Завідувачка приймального відділення Харківської обласної інфекційної лікарні Світлана Молокова була першою медпрацівницею комунального закладу, яка повідомила Суспільному про ситуацію, що склалася в регіоні у боротьбі з COVID-19. Знесилена від кількості пацієнтів, у квітні Молоткова розповідала про брак персоналу, понаднормову працю та небезпеку хвороби. Що відтоді змінилося, завідувачка приймального відділення погодилася розповісти тепер, коли на Харківщині реєструється 200-300 нових випадків COVID щодня.
"Не спрацьовує первинна ланка"
Чи вдалося розвантажити лікарню, коли впровадили новий графік прийому пацієнтів?
Враховуючи, що у нас лікарня розрахована на 240 ліжок, а зараз перебуває 220 (інтерв'ю записувалося 25 вересня), то так. А було 290. Але страхуємо наших колег, які не справляються з навантаженням. Приймаємо, незалежно від графіку, хворих, які є жителями області, і ніяка інша лікарня не бере їх на себе. Іноді лікарі первинної ланки скеровують пацієнтів, бо не знають про графік. Тому він дуже відносний. Але цих хворих значно менше. Ми вдячні, що хоч так розвантажили трошки. Але не буває днів, коли ми зовсім не приймаємо.
18 вересня стало відомо, що обласну інфекційну лікарню розширили до 290 ліжок
Хотілося б більше кисневих точок, графік допрацювати, щоб його дотримувалися усі. Ми не кинемо хворих, ми завжди готові допомогти колегам, але хотілося б, щоб і у наше положення теж входили. Лікарня завантажена, перевантажена. Ми розширяємося-розширяємося, але штат залишається такий же. Якість обслуговування може постраждати через це.
Яких пацієнтів зараз більше: у середньому чи вже тяжкому стані?
П’ятдесят на п’ятдесят. Але все більше і більше до нас потрапляють тяжких. Госпіталізуємо хворих, в основному, на кисневій підтримці. На ШВЛ стараємося як можна довше хворим давати можливість самостійно дихати.
З чим пов’язано збільшення кількості тяжкохворих?
Хтось невчасно звертається. Не хочеться наговорювати на колег, але первинна ланка не спрацьовує. Лікарі консультують телефоном, вони не оглядають цих хворих. Тижнями хворі перебувають лише на жарознижуючих та противірусних препаратах. І тому виходить, що хворі стають тяжкими дуже швидко.
Вважаєте це головною причиною?
Так. Не спрацьовує первинна ланка. Вони недостатньо уважні до хворих.
Як змінився вірус
Чи помічаєте, що вірус змінився за цей час, став більш агресивним?
Про зміну вірусу не можемо говорити, це наукова праця. Але ми бачимо, як змінюється клінічна картина у наших пацієнтів. Ті хворі, які надходили до нас у березні, відрізняються від тих, що були у травні, і так далі. Зараз додались нові симптоми.
Які саме?
Одного часу хворі скаржились лише на слабкість, субфебрильну температуру (до 37-38 градусів — ред.), а потім виявляли вже пневмонію двобічну. Потім картина змінилася. Хворі скаржились на сильний біль у горлі, високу температуру до 39.
В серпні, ближче до вересня, з’явилися хворі, які скаржились на нежить, загальні ознаки респіраторних інфекцій: першіння в горлі, нежить, іноді температура, іноді ні. Два-три дні — сухий кашель, потім продуктивний кашель і задуха.
Як змінився принцип лікування за пів року?
Нас підтримують наші колеги з інших регіонів України, іноземні. Змінюються протоколи. Змінився спектр деяких антибактеріальних препаратів, по-іншому віднеслися до гормонотерапії. З досвідом змінюються схеми лікування та якість. І хворим від цього легше. Зі збільшенням кисневих точок більш впевнено себе почуваємо.
Комунікація з міськими лікарнями
Чи радяться з вами медики з міських лікарень щодо лікування хворих на COVID?
На жаль, ні. До нас ніхто не звертається з колег. Не знаю, як вони лікують. Протоколи загальні для всіх, але є досвід, якісь нюанси, які в протоколі неможливо врахувати. Сподіваюсь, що їхні пацієнти також одужують. Іноді звертаються лікарі первинної ланки, телефонують нам, але лікарі стаціонарів, на жаль, ні.
Читайте також: "У COVID багато облич": як працюють лікарі первинної ланки у Харкові
Тобто лікарі з первинної ланки з вами спілкуються, але, виходить, на якість лікування це не впливає?
Ті, які телефонують, їх одиниці. Вони цікавляться, як їм підтримувати хворих, як запобігти ускладненням. А ті, що байдужі, чи вони бояться за себе, захворіти... Але коли ми йшли в медицину, ми розуміли, що це непроста, складна професія, іноді небезпечна. Тому зараз розмовляти про те, що хтось чогось боїться... Ми всі лікарі з однаковими дипломами.
Комунальні проблеми
У лікарні бувають складнощі, наприклад, була інформація про відсутність гарячої води?
Комунальні проблеми — це хронічна хвороба нашої лікарні. У нас директор б’ється, але не завжди справи успішні, тому що вони потребують коштів, додаткової допомоги комунальних служб.
Рік або два тому у лікарню закупили бойлери, тому що гарячої води за наших старих комунікацій немає. І можливості їх відремонтувати всі у необхідному обсязі, теж немає.
У кожному відділенні є бойлер, але на ту кількість хворих, яку ми маємо, вони не розраховані. Тому можуть бути якісь негаразди.
Вимушена економія гарячої води — єдина проблема?
Також відсутність ліфтів на тій території, яку нам надала дитяча лікарня. Другий поверх, зараз пропонують третій. Там кисневі точки, до яких мають видертися наші хворі. В лікарні — майже всі жінки. Хворі бувають різної ваги. Не завжди вони приїжджають зі своїми родичами. Але йти при дихальній недостатності, щоб потрапити на кисневу точку, це неправильно.
"До смерті не можна звикнути"
Через те, що кількість летальних випадків за добу збільшилася, чи змінилося ваше відношення до смерті?
До цього не можна звикнути. З цим не можна змиритися. Це кожен день заспокійливі засоби. Лікарі дуже важко це сприймають. Це одна з проблем у роботі. Особливо, коли здається, що ось-ось піде на поправку, що тримаємо ситуацію під контролем, але...
Відчувається втома серед працівників?
Точка неповернення пройдена. Розуміємо, що по-іншому вже не буде, і треба працювати. Бо хворих не кинеш. Хворі не винні, що так трапилось. Треба рятувати положення. Якщо не ми, то хто? Ми не сортуємо хворих: місцеві, обласні, з нашого міста, з іншого, туристи, іноземці, нам все одно. На виході звідси вони мають вийти здоровими і живими. Хочеться, щоб люди були впевнені і не боялися.
Як цей страх проявляється у більшості пацієнтів?
Їм дуже заважає страх. Вони приходять, наполягають на тому, що їм треба лягти. Їм треба пояснити, що ви можете лікуватися вдома. Ви стабільний пацієнт. Вам просто треба виконувати рекомендації сімейного лікаря. Людям страшно.
Які випадки найбільше запам’яталися?
Я не у лікувальному відділенні, але у кожного лікаря є. Важкі пацієнти запам’ятовуються. В яких вклав все. Ночував з ними. Телефонував о 6-й ранку, о 12-й ночі запитати черговий персонал, як вони там. Є такі.
Я знаю, що лікарі у відділеннях отримують вірші, якісь дуже зворушливі подяки. Хтось бачить, як ми працюємо, дарують конценратор, засоби для догляду за хворими, щоб полегшити роботу медикам. Ми дуже їм вдячні. Така проблема, хочеться забути про неї швидше і не повертатися.
Нехай краще буде наша улюблена кишкова інфекція, з якою ми знаємо, що робити. Ангінки наші улюблені, звичайні ГРВІ, ніж цей жах.
