Смажені пиріжки ― то найулюбленіша страва, яку родина переселенців з Новотроїцького, що на Донеччині, у рідному селі готували чи не щотижня. Тепер — їх смажать у Хмельницькому. Сюди переїхали у березні, минулого року, розповідає переселенка Лариса Бондаренко.
"До Хмельницького ми попали сьомого березня, війна почалась 24, а ми виїхали третього березня, ми жили під Волновахою і ми їхали сюди чотири дні", ― каже Лариса Бондаренко.
Рідну домівку довелося покинути через небезпеку, додає жінка. Та й умов для нормального життя, там фактично, не залишилось.
"Проходить в нас траса Донецьк-Маріуполь. І ми живемо прямо на цій трасі. Еленовка, Новотроїцьке, а потім за нами Волноваха. Волноваху почало бомбить і на нас оце попало. На наше село кинуло три бомби. Ми опустилися в підвал. Короче світла немає, газу немає, води немає, магазина немає, нічого не має", ― розповідає переселенка.
Із Новотроїцького, жінка переїхала сюди із дочкою та зятем, які мають ментальні розлади. Каже: з ними перебуває 24 на 7.
"Діти — інваліди дитинства, вони обоє за мною, його батьки померли, і я одна за ними доглядаю. Я їх не можу залишити, навіть лягти десь в лікарню, бо переживаю. Тут чуже місто, чужі люди", — додає жінка.
Двічі на тиждень соціальна працівниця благодійного фонду Карітас-Хмельницький Тетяна Поліщук відвідує цю родину переселенців.
"У нас під опікою ця родина з червня місяця. Допомагаю їм по господарству: треба принести води, деколи поприбирати, сходити до магазину. Також благодійний фонд надає їм допомогу продуктовими наборами, засобами гігієни", — розповідає Тетяна Поліщук.
І хоча Хмельницький — тепер друга домівка для родини Бондаренків, вони хочуть повернутися додому.
"Ми мріємо всі, з моїми діточками, попасти на рідну землю. Я приїду, я буду цілувати землю, впаду і буду цілувати свою землю. Буду плакати звичайно", — каже Лариса Бондаренко.
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram та Facebook.
