Жителька одного з сіл Запорізької області Вікторія Терентьєва створила сад у пам’ять про загиблих найрідніших людей — чоловіка Максима і батька Сергія. Спочатку на фронті загинув її коханий, а через три місяці від хвороби помер і батько. Аби оговтатися від втрати рідних, жінка почала займатися садівництвом.
У саду Вікторії є ягідний тис, клумба з квітами, де більше 10 видів тюльпанів, гіацинтів, троянд та у центрі магнолія. Жінка розповідає: тис для неї дуже важлива рослина, адже саджав його її батько:
"Перше, що зустрічається у моєму саду — це тис ягідний. В центрі клумби магнолія, висаджена саме в пам’ять про мого чоловіка, тому що він любив такі ніжні квіти. Також у мене тюльпани, нарциси, гіацинти — це такі весняні квіти, більше 10 сортів тюльпанів, троянди, також є “кам’яні троянди”.
Вікторія зізнається, що для неї садівництво — це процес відновлення:
"Для саду це процес розквіту, якогось життя і ось саме це мене надихнуло. Сад — це відображення моєї душі".
Вікторія розповідає, з Максимом їх познайомили друзі 11 років тому. У 2015 році вони одружилися:
"Взагалі він був дуже чуйною людиною, дуже відповідальним, завжди підтримував, завжди допомагав мені у всьому, всі питання він намагався вирішувати більше сам. Взагалі стосунки в нас були гарні і дуже такі теплі, як в сім’ї".
Коли почалася повномасштабна війна подружжя мешкало у Запоріжжі. Вікторія каже, коли пролунали перші вибухи, чоловік її заспокоював і казав, що все буде добре. Втім, жінці довелося залишити місто і поїхати в село до батьків, аби доглядати за хворим татом.
"3 березня він пішов у військкомат. Він сказав “Віка, вибач, я в військкоматі, я їду на війну". Реакція у мене була дуже важкою, я дуже нервувала почала плакати, просити що не треба, але вже було запізно, тому що він вже був у дорозі на Маріуполь".
За словами Вікторії, служив Максим в 503 окремому батальйоні морської піхоти.
"Я дуже сумувала за ним. Я молилась постійно. І вірші писала, і був один такий вірш в підтримку з вірою в нього, що він з усім впорається і відправила йому, на що він мені, теж там прокоментував: “з такими словами я буду впевнений, що все буде добре”.
Через два місяці служби Максима перевели на Авдіївський напрямок. Вікторія згадує, востаннє говорила з ним у день річниці весілля — 27 червня 2022 року. А 30 червня її коханий загинув від мінно-вибухової травми голови:
"Період проживання горя був дуже важкий і він ще був посилений тим, що через три місяці після смерті Максима в мене помирає батько. Два тижні після смерті батька я взагалі просто лежала, я не могла нічого і було враження, що сенс було втрачено взагалі".
Вікторія каже, до вторгнення займалася фотографією, втім після пережитого горя, почала шукати для себе нові види діяльності і торік у квітні вирішила привести до ладу батьківський сад. Каже, процес догляду та висаджування рослин надавало сили пережити горе.
Вікторія каже, відтепер мріє створити лавандове поле, аби відпочивати там та влаштовувати фотосесії.
"Для мене лавандове поле — це про ось той відпочинок та насолода життям, ароматом, цим кольором. Я все таки вірю, що все буде добре, я створюю цей сад, не зупиняюсь".
Підписуйтеся на новини Суспільне Запоріжжя в Telegram та у Viber
