Олена — переселенка з міста Пологи Запорізької області. У квітні минулого року вона виїхала з окупації до Запоріжжя разом з дітьми. Вже понад рік не може знайти роботу за фахом. Поки не має роботи, волонтерить: в’яже іграшки і патріотичні брелоки, які передає військовим на Запорізькій та Донецький напрямок. В жінки є мрія — повернутися до свого тихого життя у рідному місті Пологи.
Про те, яким був шлях до Запоріжжя та про своє хобі Олена розповіла в інтерв'ю Суспільному.
Жінка згадує, що від початку окупації міста Пологи, вночі з 2 на 3 березня, військові РФ зайшли до міста через Тарасівський поворот:
"Було страшно, коли танки їздили по вулиці і окупанти наставляли автомати на вікна. Не можна було вмикати світло після 16:00, рухатися також можна було тільки з 09:00 до 16:00. Були зачинені магазини, дуже багато військових було. Перший час не виходили на вулицю взагалі, були постійні обстріли, прильоти".
Олена з дітьми майже весь час проводила у підвалі. 8 березня Пологи повністю окупували і по місту російські військові розставили свої блокпости:
"Місто наче вимерло і всі почали виїжджати, буквально з перших днів, тобто щодня ставало все менше і менше людей. Взагалі в нашому під'їзді залишилося дві сім'ї з 12 квартир".
Олена має двох доньок: 20-річну Анастасію та 15-річну Олександру. В перші дні окупації жінка з дітьми облаштувала підвал, що розташований прямо в їхньому будинку, і ховалися там:
"Ми знесли купу ковдр туди, бо там дуже було холодно і сиро. Ми на себе вдягали по дві курточки, щоб не дуже мерзнути. Головне було облаштувати дітей. Ми для них надули матрац, накривали дітей ковдрами, вони повністю вдягнуті були, в шапках".
Пологівський хімічний завод “Коагулянт”, на якому Олена працювала закрився 28 лютого. Проте працівники встигли отримати зарплатню. Жінка згадує, на ці кошти важко було прожити, адже ціни в магазинах були високі:
"З Оріхова хліб завозили та найнеобхідніші товари, наприклад, крупи, але ціни були просто космічні. Пряники, які коштували 40 грн, то почали коштувати 90 грн, карамельки по 130 грн і оселедець за кг130 грн. Ми з сусідами ділилися: розсипали пакет крупи на три родини. Допомагали одне одному".
В будинок Олени військові РФ не приходили з обшуками, проте, щоб дійти до батьків, які живуть в приватному секторі, треба було пройти блокпост:
"Вони постійно перевіряли сумки, кишені. Я купляла батькам хліб, молоко, яйця, бо вони не виходили з дому, боялися. Біля будинку батьків були прильоти, то було дуже страшно виходити".
Будинок Олени розташований біля траси, тому жінка бачила, як колона з охочими виїхати проїжджала повз. 6 квітня 2022 року Олена з доньками наважилися виїхати з окупованого міста Пологи:
"В нас не було зв'язку, а 5 квітня ввечері зв'язок з'явився і почали дзвонити друзі, знайомі, родичі, які вже виїхали раніше. Почали розповідати про Бучу, про Ірпінь. Ми нічого про це не знали. Батько пригнав авто, сказав їхати. Ми покидали все те, що брали в підвал, забрали кицьку і поїхали. До Оріхова було 8 російських блокпостів".
На блокпостах автівку Олени особливо ретельно не перевіряли, оскільки вона їхала з дітьми:
"Ми бачили, якщо в авто їхали самі хлопці, то їх дуже суворо перевіряли, оглядали все. Їх роздягали до трусів. Але на одному блокпосту стояли ДНРівці обшукували наше авто, вимагали документи і сказали таку фразу, після якої хотілося розідрати його на шмаття: “Мы родину защищаем, а вы…”.
В селі Інженерному автоколона, в якій їхала Олена, потрапила під обстріл. Жінка каже: це був шалений екстрим:
"Над нами гради летіли, але по нашій автоколоні не влучили. Дуже страшно було, бо не знаєш куди тікати, що робити, куди влучать. Навколо хати зруйновані, попереду російські військові кричать, щоб не виходили з авто".
До Запоріжжя жінка приїхала з рюкзаком речей, тому що думала, що все скоро закінчиться і вона повернеться додому. Перший час допомагали волонтери, говорить Олена:
"Нас зареєстрували як переселенців. Спитали, що нам потрібно. Одразу погодували, ми нічого не їли весь день Надали медичну допомогу — заспокійливе, ліки проти головного болю. Перший час ми жили у родичів у Запоріжжі. Зараз ми вже орендуємо окремо житло".
Нині Олена не може знайти роботу за фахом. Жінка за освітою метрологиня, а останні три роки до повномасштабної війни працювала інженером з якості на місцевому заводі:
"І в центр зайнятості зверталася і сама шукала на сайтах. Потім я намагалася знайти роботу, але ВПО не дуже хотіли брати. Було таке ставлення: ви ж, якщо звільнять ваше місто, то ви поїдете назад. Роботи за спеціальністю не було взагалі”.
Олена каже, згодом вдалося тимчасово працевлаштуватися на одне із місцевих підприємств, але не за фахом:
“Оскільки в мене зі здоров'ям не дуже добре, тобто для мене дуже важко було — я ліпила пельмені, варенички. Робота цікава, але дуже важко вистояти 12 годин на ногах, плюс — це фізична робота, це і тісто розкатувати, і видавлювати ці кружечки”.
Олена каже, зараз знову в пошуку роботи. Та поки має час — волонтерить. В'яже шкарпетки військовим:
“Я в’яжу, шию, в'яжу різні іграшки, брелоки. Мої брелоки розлетілися по Запоріжжю, і по Запорізькій області. Навіть на Донецькому напрямку у хлопців. Ми передавали. В нас є ціла група волонтерів. Вже маю замовлення на в'язані шкарпетки на зиму. Я рада, що можу бути корисною, що підтримую такими дрібничками наших хлопців".
Підписуйтеся на новини Суспільне Запоріжжя в Telegram та у Viber
