"Більше не буде, як було". Білоруський протест. Спецрепортаж з Мінська

"Більше не буде, як було". Білоруський протест. Спецрепортаж з Мінська

Ексклюзивно
"Більше не буде, як було". Білоруський протест. Спецрепортаж з Мінська
AP

Наметове містечко під ізолятором в Мінську. Затримані розповідають про тортури та побиття силовиками. На акції пам’яті загиблого Олександра Тарайковського – тисячі людей. По всій столиці – ланцюги протестів, страйкують робітники. Як за тиждень після виборів змінився мінський протест і чому учасники наполягають, що “більше не буде, як було” – у спецрепортажі Наталії Гуменюк з Мінська.

Коли побачили телеграм-канали, мені одразу “прилетіло” в живіт

Дмитро приспускає шорти, уздовж бедра – суцільна гематома. У чоловіка зламана нога, а під кепкою на голові видно сліди від п'яти ударів. Три з половиною доби він провів у центральному ізоляторі Мінська на Окрестіно. Каже, в чотиримісній камері утримували 41 людину. 47-річний інструктор з водіння ввечері 10 серпня, на другий день після виборів, йшов до метро. ОМОН почав затримувати людей, юрба побігла, інстинктивно побіг і Дмитро, звернувши у двір. Там, де менше людей, четверо силовиків лупцювали його до втрати свідомості.

“Коли вже відвозили до ізолятору, ОМОНівці стали шахматкою, випускали людей по-одному. Кожного, хто йшов, кожен омонівець вдаряв ногою, і палицею”, – чоловік говорить тихо й повільно. “Усіх, хто падав – били, хто плакав – били, а хто молив про допомогу, – били найбільше. Треба було мовчати і терпіти. Коли нас завели у коридор – роздягли догола, поклали лицем на землю. Так ми просиділи ще хвилин 20, якась жінка ходила і тицяла ногою, перепитувала прізвища. Це було доволі принизливо", - розповідає чоловік.

"Більше не буде, як було". Білоруський протест. Спецрепортаж з Мінська
"Усіх, хто падав – били, хто плакав – били, а хто молив про допомогу, – били найбільше". Дмитро, інструктор з водіння, 15 серпня 2020 р. Наталія Гуменюк

У 18-літнього Іллі око заплило від крові. Відкрити зміг лише на третій день: "У РУВС висадили на ґанку, побили до непритомності. Ударами ніби приводили до тями. Тягали по землі. Це страшно. Поставили на коліна. Коли просив допомогу – били по голові. Сильно. Нас було 90 людей в камері 6 на 6 метрів, а їжі на всіх – 10 буханок хліба. Лише в четвер почали приносити достатньо води в каністрі – нова зміна. До того казали: “Піде дощ, то з неба будете пити”.

Студент з Бобруйська у Мінську вчиться. Його затримали 11 серпня о 22:30 вечора. Витягнули з машини, в якій їхав з друзями. Спершу хлопці спробували заблокувати двері і не пускати ОМОНівців. Їм дали зрозуміти, що машину розіб’ють. “Люди в формі почали дивитися в телефони, коли побачили різні телеграм-канали, мені одразу “прилетіло” в живіт. Забрали в атозак і пояснили, що їм “дали команду бити”. І нас почали бити”, - пояснює він.

Я повернувся в інший Мінськ, не той в якому з протестів вивозили в "бобіку" - спецрепортаж з Мінська
"Побили до втрати свідомості. Ударами привели до тями. Тягали по землі. Це страшно". Ілля, 18 років, 15 серпня 2020 р., Мінськ. Наталія Гуменюк

І Дмитро, і Ілля, як і сотні інших чекають в черзі під Центральним ізолятором для правопорушників (ЦІП) та Ізолятором тимчасового утримання на Окрестіно у Мінську. Туди звозили затриманих з усієї столиці. За даними МВС Білорусі, з 9 по 12 серпня в країні затримали 6700 людей. Правозахисники не дуже вірять цим цифрам – не всі випадки зафіксовані. Багатьох відпустили без судів. Ближче до вихідних пообіцяли віддати речі: телефони й паспорти. Замість деяких прийшли матері – кажуть, діти бояться повертатися на це місце.

Читайте також: МВС Білорусі розповіло про нових затриманих. Біля СІЗО збираються їхні родичі

У сквері перед ізолятором волонтери розбили наметове містечко. Тут інфопункт, медична, психологічна допомога. Сашко – один з волонтерів, прийшов за дві години до того. Проводить своєрідну екскурсію. Кілька столів, де консультують адвокати. Під табличкою “Безкоштовно відвезу додому” – водії-волонтери. Далі – безкоштновна їжа, для тих хто чекає, центр підзарядки мобільних телефонів, біотуалети. Між деревами на мотузці списки з іменами тих, кого розшукують. Усе упритул під стінами ЦІП. Черга жива, один з волонтерів пояснює, що видача речей триватиме цілодобово, коли ні – придумають як координуватися онлайн, щоб люди не ночували під будівлею. Дехто дрімає просто неба. Двоє молодих чоловіків упізнають одне одного – познайомилися в камері. 32-річний Іван, фізик, затриманий 10 серпня, показує і свої синці – на руках і ногах. Його тримали 75 годин. Іван міг бачити з вікна, як в дворі били людей.

"Більше не буде, як було". Білоруський протест. Спецрепортаж з Мінська
32-річного фізика Івана тримали в СІЗО 75 годин. З камери він чув, як надворі били людей. Мінськ, 15 серпня 2020 р. Наталія Гуменюк

Жодного відношення до протестів я ніколи не мав і до цих подій я до влади ставився лояльно, не скажу, що мав якісь проблеми, але знаєте, тепер я свою думку змінив,” – завершує чоловік. І підтверджує, що в камерах того ж СІЗО тримали і дівчат. Тетяна, правозахисниця, підтверджує, що в медзакладах Мінська було щонайменше 200 людей, – це ті, в кого найсерйозніші травми. Спілкувалася вона і з молодими дівчатами, і жінкою 60-ти років, яка також отримала травми.

“Якщо так буде далі, ми, матері, – вийдемо на вулиці, хай і нас б’ють” – зі сльозами говорить Алла. Вона шукає свого сина, якого затримали, коли він заступився за жінку.

З Мінська його відвезли до Слуцька – міста в 100 км від столиці Білорусі. Щонайменше п’ятеро людей, з якими вдалося поспілкуватися підтверджують, що там до затриманих ставилися інакше – тричі годували, давали помитися, не застосовували силу. Попередню добу Алла провела там, але знову приїхала в Мінськ, бо фургон з 25 ув’язненими знову привезли до столиці. Зі слів співкамерників сина, не відпустили тих, хто відмовився підписувати зізнання, що брав участь у несанкціонованих мітингах. Алла якраз знайшла чоловіка, якого випустили, попри те, що той також відмовився підписувати документи. “Я повернувся в інший Мінськ, аніж той, з якого мене забрали на “бобіку” в понеділок”, – говорить Леонід. “У нас не було зв’язку. Коли вийшов, я побачив сотні, тисячі людей на вулицях з прапорами, квітами”.

"Більше не буде, як було". Білоруський протест. Спецрепортаж з Мінська
Алла шукає свого сина, якого затримали через те, що він заступився за жінку. Мінськ, 15 серпня 2020 р. Наталія Гуменюк

Після трьох днів сутичок, з 9 по 11 серпня, коли вечорами люди намагалися зібратися в центрі міста або ж по своїх районах, силовики застосовували світлошумові гранати, сльозогінний газ. Здалося, що протест придушено. Люди змінили тактику – почали виходити вдень. Насамперед, жінки й дівчата в білому й з квітами. До кінця тижня ланцюги протесту – часом з 5 людей, часом з кількох десятків, були по всьому місту: на зупинках, перехрестях, уздовж дороги. Вони піднімають руки вгору з квітами – на знак солідарності їм сигналять авто. У п’ятницю їдучи упродовж десяти хвилин в автівці можна було нарахувати з десяток таких ланцюгів. Упродовж 26 років з часу приходу до влади Олександра Лукашенка біло-червоний прапор вважався стягом політичної опозиції, за нього могли затримати. Зараз це – національний символ протесту. Цими днями прапори вивішують і на вікнах багатоповерхівок.

Заводчани, медики, актори й айтішники проти Лукашенка

“Театри праворуч! Звертаймо праворуч”, – хода проходить у кількастах метрах від будівлі МВС Білорусі. Актори й режисери крокують до міністерства культури. Міністр назвав пікети постановкою, фейком. У цю хвилину ЦВК Білорусі оголошує офіційні дані: Олександр Лукашенко отримав 80%, опозиціонерка, дружина затриманого блогера Сергія Тіхановського Світлана Тихановська – 10%. “Ми знаємо, що це не так. Неможливо терпіти брехню. Нарешті люди перестали боятися. Чим більше людей, тим спокійніше”, – заявила режисерка Поліна.

У цей самий день на різних вулицях Мінська з подібною ходою можна зустріти медиків, юристів, учителів.

Я повернувся в інший Мінськ, не той в якому з протестів вивозили в "бобіку" - спецрепортаж з Мінська
Акції солідарності в Мінську. 14 серпня 2020 р. Наталія Гуменюк

За кількасот метрів на підході до парку Високих технологій, що на околиці білоруської столиці, не стихає гул авто. І так вже чотири години. Це хаб, де розташовані ключові IT-компанії країни. Упродовж останнього десятиліття влада Білорусі зробила ставку на цю газуль: ІТ-компаніям надали преференції. “Тут зібрані передові ІТ-компанії Білорусі, що приносять чималий дохід в скарбницю держави, тут працюють в основному молоді спеціалісти, які, якщо це все не скінчиться, – просто поїдуть. Тому державі треба якомога скоріше розрулити це питання, визнавати чесні вибори, а не те, що ми тут всі бачимо. Тут звичайний народ, ми ніким не координуємось, це просто солідарність”, – пояснює програміст 28-літній Віктор. Коли Лукашенко прийшов до влади, йому було 2 роки.

Я повернувся в інший Мінськ, не той в якому з протестів вивозили в "бобіку" - спецрепортаж з Мінська
"Тут працюють молоді спеціалісти, якщо це все не скінчиться – вони поїдуть". Акція солідарності в Парку високих технологій. Мінськ, 14 серпня 2020 р. Наталія Гуменюк

Дмитро пояснює, що цей мітинг уздовж шосе на пагорбі організувався сам собою. В обід п’ятниці (14 серпня - ред.) співробітники просто спонтанно вийшли. У багатьох в руках – клавіатура, в когось – розмальована в біло-червоні кольори – “цеховий” символ протесту. Клаксони авто, що солідаризуються з учасниками, не стихають ані на секунду. Сигналять й іномарки, і трактори, і вантажівки далекобійників. “Ганьба” – кричать трьом військовим авто. Дівчина, показує петицію з вимогою щодо чесних виборів, припинення свавілля силовиків, свободи затриманим, і говорить, що за кілька годин є 350 підписантів.

У цей самий час з іншої околиці міста ходою до центру крокують робітники МТЗ – Мінського тракторного заводу. До них приїздив прем’єр-міністр Білорусі, але частина робітників відмовилася зустрічатися з ним без участі преси. У цей день про страйки оголошують робітники різних галузей у столиці, і по всій країні: “Гродно Азот”, “Белазу” у Жодино під Мінськом, Білоруської АЕС, залізниці, Мінського автозавду . Ланцюг-протесту організували робітники столичного метро. Фото і відео, зняті самими ж працівниками, розповсюджують незалежні ЗМІ. Водночас державні медіа таки роблять репортажі, в яких показують, що на МТЗ робота продовжується.

Я повернувся в інший Мінськ, не той в якому з протестів вивозили в "бобіку" - спецрепортаж з Мінська
Наталія Гуменюк

Дорогою до центральної площі, де збирається мітинг, двоє чоловіків відсахуються, коли чують хлопок. Невже знову світлошумові гранати? У маленької дівчинки луснула кулька. В руках багатьох мітингувальників кульки, а також троянди.

Уперше від часу виборів кілька тисяч людей наближаються упритул до будинку уряду на площі Незалежності. Досі, особливо в перші дні після виборів, центр міста і урядовий квартал були в оточенні силовиків. Перед спорудою лише один кордон правоохоронців – це не ОМОН, а внутрішні війська, молоді хлопці в камуфляжі. Дівчата і чоловіки починають їх обіймати. Люди майже під дверима будівлі, однак щоб уникнути провокацій відходить на кільдесят метрів. Дівчина просить людей сісти на землю – знову ж таки демонструвати мирні наміри. Хтось співає, інші малюють. Маленький хлопчик ставить біля щитів військових пляшки з водою.

“Йди геть!”, “Ми тут влада”, “Віримо, можемо, переможемо”, “Свободу”, – такі головні гасла.

А ще під оплески вигукують назви підприємтв, на яких деякі з робітників оголосили про страйк. “МТЗ! МТЗ! МТЗ!” – саме вони очолювали колону, що прийшла на площу Незалежності. “Людей, які обурються подіями, дуже багато і тому їм треба замислитися. Якщо всі заводи вийдуть в один день – жоден ОМОН, ніхто не допоможе” – говорить робітник, що тримає плакат: “Ми не бидло, не народець, ми робітники МТЗ, нас не 20 людей, а 16 тисяч".

Тут же невелика група чоловіків у формі Білоруської залізниці – мінського відділення.

- Не боїтеся звільнення? – питаю.

- Ні. Ми всі разом. Чекаємо розсудливості.

- Молодь на залізниці хоче змін, - додає колега залізничника.

Я повернувся в інший Мінськ, не той в якому з протестів вивозили в "бобіку" - спецрепортаж з Мінська
Наталія Гуменюк

"А що "Елема" (фабрика жіночого одягу) також страйкує”? – з захопленням питає хлопця жінка. “Так, сьогодні. І знаєте, один з керівників нам руки тиснув, дякував за принциповість”, – хлопець, що називає себе шевцем, стоїть в першому ряду за метр від силовиків. “Моя мама б інфаркт отримала, якби бачила, як близько я стою до цих черепів”, – чую з іншого боку. Студенти, священники, викладачі вузів, – зумисно запитую професії людей. Тут же під пісню “Перемен” Цоя танцюють хлопці в кофті з написом “Belarus Dancer”. У іншого чоловіка на футболці принт – з нещодавніх фото, де ОМОНівець з кийком замахується на людину. Чоловік середнього віку не хоче називати своє ім’я. Пояснює, що тут з приятелями, і вони – підприємці. Запитую, чи тільки імовірні фальсифікації на виборах і насильство викликало його обурення. “Зрозумійте, 26 років. Ну геть, геть вже набридло. Якщо раніше Лукашенко хоч якось соромився, намагався ввічливо поводитися, зараз він просто не реагує на людей. І от все разом стало останньою краплею. Повірте, як було – вже не буде”.

“Кожен день! Кожен день!” – ще одне з гасел. Люди люди планують збиратися щодня. На вихідні у Мінську заплановано дві великі акції. Ближче 22:00 площа майже порожня. Мітингарі прибирають. На землі не лишається жодної листівки, порожньої пляшки.

Прощання з першим загиблим під час протестів

“Без квітів – ліворуч. Покласти квіти – праворуч”, – саморобний вказівник у метро, щоб не створювати затор.

У суботу, 15-го серпня, о 12-тій ранку дня Пушкінська – ближче спальних районів прощаються з Олександром Тарайковським. 34-річний мінчанин загинув саме на цьому місці ввечері в ніч проти 11-го серпня. Хоча в лікарнях чимало потерпілих, поки що це одна офіційно визнана жертва. Влада наполягає, що в руках чоловіка вибухнула граната. На відео, розповсюдженому Euroradio ніякого вибухового пристрою немає. На зображенні чоловік стоїть з плямою крові в районі тулуба, яка, за даними дослідницької організації Conflict Intelligence Team, нагадує слід від пострілу.

Я повернувся в інший Мінськ, не той в якому з протестів вивозили в "бобіку" - спецрепортаж з Мінська
Наталія Гуменюк

Жителі збираються на пагорбі уздовж. Їм знову ж таки сигналять автівки. На перехресті зібралося до 10 тисяч людей, ланцюг розтягнувся на кількасот метрів. У руках у людей квіти, а також жалобні чорні кульки. Чоловік з жінкою приїхали з ящиком квітів – ті швидко закінчилися в продавців у переході.

"Особисто я маю просити вибачення за Майдан. Тоді ми не розуміли його. Зараз стало ясно, що люди вийшли за власну свободу. Певно тоді ми дивилися зомбоящик,” – розмірковує пенсіонерка, вбрана в чорний жалобний одяг. За професією – зварювальниця. “Росія не введе війська, можливо, в Криму там і була підтримка, а тут ми єдині” ,– прислухаюся до розмови чоловіків. “Та й в Криму вони зараз лікті кусають. Відправляють служити в різні регіони Росії, і життя не солодке”, – реагує другий. Перший – Роман, співробітник, Мінськенерго, інший Андрій – сантехнік. Андрій підтверджує, що перші рази голосував за Лукашенка, як і всі. “Він поборов корупцію, але зараз вбивають людей.” Його товариш додає, що йому стільки ж років, як і загиблому, і в нього також є дитина, це і є частина мотивації, чому він прийшлов: “Було вбито людину. Його розстріляла діюча влада. Вся проблема в тому, що нам брехали, зокрема й прем’єр. Але ми бачили це відео. Люди в мене на роботі обурені. У всіх є діти, по кілька діб не могли їх знайти, у мене теж є маленькі діти”.

Росія "допоможе з безпекою на перше ж прохання"

У цей час президент Лукашенко проводить нараду з російським лідером Путіним. Після неї влада Білорусі виходить з заявою, що Росія “на перше прохання допоможе з безпекою в Білорусі.”

На Пушкінській під оплески проходить група група десантників у смугастих майках. Медіа говорять, що десь в юрбі на кілька хвилин приїхав і найвідоміший білоруський репер Макс Корж. Упродовж останнього тижня він кілька разів міняв позицію, однак таки їздив під ізолятор на Окрестіно.

"Долучайся, долучайся” – ще одна хода в центрі міста. Від цієї вулиці з ресторанами, багато з яких закриті (в той самий час в іншому районі міста на свою акцію протесту вийшли й ресторатори - ред.) – 50 метрів до КДБ Білорусі.

З'являється новина, що вулицями проїхали водомети.

"Більше не буде, як було". Білоруський протест. Спецрепортаж з Мінська
Наталія Гуменюк, Суспільне

ОМОН зайшов в будівлю Білоруської державної телерадіокомпанії – не дати демонстрантам захопити медіа. Їх можна зафільмувати, якщо прихилитися до скла. Під будівлю БТ (Білоруського телебачення) у ще одному спальному районі до будівлі також прийшли мітингарі. Їхня вимога: “Правди” й “Відповідальності”. Всередині і прессекретарка президента Лукашенка і очільниця Ради Республіки – права рука президента. Вони вмовляють журналістів не страйкувати. З будинку виходить кілька співробітників і солідаризуються з демонстрантами. Акція під БТ триває кілька годин. Ввечері люди розходяться. Скандують “Кожен день”!

Провладні та опозиційні мітинги

У неділю (16 серпня - ред.), окрім великого маршу “За свободу” у Мінську організовані мітинги на підтримку президента Лукашенка. Уздовж площі Незалежності – сільськогосподарська техніка.

Організованими колонами, з офіційними червоно-зеленими стягами і плакатами "Лукашенко – наш президент", "Поважайте вибір народу", "Ні – кольоровим революціям", крокують прихильники президента. На сцені співає дівчинка, депутат парламенту лякає "громадянською війною, якої не можна допустити". На площі – жодної людини у формі, але біля сцени та по периметру – чоловіки з раціями в цивільному.

"Більше не буде, як було". Білоруський протест. Спецрепортаж з Мінська
Провладний мітинг за Лукашенка, Мінськ, 16 серпня 2020 року. AP

О другій годині з промовою виходить президент. Юрба аплодує. Його промова триває 30 хвилин. Лукашенко згадує, як молодим і недосвідченим прийшов до влади, врятував країну від злиднів в 90-ті, поборов корупцію і поклав життя на те, щоб в Білорусі "люди на площу ніколи не виходили". Жінки, чоловіки зі стягами в перших рядах скандують слова підтримки: "Оце так президент", – піддакує дідусь. Перефразовуючи гасла своїх опонентів , Лукашенко запитує: "Що далі? Яких змін ви хочете?". Бабуся в хустинці поряд коментує: "Засранці".

Опозиціонерів Лукашенко називає маніпульованими Заходом і попереджає, що в цей самий час "натівські війська лязгають технікою на західному кордоні", тоді як ОМОН , який мав би захищати Білорусь від зовнішньої загрози, має відволікатись і "заспокоювати людей на вулицях".

"Більше не буде, як було". Білоруський протест. Спецрепортаж з Мінська
Лукашенко на провладному мітингу у Мінську, 16 серпня 2020 року. AP

"ОМОН-Ура!", - вигукує чоловік з правопором. Він – викладач, служив в Афганстані і цим пояснює свою підтримку силовикам. Лукашенко кілька разів дякує "50 тисячам, які прийшли на цю зутріч і показали, хто в домі господар". Його прихилників – трохи більше, ніж в п'ятницю (14 серпня - ред.) було на цій саміий площі - до 10 тисяч. Очільник Білорусі наполягає, що 80% голосів сфальсифікувати неможливо і що, навіть, коли буде мертвим, "не дозволить віддати Батьківщіну". Звучить не агресивно і в промові час від часу апелює до незгодних схаменутися.

Читайте також: На барикадах, під шумовими гранатами і без інтернету. Спецрепортаж з Мінська про вибори в Білорусі

Україну Лукашенко згадує тричі: один раз як приклад хаосу, та головне – ображено наголошує, що "навіть рідна Україна", разом з Литвою та Латвією, поставила під сумнів результат виборів. Росію не згадує, хіба зазначає, що Білорусь у світі самотня. Через 5 хвилин після виступу – площа порожня. Питаю людей, які розходяться, що сподобалось у виступі президента. Більшість відповідають однослівно, "Геть усе", "Молодець", "Надихає". Лише кілька відмовляються говорити. Решта розповідають, що самі вони – з Мінська та називають професії: держслужбовець, МНСник.

"За 5 доларів продалися, бідна молодь", – в жінки з колосками в руках на очах сльози. Каже, боїться за країну. Її подруга, економістка пригадує як колись Лукашенко потиснув їй руку. Ще дві інші молодщі мінчанки-лікарки пританцьовують і просять записати відео зі зверненням до інших заспокоїтись і бути розсудливими.

У цей самий час до стели з усього міста стікаються біло-червоні колони – хода свободи. Щільний потік розтягнувся більш, ніж на кілометр. Навроти стели – найбільший мітинг в історії країни. Люди продовжують збиратися.

"Більше не буде, як було". Білоруський протест. Спецрепортаж з Мінська
Марш за свободу у Мінську, 16 серпня 2020 року. AP

На початок