Позиційна війна та активна оборона українського війська — реалії, які є наслідками браку ресурсів, а технології можуть стати проривом у війні, але опановувати їх мають дійсно підготовлені бійці — про це, а також про мобілізацію у РФ, складнощі з військовою підтримкою партнерів та потенційний наступ України Суспільне поговорило з Миколою Бєлєсковим — старшим аналітиком фонду "Повернись живим" та експертом Національного інституту стратегічних досліджень.
Примітка: інтервʼю записувалося до зміни головнокомандувача ЗСУ.
Які є нині тенденції на фронті?
Росія володіє ініціативою, намагається наступати на низці основних напрямків, а Україна перейшла до активної оборони. Але РФ не володіє достатніми перевагами для класичної наступальної операції — попри їхній тривалий наступ, який почався в середині листопада, особливих успіхів у них немає.
Звичайно, бойові дії не обмежуються лінією фронту. Вони є в повітрі, на морі, є удари української сторони по території РФ, які так чи інакше стосуються здатності Росії утримувати, застосовувати угруповання. Але якщо говоримо про наземні бойові дії, то от саме така характеристика.
Чим зумовлено те, що Україна зараз обрала стратегію активної оборони?
Ви вжили слово "обрати", я б сказав, у нас іншого варіанту немає. Ми відчуваємо гострий дефіцит боєприпасів, є складність з мобілізацією. Всі розуміють, що зрештою Україна повинна відвойовувати території. Якщо вона не продемонструє цю здатність, наприклад, протягом двох років, ймовірність заморозки конфлікту зросте. Але зараз від України ніхто не очікує наступальних дій. Для нас досягненням на суші у 2024 році буде утримати території, які ми контролюємо, не допустити швидкого прориву нашої оборони. Щодо цього є консенсус. Немає тиску, що якщо ми у 2024-му не будемо наступати, повинні домовлятися з РФ. Тобто всі мають доволі скромні очікування.
Чи може це вплинути на надання військової допомоги від західних партнерів?
Зараз основні ризики, більшою мірою, не стосуються того, що відбувається на лінії фронту. В США основна проблема — початок передвиборчої кампанії. Там ті чи інші гравці оцінюють питання надання допомоги не з точки зору успішності чи неуспішності українських дій, а дивляться, як це збільшує чи зменшує шанси їхнього кандидата на перемогу. Зрозуміло, якщо Україна не буде демонструвати бажання та готовності до спротиву, противникам надання Україні допомоги буде набагато легше просувати свій порядок денний. Але цього немає.
Також оборонно-промисловим комплексам США та Європи потрібен час щоб збільшити виробництво. 2022-2023 роки — період, коли ми покладалися на запаси, які наші партнери накопичили до 24 лютого 2022-го. Зараз вони вичерпані. І темпи виробництва боєприпасів, в першу чергу артилерійських, не відповідають нашим мінімальним потребам. Треба час, щоб вони збільшились.
Протягом майже двох років так звана "часткова мобілізація" допомагає Росії втримувати лінію фронту. Чи є у них можливості для більш масштабної мобілізації?
Прихована часткова мобілізація дозволяє Росії не лише утримувати угруповання, яке є, але й навіть трохи його нарощувати. Якщо порівнюємо цифри, які давало ГУР на початку осені 2023 року і на початку цього року, то російське угруповання зросло до 460 тисяч, тобто на 40 тисяч від показника 420 тисяч. Це не зважаючи на шалені втрати, особливо в районі Авдіївки, де росіяни поклали декілька десятків тисяч особового складу.
Якщо росіяни планують тільки утримувати території, які зараз контролюють, їм прихованої часткової мобілізації вистачить. Якщо планують наступальні операції з розширенням географії бойових дій, тоді треба створювати 1-2 мільйонне угруповання. І тут постане питання підготовки. Так, Росія її покращила, зараз вони не опираються на білоруські полігони, як це було після початку відкритої мобілізації восени 2022-го. У них є своя інфраструктура. Але якщо мобілізувати щомісяця не 30-40 тисяч, а вдвічі більше, не знаю, наскільки вона дозволить це реалізувати.
Як я розумію, виходячи з дискусій і дебатів, які є, наше керівництво вважає, що Росія цього року мобілізує мінімум 400 тисяч. Тобто вони виходять зі сценарію, що РФ намагатиметься виключно утримувати те, що є, або, можливо, проводити локальні наступальні дії, але не повернеться до спроб наступати, наприклад, на півночі України. Але ми не знаємо багатьох моментів, не знаємо, які кроки буде здійснювати Росія насправді. Поки що їй прихованої мобілізації на рівні 30-40 тисяч на місяць вистачає.
В недавній статті генерала Валерія Залужного для CNN йдеться, зокрема, про те, що технології на фронті є для України "чи не основним варіантом здобуття перемоги". РФ також нарощує технологічні спроможності. Чи вбачаєте ви, що в якийсь момент вона може випередити Україну в цьому аспекті?
Так звані технологічні й тактичні перегони тривають, і росіяни не сидять на місці, вони вчаться. Але я не бачу варіанту, коли РФ може швидко отримати перевагу. Шлях до цього — довге вибивання наших важливих елементів бойової побудови: ствольної та реактивної артилерії, ППО, РЛС та іншого.
Сучасна війна складна і багатогранна, прогрес в безпілотниках важливий, але є різні засоби адаптації — і пасивні, і активні. Ефективність застосування тієї чи іншої зброї з часом падає. Не можна вважати, що якась одна система озброєння дасть Росії тотальну перевагу. Це проти законів розвитку війни. Тому більш ймовірний сценарій, що РФ просто спробує взяти кількістю своїх безпілотників. Але бачимо цікаві моменти. Наприклад, росіяни стали менше використовувати "Ланцети". Можливо, один із наших ударів по російському ОПК, дозволив ускладнити процес їхньої зборки.
Проте, треба боятися сценарію, коли в Росії буде більше ударних систем на основі сучасних БПЛА. Вони просто виб’ють те, що ми маємо, і створять період, скажемо, критичної вразливості. Але це не буде за день, два, три. Таке вибивання повинно тривати тижнями й паралельно росіяни мають протидіяти таким самим українським спробам.
Ми не стоїмо на місці, у нас виробництво тих самих fpv-дронів зростає. Показник в 1 мільйон за 2024-й, можливо, ми й не досягнемо, але будемо десь близько до того.
Росія побудувала доволі самопідтримувану та цілісну систему оборони, яка спирається на пʼять елементів: міні загородження, безпілотники, артилерія, ППО і РЕБ. Нам треба думати, як підірвати цю систему в комплексі, щоб потім, коли знову повернемося до наступальних дій, була змога застосовувати маневрені з’єднання. Але вважати, що якась одна система озброєння підірве всю цю систему — це проти тенденцій еволюції війни. Війна прагне до все більшого ускладнення. Треба вміти застосовувати одночасно все більше систем, щоб отримати ефект на полі бою.
Також Залужний писав, що систему технологічного переозброєння України можна створити за пʼять місяців.
Я не знаю, на чому базуються ці оцінки. Почнімо з того, що нам треба покращувати систему тренувань. Говорилося, що треба тренування збільшувати з 5 до 22 тижнів. Це, наприклад, для однієї бригади. Явно таких циклів треба декілька. Технології — це добре, але їх використовують люди. У нас є проблема, щоб воювали не роти й батальйони, а бригади, дивізії, корпуси — відповідно, угруповання, та робили це синхронно, одночасно, а не послідовно. Тому я не знаю, чи ми вмістимося в пʼять місяців.
Ми воюємо з державою, яка, на жаль, має ресурси та доступ до технологій. Не треба вважати, що росіяни пʼять місяців посидять, поки ми тут винайдемо в комфортних умовах якісь переваги. Також партнерам потрібно наростити виробництво озброєння. Як би ми не говорили про безпілотники, у нас ракетно-артилерійська війна. За пʼять місяців наші партнери не зроблять нам більше артилерійських снарядів. Тому я б дещо зменшив рівень очікувань.
Чи зможе Україна перейти від оборони до можливого наступу в кінці цього року чи на початку наступного?
У нас немає зараз рішення, як долати позиційність. Є певні ідеї. Але між ними та реалізацією — прірва. Чи зможемо ми її подолати? Хотілося б вірити, але чи вдасться, не знаю. Тому будемо спостерігати. 2024 рік — це активна оборона на суші, точкові удари по воєнній інфраструктурі в Криму та на території РФ, і паралельно перезбирання нашого війська, створення ударного угруповання, його належна підготовка, озброєння. І потім, як буде вікно можливостей, його застосування. Але до цього ще дуже довго.
