була окупована. Не без допомоги анонімних телеграм-каналів, Сирському також згадували російське походження і навчання у Москві.

Частина коментарів, зокрема про "мʼясника Сирського" — генерала, який цінує власні перемоги більше, ніж людські життя, йшла від джерел західних медіа. Ми намагалися знайти підтвердження такої оцінки серед військових, які отримували від Сирського накази або їх виконували. Навіть у неформальних розмовах із нами вони називали головкома жорстким, дехто висловлював сумніви щодо правильності кадрових змін у керівництві, але не більше.

У підготовці цього матеріалу ми звернулися за коментарями до тих, хто служили, працювали та воювали із Сирським, або під його керівництвом. Ці люди познайомилися з генералом за різних обставин: хтось на співбесіді, хтось під час бойових дій на Донеччині до 24 лютого 2022 року, хтось уже після. Частина співрозмовників погодилася на відкриту розмову. Деякі коментарі вдалося отримати не під запис. Частина командирів відмовилася від спілкування. Ми також зверталися за коментарями до людей, які працювали в команді Валерія Залужного, однак не отримали їх. Крім того, ми подали запит на інтервʼю з Олександром Сирським і очікуємо відповідь.

Отримані історії ми поєднали та склали якомога ширший портрет Олександра Сирського.

Генерал Сирський під час інтервʼю The Washington Post
Головнокомандувач ЗСУ генерал Олександр Сирський, Донеччина, 30 червня 2022 року. Фото: Anastasia Vlasova/For The Washington Post/Getty Images

Декілька останніх місяців західні експерти говорили, що на тлі виснаження, браку грошей, боєприпасів та озброєння в українській армії ситуація на фронті буде мало змінюватися. Лінія оборони стабілізується, значних проривів чи невдач очікувати не варто. Однак в середині лютого російська армія почала просуватися в Авдіївці. Оборона міста стала першим викликом для Сирського на посаді головнокомандувача.

Насправді посилені штурми на авдіївському напрямку почалися ще восени 2023 року. Російські військові намагалися оточити місто та скидали близько двадцяти авіабомб на добу на Авдіївський коксохімічний завод, підземелля якого українські військові використовували як укриття. У лютому ситуація погіршилася — бої перейшли у міську забудову. На підмогу бригадам, які два останні роки обороняли Авдіївку, вирушили додаткові підрозділи, зокрема Третя окрема штурмова бригада.

Довкола Авдіївки замикалося кільце, проте частина військових і цивільних не вірила, що новий головнокомандувач оперативно ухвалить рішення вийти з міста, а не тримати його до кінця. 16 лютого стало відомо, що українських військових намагалися вивести з позиції "Зеніт" в Авдіївці, але вийти змогли не всі. Військовослужбовець 110 ОМБр Віктор Біляк розповів, що його чотирьом пораненим побратимам так і не вдалося евакуюватися.

— Навіть якби ми не відступали, води вистачило б на добу і все одно ми мусили б прориватися, — коментував Біляк в ефірі Суспільного. — Противник фактично тебе оточує, висить ворожий дрон, наведена артилерія не дає навіть фізично повносправним військовослужбовцям пересуватися безпечно. А евакуація — це повільний процес. Це скупчення особового складу і гарна мішень для противника. Мала приїхати БМП забрати, ми надіялися на це до останнього, але цього не відбулося.

17 лютого Сирський повідомив, що Сили оборони України вийшли з Авдіївки.

— Уже на підході до наших позицій, тобто кілометрів півтора, був гул техніки й одну з "бех" ми вже бачили, — розповідав Суспільному боєць 53 ОМБр з позивним Грозний. — В нас була команда відходити. Бачили багато поганих кадрів. Але нікого не кидали, надавали першу допомогу, забирали на ноші, на броню та евакуювали.

Та навіть після виведення військовослужбовців з Авдіївки Сирського звинувачували у затягуванні часу. Командир однієї з бригад, яку спрямували до Авдіївки для підкріплення, розповів, що ситуація з обороною була вкрай тяжка і що чекати так довго для виведення військових не мало сенсу.

— Треба було раніше виходити, — пояснив військовий. — А ситуація була така, що всіх, кого могли, кинули фактично в одну лінію, в один окоп, і звісно, що ні про яке злагодження не йшлося. Це дуже сильно заважало.

— Головнокомандувач тільки прийняв авдіївський напрямок. Там кризова ситуація і розглядаються різні рішення, — коментував відхід Сил оборони з Авдіївки речник Східного угрупування ЗСУ Сергій Череватий.

Українські військові на БМП на околицях Авдіївки
Українські військові на БМП на околицях Авдіївки, 14 лютого 2024 року. Фото: Vlada Liberova/Libkos/Getty Images

Ситуацію в Авдіївці порівнювали з обороною Бахмута взимку та навесні 2023-го. На Сили оборони тоді наступало одне з найпотужніших на той час російських угрупувань — "ПВК «Вагнер»". Саме під час оборони Бахмута став поширеним термін "м'ясні штурми", коли російські командири хвиля за хвилею відправляли в бій непідготовлених бійців без прикриття і важкої техніки.

Військові експерти оцінювали битву за Бахмут як одну з найбільш кровопролитних битв після Другої світової війни. Сам Сирський тоді коментував, що з військового погляду взяття Бахмута росіянами не мало особливого сенсу. Проте оборона міста тривала десять місяців — українські військові трималися ледь не за кожну вулицю.

— Завдання "вагнерівців" було таким: після Бахмуту йти на Костянтинівку і на агломерацію Краматорськ-Слов'янськ, — говорить Череватий. — Тобто росіяни забрали б весь наш Донбас. Сам Пригожин заявив, що вони втратили в Бахмуті 20 тисяч бійців, а за нашими оцінками це було 20–23 тисячі летальних втрат. Я вважаю, що внаслідок оборонних боїв ворожа армія зазнала колосальної втрати.

Кількість безповоротних втрат з українського боку не розголошували, але західні медіа писали, що українська сторона втрачає 100–200 людей на день. Ці втрати відчували в багатьох родинах, селах, містах. "Як ви думаєте, звідки ми всі?" — риторично запитували поранені військові в госпіталях, з якими Суспільне спілкувалося протягом зими, весни та літа 2023 року. Відповідь була одна — з Бахмута.

У розтягнутому в часі відході з міста та у втратах тоді звинувачували Сирського, оскільки саме він керував обороною Бахмута.

— Я не відкрию таємницю, якщо скажу, що натівські генерали, коли планують операцію, закладають відсоток втрат, включно із загиблими та пораненими, — каже ексміністр оборони Олексій Резніков. — Нам, цивільним, це важко сприйняти. За час своєї каденції я спілкувався з командувачами, комбригами, комбатами, комротами й жодного разу не чув нарікань на жорсткого командира. Бо це війна. Щобільше — несправедливо критикувати одного командувача. Серйозні операції, зокрема цей напрям, були погоджені Ставкою верховного головнокомандувача. Тобто це узгоджена позиція: спершу між главкомом, начальником Генштабу, командувачем за напрямками, а потім вже з військово-політичним керівництвом. Я не бачив жодної конфліктної дискусії в команді стосовно Бахмута.

— Люди, які говорять про втрати, називаючи командирів "м'ясниками" не розуміють, що таке війна, — каже один із військових співрозмовників Суспільного. — Мої бійці часто говорять, що помруть за Україну. Я їм відповідаю, що за Україну треба боротися, а не гинути.

Генерал Олександр Сирський дає вказівки в Соледарі
Генерал Олександр Сирський, тодішній командувач Сухопутних військ ЗСУ, дає вказівки в укритті в Соледарі, Донеччина, 8 січня 2023 року. Фото: AP Photo/Roman Chop

Суспільному вдалося не під запис поговорити з одним з командирів бригади, яка брала участь у звільненні територій на бахмутському напрямку влітку 2023 року. Ця ж бригада звільняла Харківщину у 2022-му. Військовий підкреслив, що не може оцінювати дії керівництва, однак запевнив, що не ставив під сумнів накази Сирського.

— Коли ми під час контрнаступу на Харківщині дійшли до кордону, я отримав наказ рухатися до Куп'янська. Коли дійшли до Куп'янська, отримали наказ рухатися в бік Луганської області. Ми пройшли три лінії оборони біля річки Оскіл. Її береги всіяні загиблими з моєї бригади. Але ніхто не скаже, що ця битва була марною і що звільняти Харківщину було не потрібно.

Бої за Харківщину — це одна з переможних битв, яку спланував Сирський. Він тоді очолював оперативне угруповання "Хортиця". Сам Сирський визнав, що під час операції планували звільнити на дві тисячі квадратних кілометрів менше. Однак замість того, щоб перейти в оборону, він ухвалив рішення рухатися далі, в бік Сватового і Кремінної.

— Він переконав військово-політичне керівництво, що, не маючи великих резервів, за допомогою військових хитрощів і неготовності ворога сприймати, що ми можемо десь наступати, можна досягнути каскадного обвалу їхнього фронту, — говорить Череватий. — І він цього досяг.

— Це була локальна операція, але так вийшло, що росіяни посипалися і командувач вирішив не зупинятися, — говорить Ілля Євлаш, який працював у комунікаційній команді Сирського. — Тоді були сили, резерви, була нагода продовжувати. Звичайно, можна було б рухатися ще далі, але необхідно було утримати звільнені території. Якби були додаткові декілька бригад, результат був би значно гіршим для окупантів.

На той час для багатьох операція на Харківщині стала несподіваною, оскільки увага була прикута до Херсонщини: наприкінці серпня 2022 року Сили оборони оголосили про початок контрнаступу саме на цьому напрямку. Дехто зі співрозмовників Суспільного стверджував, що це був лише обманний хід і відволікання уваги від реального контрнаступу. Дехто ж казав, що просуватися в бік Херсона планував Валерій Залужний, а на звільненні Харківщини наполягав Зеленський.

— Коли почалася харківська операція, я був на засіданні "Рамштайну", — розповідає Олексій Рєзніков. — У мене була запланована двостороння зустріч із Ллойдом Остіном (міністр оборони США — ред.) та його командою. Перше запитання: "Що у вас відбувається?" Вони спостерігали, як бурхливо розвиваються події на харківському напрямку, бо весь світ дивився на херсонський. Харків усіх здивував. Звісно, все було погоджено Ставкою верховного головнокомандувача, главкомом, Генштабом. Але реалізатором задуму був Сирський.

— Не думаю, що варто порівнювати те, наскільки відрізняються підходи Сирського і Залужного, — говорить ексзаступниця міністра оборони Ганна Маляр. — У кожного своя специфіка і свій професійний підхід. Всі операції здійснюються з відома головнокомандувача. Він і начальник Генштабу — єдині, хто володіє загальною інформацією по всіх напрямках фронту. Тобто Сирський, як командувач Оперативно-стратегічного угруповання військ "Хортиця", володів ситуацією лише в межах зони його відповідальності. Я бачила, як він ухвалював рішення. Звертала увагу, як ретельно планували операцію зі звільнення Харківщини. Це умовний щоденник по датах, годинах і діях. У план входить багато субʼєктів — починаючи від людей, які будуть підвозити боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, закінчуючи кількістю бойових медиків. От на ту кількість днів, на яку Сирський розрахував швидкість і потужність, хвилина у хвилину і було відпрацьовано та виконані всі поставлені задачі.

Президент Зеленський і генерал Сирський в Ізюмі
Тодішній командувач Сухопутних військ ЗСУ Олександр Сирський (ліворуч) та президент України Володимир Зеленський на церемонії підняття прапора в Ізюмі після того, як українські війська деокупували місто, 14 вересня 2022 року. Фото: Metin Aktaa/Anadolu/Getty Images

— Його проблема була в тому, що він не був самопіарником. Він доволі скромна в цьому питанні людина, — Сергій Череватий, який тоді працював над стратегічними комунікаціями Сухопутних військ України, розповідає, як знімався фільм "Битва за Київ" про оборону столиці й області, якими керував Сирський. — Ми з командою до нього прийшли на другий тиждень вторгнення і сказали, що треба знімати фільм про битву за Київ. Він на мене подивився і каже — що це? Я сказав: повірте, треба, бо потім виявиться, що не ви Київ відбили, а якісь інші прізвища замайорять, треба все зафіксувати. І він дав добро.

В інтерв'ю до цього фільму Сирський розповів, що за день до початку вторгнення визначили склад Ради оборони Києва, а надалі й Київської області, куди належали керівники різних секторів оборони як ЗСУ, так і Нацгвардії, поліції, тероборони тощо. Сирський також вирішив створити тимчасові батальйони на основі представників Національної академії Сухопутних військ, Житомирського військового інституту та інших навчальних закладів і центрів.

— Перший час ми з ним майже не бачилися, — розповідає речник Сухопутних військ ЗСУ Ілля Євлаш. — Він постійно був на командному пункті. Спав по півтори-дві години. Він придумав внутрішнє і зовнішнє коло оборони Києва. Придумав підірвати дамбу на річці Ірпінь, аби затопити територію і не дати противнику зайти. Він поділив Київ і область на сектори, призначив їхніми керівниками генералів та досвідчених військовиків. Це був постійний кризовий менеджмент.

— Під час оборони Києва ми з ним бачилися майже щодня, — пригадує Олексій Резніков. — У тому числі ми виїжджали на позиції на броварському напрямку, на лютіжському, на Мощун і я бачив, як він спілкується з командою. Він дуже рішучий. Хтось може назвати його жорстким, бо є різні моделі поведінки. Йому притаманна позиція без особливого дипломатизму. В нього є військова хитрість і я це додатково спостерігав уже під час планування харківської операції.

Українські військові під Романівським мостом в Ірпені
Українські військові проходять під зруйнованим Романівським мостом неподалік Ірпеня на Київщині, 12 березня 2022 року. Фото: AP Photo/Felipe Dana

Тривалий час, до повномасштабного вторгнення, велика частка українців мало що знала про військове керівництво країни. Навіть у лютневому опитуванні "Рейтингу", вже після призначення Сирського на посаду головкома, 35 % респондентів зазначили, що не знають, хто він такий. Водночас люди, які служать із Сирським вже багато років, описують його як пронатівського, прогресивного генерала, який завжди цікавився військовими операціями. Зокрема, саме Сирський як перший заступник начальника Генштабу тривалий час відповідав за співпрацю української армії з НАТО.

— Ще до вторгнення до нас приїжджали представники НАТО. Вони працювали з нашими офіцерами сухопутних військ щодо логістики, розвідки, цивільно-військової співпраці, страткому. Робочі організаційні моменти у співпраці з командувачем, — говорить Ілля Євлаш.

"Пунктуальність", "жорсткість", "самодисципліна", "готовність до дії" — слова, якими найчастіше описували Сирського його знайомі, які знали його ще до повномасштабного вторгнення.

— Ми разом брали участь у виході з Дебальцевого у 2015 році, — розповідає один із комбригів, який воює з 2014-го, а зараз перебуває під командуванням Сирського. — Сирський тоді сам виїжджав до Дебальцевого. Він також спланував операцію, за допомогою якої нам вдалося вивести звідти наших людей. Як була ця операція закладена Сирським, так вона і пройшла. Без відхилень.

— Я побачив Сирського вперше з 2017 року під час боїв за Київ, а пізніше — біля Бахмуту, — говорить один з офіцерів, який служив із Сирським ще до початку повномасштабного вторгнення. — Тоді, у 2017-му, була, можливо нав'язана росіянами, думка, що всі наші генерали — совкові, парафінові, знають лише "рівняйсь-струнко". Але він був протилежністю цього.

— Завжди були люди, які несли радянську спадщину в українську армію, і поки вони не підуть зі служби, можливо, нічого не зміниться, — продовжує один із військових, який служив під командуванням Сирського. — Але він був прогресивний. Навіть коли були Мінські домовленості, коли частина військ була на відведенні, можна було махнути й не звертати уваги на третю чи другу лінію оборони. У Сирського була інша концепція. Вони завжди мали бути в бойовій готовності. Він міг дати команду бойовій бригаді на розгортання підрозділу, умовно визначити на карті лінію оборони та дивитися, як вони реагують. Тоді Сирський давав оцінку готовності бригади.

Головнокомандувач ЗСУ Сирський вітає генерала Залужного з врученням йому Золотої Зірки Героя України
Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський вітає свого попередника генерала Валерія Залужного після вручення йому "Золотої зірки" Героя України, Київ, 9 лютого 2024 року. Фото: Ukrainian Presidential Press Service/REUTERS

На посаді головнокомандувача Олександр Сирський перебуває майже місяць. За цей час багато іноземних та українських видань опублікували матеріали про нього, намагаючись зрозуміти, що означає це призначення і як воно вплине на хід війни. Перестороги зміни головкома й обговорення Сирського стосувалися більшою мірою його особистих якостей, аніж факту, що ця зміна відбулася ще й на тлі зниження рівня підтримки України з боку ключового союзника — США.

— Чи змінився характер війни після призначення? Ні. Чи змінився характер наших дій? Теж ні, — говорить інший військовий офіцер, який зараз вже не є підлеглим Сирського. — Ані для мене, ані для хлопців, які сидять в окопі, абсолютно нічого не змінюється, а якщо зміниться — точно не одразу. І це залежить не від однієї посадової особи.

На початок