Вчителька початкових класів Наталія Клейн, жителька Оріхова Запорізької області, нині живе на три населені пункти. Разом із родиною проводить час у Запоріжжі, потім — їде до Таврійського, де навчає дітей онлайн, а ночувати приїжджає у прифронтовий Оріхів. Там на неї чекають пів сотні тварин, яких люди покинули під час евакуації.
35 років свого життя Наталія Клейн присвятила викладанню, 20 з них — в оріхівському опорному закладі “Сузір’я”. Жінка згадує, з першокласниками не встигли вивчити й абетку, як довелось перервати навчання:
"Ми набирали перший клас. 24 учні. Пам'ятаю перший дзвоник, всі раділи, посмішки. І вони досі пам'ятають ті пів року, які ми провчилися в класі. Ми з ними вивчили майже всю абетку, вже дійшли до літери "Ф" і — почалася війна".
До травня 2022 року Наталія разом із колегами залишалися в Оріхові: працювали й волонтерили. Згодом, школу евакуювали до Запоріжжя та почали онлайн навчання. Нині оріхівська школа, де викладала Наталія, перетворилася на руїни:
"Дуже боляче на це все дивитися. Тут були дітки. Хочеться, щоб тут все жило, прокинутись від цього кошмару і знову зажити тим життям, яким ми жили раніше".
Згодом своє робоче місце жінка облаштувала у будинку знайомих в селі Таврійське, що неподалік від Оріхова:
"В неділю ввечері їду сюди, в Таврійське і тут викладаю уроки. А ввечері по будням їду додому в Оріхів, де ночую і доглядаю за тваринами. Готую кашу, варю, роздаю гуманітарку, хліб. Дещо по дому роблю".
Розповідає, вже адаптувалася до викладання онлайн, втім, живого спілкування з учнями вкрай не вистачає:
"Живого дотику не вистачає. Це дуже важливо при навчанні. Коли дитину можна заохотити, підбадьорити, допомогти і просто покласти руку на плече, обійняти".
В Запоріжжі Наталія зустрічаються з дітьми на позакласні заняття та проводить час з родиною. Проте надовго залишитися не може. Каже, все через тугу за рідним домом:
"У мене будинок пошкоджений, але не зруйнований. Я не змогла поїхати з Оріхова. Там потрібна моя допомога. Коли всі виїздили на мені залишилось дуже багато тваринок. В місті залишились пенсіонери, люди, які не мають грошей виїхати і їм теж потрібна допомога".
Майже щодня, після уроків Наталія повертається до Оріхова, адже там на неї чекають тварини:
"Аби нагодувати всіх тварин потрібно п'ять великих каструль каші — це на два дні. Додатково це сухий корм та хліб. Багато, що купую за власний кошт — це і шкуринки, лапки. Ліки привозять волонтери з Запоріжжя. З їжею допомагають місцеві".
Зараз у дворі Наталії живуть пів сотні котів та пятеро собак. Переважно — сусідські. Заради них жінка залишається тут ночувати попри постійні обстріли з артилерії та авіабомбами:
"Я отримую натомість їх тепло, вони мене зустрічають, вони не можуть без мене, вони люблять мене".
Жінка розповідає, кота на прізвисько Васька їй підкинули з запискою:
"Залишили записку на паркані: “Ви вчили нашу дитину, тепер придивіться за нашим котом. Ми їдемо в Польшу”. Він дуже плакав, не товарищував з іншими. Ми рік його привчали до інших котів. А тепер відпускаємо на вулицю, він мене зараз дуже чекає, спить поруч".
А сусідська кішка Бусинка, яку годує Наталія, щодня ходить до свого зруйнованого будинку:
"Будинок сусідів розбило авіаційними бомбами. У мене вона спить, а туди ходить щодня".
Наталія каже, попри втому та небезпеку від такого життя не відмовиться. Натхнення та сил додають рідні та колеги:
Підписуйтеся на новини Суспільне Запоріжжя в Telegram та у Viber
