Рік чекає на свого нареченого з російського полону Аліна. Дівчина родом зі Слов'янська, із коханим разом п’ять років. Він — медик у полку "Азов". На початку повномасштабного вторгнення був в Маріуполі, згодом — на Азовсталі. Звідти вийшов в російський полон. Під час оборони міста зробив коханій пропозицію.
Аліна розповідає, обидва з Донеччини, познайомилась із коханим у Харкові у 2016 році, часто їздили до Маріуполя, бо там служив її наречений.
"На першу зустріч з ним, були в нього гостях я побачила там такі битки, він займався спортом, я кажу "давай поспарингуємося". Ми почали, і я розбила йому губу. І все, потім же любов була", — згадує Аліна.
Згодом у 2020 році пара вирішила жити у Маріуполі.
У лютому 2022-го, згадує Аліна, вже було передчуття війни. В день повномасштабного вторгнення Аліна була у Києві.
"Але ми вважали, що це буде у рамках Донеччини, що це не буде так повномасштабно. Коли був день сам вторгненням, я у Києві, і мені мій наречений пише: "якщо є можливість, будь ласка, залишайся у Києві". Хоча він також не сподівався що це буде повномасштабне вторгнення. Він взагалі не розумів, що буде так".
Аліна згадує, в перші дні постійно перевіряла листування і перечитувала повідомлення коханого: писала чи не кожну годину. Пам’ятає, як стрімко зникав зв’язок, якщо в перші дні вдавалось навіть розмовляти телефоном, то згодом навіть по спецзв’язку боєць надсилав повідомлення раз на тиждень чи раз на два.
"Я точно пам'ятаю, якось розмовляли він каже: "Маріуполь — все, міста немає, нічого цілого не залишилось. Він практично нічого не розповідав, тільки, коли загинули побратими, яких я знала, казав".
Пропозицію коханий зробив Аліні 2 березня. Раптом пробився дзвінок з Маріуполя. Дівчина пам’ятає, як підійшла до вікна:
"І він мені каже “Аліна, скажи, ти вийдеш за мене заміж”. А я мріяла, щоб все, як у кіно. Мені якось так приснилося, що він робить мені пропозицію, навкруги стоять побратими, це якась вежа наче у Львові. І він мене питає і побратими запалюють димові шашки. Але це трішки інакше, ніж у кіно в нас вийшло. І я кажу “Так, звісно, я побіжу! Але в тебе доведеться заново мене про це питати, і я хочу щоб було коліно, щоб було все гарно". В ту мить, по телефону, я звісно сказала "так". Так я сподіваюсь, що він повторить свою пропозицію".
Вона згадує переписку про деблокаду, каже, що надія там, на Азовсталі на неї була.
З розмов із коханим Аліна робить висновок, її наречений був серед тих, хто сподівався на евакуацію:
"Дійсно розраховували на деблокаду, мій наречений розраховував. Може, розумів, що її не буде, але все ж таки надія була. Я нещодавно перечитувала повідомлення якраз кінець квітня-травень, як ми розмовляли про деблокаду. І дуже багато надій на це було, або на евакуацію в третю країну. Дуже хотілося дива".
Про те, що оборонці Маріуполя виходять у полон, Аліна звісно здогадувалась, та коханий їй нічого не казав, лиш попередив, що може не бути зв’язку.
"Мені здається, якби вони знали, що наразі відбувається, вони, може, і не вийшли в полон, не всі. Бо загинути з честю — це загинути з честю. А коли підривають в Оленівці, коли просто зігнали всіх і просто вбили".
Під час виходу з Азовсталі наречений Аліни записався і отримав підтвердження від Червоного Хреста. Її зателефонували, підтвердили. Також вона знає, що він був у колоні в окупованій Оленівці, що на Донеччині, звідки його перевели деінде — куди точно не знає. Остання звістка була у вересні 2022 року.
Після того, як коханий опинився в неволі, в статусі нареченої Аліна відчуває менше можливостей для допомоги йому.
"Як дружина я би мала більше впливу, я би могла запитувати більше інформації, займатися документами. Але одружитися на Азовсталі — це було ніби прийняти те, що в нас немає вибору, що ми приймаємо ситуацію, мені здавалося: якщо ми це зробимо — це, наче, кінець, вже ми не побачимось".
Аліна бере участь у акціях та проєктах, будь-яких, що покликані привернути увагу до полонених оборонців Маріуполі.
"Треба говорити, треба робити, треба виходити, треба нагадувати. Тому що вже забули, що був Маріуполь, що було оточення, забулися жертви, герої, які там загинули, забулася Оленівка забулися полонені. Там тільки азовців близько 700, а скільки ще інших захисників Азовсталі".
Після обмінів, каже, має надію дізнатись щось про коханого — просто почути, що він живий.
"Кожного разу розриває на шматки, кожного разу благаєш, віриш у всіх богів, всесвіт — у все, у що можна вірити, починаєш заклинати, благати, щоб тобі зателефонували. Мені навіть сни снилися: неначе повинна трішки підняти очі, щоб його побачити. А я його не бачу, він мені сниться, а я не бачу його обличчя, я розумію що це мій чоловік, а я не бачу його обличчя. І це дуже тяжко. І ось хлопці повернулися, я дивилася: вони радісні, вони живі. Рідні, як і я, чекали рік — і дочекалися, значить і я дочекаюся".
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
