Початок повномасштабного вторгнення, в яке не вірили в Офісі президента, спроби додзвонитися до Путіна, політичні ревнощі щодо популярності генерала Залужного — на початку 2024 року в американському видавництві William Morrow вийшла книга "Шоумен: Всередині вторгнення, яке сколихнуло світ і зробило лідером Володимира Зеленського". Її автор — кореспондент журналу Time Саймон Шустер. Журналістка Суспільного Олена Ремовська прочитала книгу і ділиться основними епізодами звідти.
Книга охоплює період із 2019 року — коли Саймон Шустер познайомився з Зеленським, тоді ще кандидатом у президенти, і до звільнення силами оборони Херсона в листопаді 2022-го. Шустер подекуди мав ексклюзивний доступ до Володимира Зеленського — наприклад, у згаданий Херсон журналіст приїхав разом з президентом на тому ж потязі, що і глава держави, а на зворотному шляху Шустер мав можливість поговорити з Зеленським вже в його вагоні.
У післямові Шустер пише, що зафіксував, як йому здається, "перетворення Зеленського на лідера воєнного часу". Окремо автор приділив увагу дитинству і родині президента. Назва книги, вірогідно, пов’язана з одним із ключових висновків Шустера: якості Володимира Зеленського як актора — чи, як він пише, "шоумена" — "виявилися на менш цінні під час війни, ніж тактична винахідливість його генералів".
Від пошуку діалогу до заборони переговорів із Путіним
Саймон Шустер пише, що Володимир і Олена Зеленські не вірили, що Росія може розпочати повномасштабне вторгнення. Так само в це не вірили, наприклад, голова Верховної Ради Руслан Стефанчук та тодішній міністр оборони Олексій Резніков. Водночас, наприклад, родина секретаря РНБО Олексія Данілова виїхала з Києва незадовго до вторгнення, на тлі новин про його ймовірність.
Зеленський і його найближче оточення були впевнені, що накопичення Росією військ на кордоні — блеф, який мав стримати США та інші країни Заходу від подальшої підтримки України. Попри це, під час зустрічі у кулуарах Мюнхенської безпекової конференції в лютому 2022 року, президент України закликав віцепрезидентку США Камалу Гарріс діяти на випередження: якщо Вашингтон настільки впевнений, що Росія перейде до повномасштабної війни, необхідно запровадити нові санкції та надати Україні зброю, першочергову для оборони — "Стінгери", "Джавеліни", бойові літаки та системи ППО ("як мінімум, у кількості, достатній, щоб захистити від бомбардування українські АЕС"). Гарріс тоді відхилила ці прохання.
Також у кулуарах тієї Мюнхенської безпекової конференції кілька західних лідерів закликали Зеленського не повертатися в Україну, а натомість почати формування уряду в екзилі. Зеленський, як пише Шустер, не розглядав можливість виїхати ані тоді, ані на початку повномасштабного вторгнення.
Тодішній головнокомандувач ЗСУ, генерал Валерій Залужний, майже не сумнівався в намірах Росії розпочати велику війну. Голова (на той момент) Об'єднаного комітету начальників штабів США, генерал Марк Мілі, закликав Залужного викликати резервістів та в цілому мобілізувати весь військовий ресурс і зводити фортифікаційні споруди. Головнокомандувач ЗСУ, однак, не міг готувати військо до оборони відкрито — з огляду на те, що в імовірність великої війни не вірив президент. Зеленський побоювався паніки серед населення та її впливу на економіку України. Військові навчання "Заметіль-22", по факту, стали прикриттям для підготовки сил оборони України до війни.
Залужний був незадоволений рівнем готовності війська. Окремим питанням була його оснащеність. Попри скептичне ставлення Зеленського до повідомлень західної розвідки про можливе вторгнення, президент посприяв тому, аби по дипломатичних каналах Україна добилася від США передачі частини запасів зброї, що зберігалися в Болгарії й свого часу призначалася для американського контингенту в Афганістані.
Напередодні вторгнення Зеленський намагався додзвонитися до Путіна. Але у Кремлі не відповіли. У перший день повномасштабного вторгнення Зеленський просив президента Франції Макрона, аби він чи інші західні лідери зв’язалися з Путіним і переконали його зупинити напад.
Наслідки окупації росіянами Бучі підірвали єдність у команді Зеленського щодо доцільності подальших переговорів з росіянами. На той момент уже відбулося кілька раундів таких перемовин — у Білорусі та Туреччині. Як розповів Шустеру Давид Арахамія, учасник переговорів та голова фракції "Слуга народу" в парламенті, президент, однак, наполягав на продовженні переговорів і пошуку "механізмів закінчити війну". Навіть після російського удару по вокзалу по Краматорську 8 квітня 2022-го Зеленський припускав, що Путін, "можливо, не знає, що відбувається", і "не має всієї інформації".
Як пише Шустер, ці ілюзії закінчилися у вересні 2022-го. На тлі оголошення Кремлем анексії чотирьох українських регіонів, Зеленський підписав указ про неможливість проведення переговорів з Путіним. Цей крок викликав стурбованість у західних партнерів України. Міністри закордонних справ "Групи семи" випустили заяву, у якій закликали Зеленського зберігати "готовність до справедливого миру". На цьому ж під час візиту у Київ у листопаді 2022-го наголошував і Джейк Салліван, радник Білого дому з питань національної безпеки.
Зеленський та Залужний
Що стосується відносин Володимира Зеленського та Валерія Залужного, Шустер у книзі, зокрема, згадує про рішення президента запропонувати Залужному посаду головнокомандувача у 2021 році. Ця пропозиція стала несподіванкою для Залужного. Він переживав щодо підвищеної уваги медіа до себе та родини, а також побоювався, що рішення Зеленського призначити генералом саме його, а не старших та досвідченіших командирів, призведе до невдоволення всередині Генерального штабу.
Між тим, як пише Шустер, Зеленський демонстрував підтримку Залужному як на початку його роботи головнокомандувачем, так і на початку повномасштабного вторгнення (хоч і не вірив у його ймовірність). Зокрема, нібито саме під впливом розмови з Залужним на початку березня 2022 року і його застережень, що без необхідної зброї уже через місяць українське військо не зможе протистояти росіянам, Зеленський вирішив вести активну комунікаційну кампанію в Україні та закордоном.
Водночас, пише Шустер, Офісу президента не сподобалося, коли в середині квітня Залужний створив благодійний фонд — на Банковій це сприйняли як ознаку політичних амбіцій генерала. Шустер називає ці підозри небезпідставними — він посилається на людей з оточення Залужного, які казали йому, що генерал нібито не відкидає можливості піти в політику, "якщо побачить, що країна рухається в неправильному напрямку".
Під кінець весни 2022-го на Банковій мали на руках результати опитувань, з яких було очевидно, що єдиним конкурентом Зеленському за популярністю є людина, яка уособлює інституцію з найвищим рівнем довіри — головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.
Новий відлік
З книги Шустера можна зробити висновок, що, значною мірою, еволюція політичних поглядів Володимира Зеленського відбулася під впливом окупації Росією Криму та під час зустрічей з військовими у зоні бойових дій. Шустер згадує, що після початку окупації півострова Зеленський почав згортати свої проєкти у РФ. До кінця 2014 року він припинив роботу в Росії, як пише Шустер, "із принципу".
Улітку 2014-го Зеленський з колегами по "Кварталу-95" вирушив з виступами на Донбас. Того ж літа він почав збирати кошти для ЗСУ. Шустер пише, саме влітку 2014-го деякі військові після виступів "Кварталу" почали говорити Зеленському, що він має йти в президенти. Поїздки на схід і ті розмови підштовхнули його до написання сценарію для серіалу "Слуга народу".
В книжці також описаний епізод, як навесні 2021 року Зеленський, тодішній головнокомандувач Руслан Хомчак та Саймон Шустер поїхали до військових під Бахмут, у район селища Шуми. За кілька днів до цього російські снайпери розстріляли там чотирьох українських військових, членів групи з розмінування. Попри застереження охорони президента, Зеленський вирушив на українські позиції у цьому районі.
Зустрічі з військовими в зоні бойових дій описані Шустером як такі, що справили на Зеленського велике враження.
Що відомо про автора
Саймон Шустер — американський журналіст російського походження, кореспондент журналу Time. Згідно з профілем Шустера на сайті видання, його фокус — міжнародні відносини, головно — Росія та Україна.
Шустер народився в Москві в 1983 році, у 1989-му родина переїхала у США. У 2006-му він повернувся до російської столиці. Там жив і працював до 2014 року. Після Москви Шустер переїхав у Берлін. Журналісту заборонили в’їзд у Росію незабаром після того, як він написав статтю для Time про те, як президент Путін покриває винних у збитті "Боїнгу" малайзійських авіаліній на Донеччині у 2014 році. Як сам Шустер розповів в одному зі своїх інтерв’ю, майже весь 2014 рік він провів в Україні — "то на Майдані, то в Криму, то на Донбасі".
В українському медіапросторі Саймону Шустеру часто згадують його висвітлення теми руху та батальйону "Азов" (нині — бригади). У 2019 році у Time вийшов його відеоматеріал про "Азов", у якому члени руху та бійці підрозділу фактично названі неонацистами — прихильниками ідеології white supremacy (дослівно — "перевага білої раси"). У 2021 році Шустер опублікував у Time статтю, в якій описав "Азов" як майданчик для рекрутингу прихильників цієї ідеології з усього світу. Тодішній командир "Азову" та голова партії "Національний корпус" Андрій Білецький у 2021 році спростовував інформацію Шустера про те, що "Азов" вербує іноземців ультраправих поглядів для їхньої участі у війні в Україні.
В інтерв’ю "Українській правді" на початку лютого 2024-го Шустер заявив, що "відповідає за кожне слово" у статті 2021 року про "Азов". Він, однак, відзначив героїзм "азовців" під час оборони Маріуполя та додав, що листувався з одним з бійців "Азову", коли той був в оточенні на "Азовсталі".
На запитання, чому, на думку Шустера, офіс Зеленського надав саме йому такий доступ до президента України, журналіст сказав, що пише про Україну та українську політику впродовж 15 років: "Репутація напрацьовується роками. Тому, здається, немає нічого дивного в тому, що мені надали доступ, про який ви запитуєте".
