Суспільне Культура завершує серію матеріалів про різноманіття української мови західнополіським (волинсько-поліським) діалектом північного наріччя в літературі та масовій культурі.
Раніше ми писали про слобожанський діалект південно-східного наріччя на прикладах з пісень "Курган і Agregat". Розбирали закарпатський діалект південно-західного наріччя зі стендаперкою Лєрою Мандзюк та гуцульський діалект по фільмах "Тіні забутих предків" та "Памфір".
Говорам північного наріччя пощастило менше ніж іншим діалектам: вони мало представлені в українській культурі. Якби не п'єса Лесі Українки "Лісова пісня", яка вже понад 100 років в репертуарі українських театрів.
Також важливу роль у формуванні літературної норми на основі живого народного мовлення Волині відіграв письменник Улас Самчук. А наш сучасник Володимир Лис у своїх книгах найбільш системно та повно передав специфіку говірки волинського Полісся.
Жителі Волині, Житомирщини, Рівненщини та Чернігівщини та Волині говорять давнім наріччям. Тутешні діалектизми іноді складні для сучасного сприйняття, унікальні в українській мові та ще пам'ятають літери ę, ě, ѣ з найдавніших слов'янських абеток.
Є думка, що північне наріччя так добре збереглося передусім через географічні особливості, наприклад непрохідні болота. На півночі України їх так багато, як і місцевих назв трясовини: несцьока, вокна, цмоковине, бочка, трасовичина.
У таких краях дуже люблять селитися лелеки, яких тут називають бузько, гайстер, чорногуз, бусол.
Північне наріччя поділяється на три діалекти: східнополіський (лівобережнополіський), середньополіський (правобережнополіський), західнополіський (волинсько-поліський). Ось на пошуки мовних скарбів і відправимося у Волинське Полісся.
Говори Волині дуже розрізнені та не збігаються з територією Волинської області, як назва обласного центру Луцьк не збігається з назвою області. В цьому краї зустрічаються не тільки різні діалекти, а навіть різні наріччя.
"Кожне селце – інше словце", – так кажуть самі жителі Волині. Юрій Шевельов не визнавав свого часу волинський говір як окремий діалект, а називає його перехідним.
Але з живою мовою завжди так: мови взаємопрониканні з сусідніх областей та країн, наріччя легко можуть нашаровуватися одне на одне, не кажучи вже про говори. Тому тема діалектів ─ це завжди або ґрунт для запеклих лінгвістичних сварок, або поле для насолоди мовним різноманіттям. Вибір за вами.
Юрій Громик, професор та проректор Волинського національного університету імені Лесі Українки розповідає:
─ Основна відмінність західнополіського діалекту від двох інших поліських пов’язана зі специфікою його формування: місцеві говірки ілюструють нашарування на північноукраїнську основу рис південно-західних українських діалектів (причина – активні міграційні процеси в напрямку з півдня на північ). Тому в межах північного наріччя тільки в західнополіських говірках трапляються, наприклад, такі фонетичні явища, як:
- заступлення звука [а] після м’яких приголосних, зокрема історично м’яких шиплячих, варіантом [е]: єма, єблико, тєжко, дєкую, щєстє, шєпка, дивчєта;
- реалізація наголошеного [е] у варіанті [а]: стажка, царква, дариво; виразна (хоч і неповсюдна) тенденція до так званого "укання": гулува, мулуко;
- вимова ненаголошеного [е] чітко як [и]: биреза, читвер, дериво;
- у словозміні – деякі виразно архаїчні явища, скажімо, добре збережені сліди двоїни, як-от: дві селі, дві вербі, два стола, голима рукіма, малима дітьма, днєма, полєма;
- давні словоформи на зразок на плечох, на очох, по людьох, людьом, дітьом;
- архаїчні інфінітиви печи, стричи, бічи або гібридні пекчи, стригчи, бігчи тощо; на лексичному рівні – розмаїті полонізми.
Водночас західнополіський діалект не однорідний і включає три великі говіркові групи: волинсько-поліські говірки (центр та північ Волинської і північний захід Рівненської областей); берестейсько-пінські говірки (південь на центр Берестейської області Республіки Білорусь); підляські говірки (південно-східна частина Підляського та північно-східна частина Люблінського воєводств Республіки Польщі).
Між цими трьома ареалами чимало відмінностей: скажімо, у волинсько-поліських та в більшості берестейсько-пінських говірок немає дифтонгів на місці давніх наголошених голосних *о, *е, *ě: він, стил, жинка, муст, щутка, піч, сєм, ліс, колєно, а в підляських говірках дифтонги добре збережено: стуол, муост, жуонка, піеч, сіем, ліес, коліено; у підляському ареалі помічено значно більше полонізмів, ніж у двох інших говіркових групах.
У XXI десь на Західному Поліссі можна досі почути від бабусі: "шоб тебе Перун побив" або "шоб тебе Шум забрав". А коли на людей дрімоти нападають в житі ховаються мавки, а в болоті русалки, які вдень обертаються на маки та волошки. Якщо не вірите, то перечитайте Лесю Українку, яка народилася та виросла на Волині. Письменниця майстерно використовувала західнополіські діалектизми у художній літературі, щоб передати багатство народного мовлення. Вона не копіювала говір поліщуків, а просто додавала декілька яскравих штрихів у тексти за допомогою говіркових слів.
Її драма-феєрія "Лісова пісня" – ода Волині. З самого прологу ми занурюємося в атмосферу предковічного лісу з тихводним озером, вкритим очеретом: "Містина вся дика, таємнича, але не понура, – повна ніжної, задумливої поліської краси". Звісно, що тут водяться русалка, Мавка, лісовик, потерчата, перелесник та інші персонажі української міфології та демонології. І ще там "уїдливо хававкають пущики", – тобто видають приглушені звуки птахи сичі, які водяться в дрімучому лісі – пущі. Мати головного героя Лукаша має "чорний пояс" по сварках з невісткою: "Упадоньку! Нездарисько! Нездолисько! Нехтолице!"
"Ні, я жива, я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!" – ці слова Леся Українка вклала у вуста Мавки з “Лісової пісні”, і вони виявилися пророчими.
Понад 100 років "Лісова пісня" за п’єсою Лесі Українки незмінно входить до репертуару українських театрів. Наприклад, у 2023 році українська режисерка Ольга Турутя-Прасолова поставила "Лісову пісню" в місті Брага в Португалії.
Український 3D анімаційний фільм “Мавка. Лісова пісня”, який вийшов у прокат в 2023 році, в перший тижень обійшов по кассовим зброрам в Україні "Аватар: Шлях води". А право на показ цього мультфільму придбали понад 20 країн.
Також у вільний доступ Держкіно виклало онлайн фільм Віктора Івченка "Лісова пісня", створений у 1961 року на кіностудії імені Олександра Довженка. Актриса Раїса Недашківська, яка виконала роль Мавки, вважає, що "Лісова пісня" – це шедевр, у якому закладена наша цивілізація, душа України.
Західнополіські діалектизми, які сама Леся Українка називала волинськими, зустрічаються також у творах "Приязнь", "Така її доля", "Одинак" та у її першій збірці поезій “На крилах пісень”.
Ще Леся Українка називала кажана "лилик", наприклад, у казці "Метелик" читаємо: "Лилик був неговіркий, понурий і до того ще з якимсь презирством дивився на бідного метелика, — сказано, нерівна!".
"Лилик" настільки чарівне слово, що важко уявити його понурим та презирливим.
Крім Лесі Українки ще варто пригадати Уласа СамчукаУлас Самчук ─ письменник, журналіст, засновник і редактор рівненської газети “Волинь”, член уряду УНР у вигнанні, голова об’єднання українських еміграційних письменників МУР (Мистецький український рух). Після розпаду Радянського Союзу твори митця були введені в шкільну програму з української літератури. Зокрема, роман "Марія" про Голодомор в Україні, уривки з роману “Волинь” та стаття “Нарід чи чернь?”. Твори Уласа Самчука зі шкільного курсу української літератури вилучили у 2012 році та зробили їх рекомендованими для позакласного читання. У 2022 Рівненська обласна рада звернулася до Міністра освіти і науки України з проханням повернути Самчука в обов'язкову програму української літератури., який народився на Рівненщині. Найвідомішій свій твір він написав у 1930-х ─ це трилогія "Волинь". Письменник тонко відчував природну доцільність діалектизмів та вважав, що це важливий засіб збагачення української літературної мови. Мова героїв його романів "Юність Василя Шеремети", "Дермань" та "Волинь" щедро насичена діалектами та розкриває атмосферу волинського краю тих часів.
Найбільш системно, повно специфіку говірки волинського Полісся передав наш сучасник український журналіст, драматург, письменник Володимир Лис, уродженець села Згорани на Волині. В його творах добре відчутний не тільки діалект, а й волинські премудрості, повір'я: "Століття Якова", "Соло для Соломії", "Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї", "Іван і Чорна Пантера", "Діва Млинища", "Стара холера".
"Із метою створення ефекту природного народного мовлення, для відображення місцевого рельєфу, побуту і господарювання поліщуків Володимир Лис активно використав говіркову лексику, зокрема назви одягу і суміжних понять, меблів, кухонного начиння, страв і напоїв, побутового приладдя, знарядь праці, найменування людей за фізичними, психічними та іншими ознаками, анатомічних та фізіологічних понять, транспортну лексику, флоро- і фаунономени, назви особливостей поліського рельєфу, суспільно-політичну термінологію, дієслівну та абстрактну лексику тощо. Точного відтворення всіх рис волинсько-поліської говірки в текстах письменника, звісно ж, немає; автор, зрозуміло, і не ставив перед собою такої мети (художній твір, зрештою, – не діалектографічна праця)", – каже Громик.
По "Століттю Якова" телеканал "1+1" зробили історичний мінісеріал, який вийшов на екрани у 2016 році. Сам автор роману Володимир Лис зауважив, що у фільмі зникло використання діалекту Західного Полісся. Його замінили на літературну мову.
За останні роки відношення до діалектів змінилося. Тільки в цьому році на великі екрани вийшло два нашумілих та касових українських фільми "Памфір" та "Люксембург, Люксембург", всі герої яких говорять на діалектах. Ці фільми добре ілюструють наші попередні публікації з цього циклу: "Люксембург, Люксембург" слобожанський діалект, а "Памфір" карпатську групу діалектів, зокрема гуцульський.
"Я все дитинство і юність жила на Західний Волині та тривалий час намагалась позбавитись діалектів, бо вважала таку мову надто сільською. Зараз зрозуміла, що все те, що я використовувала в дитинстві як "сільську мову" було і є частиною культури мови, це не варто забувати", — на такий коментар ми натрапили під відео про українські діалекти, а саме про Волинь.
Мовних рис, притаманних півночі України — нескінченність. Ось тільки деякі з них:
- на початку голосних — додають "г": гоко, говес, гікно, гозеро, годин, гонуки Гоксана, Ганна, Гантон, Гандрій;
- замість "і" вживають "о", "у" або "и": він ─ вон, вун, вин; кінь — конь, кунь, кинь; вікно — вокно; кіт — кот; пішла — пушла; нуч, вечур, пуд хатою;
- на Рівненщині замість "і" іноді вживають [ве]: ''Виліз квет на поквет і побив макветру''. Якщо нічого не зрозуміло, просто замість ''ве'' підставьте ''і'';
- Тут кажуть: насить, вазить, лазить, рабить. І якщо на сході балакають, то на півночі гомонять. Тут можуть казати -єсцця або -єсся замість є;
- На півночі "укають", бо ненаголошене О тут часто промовляють як "у": курувай, сукири, лупати (лопата), кулишня, кулись, пузбирали, гулува, кулега;
- Хто сміявся з південно-східних трахтора та конхфети? Ось вам північні антобус, чемайдан, лесапет. І ще на додачу тута, тудою, сюдою, йойний, отово, тутека.
Зараз багато цекавогу взнаєте:
губ'які (гриби), заступ (лопата), мост (підлога), папруга (ремінь), гурок (огірок), бельмаче (очі), кузік (гудзик), монятись (гаяти час), шено (щойно), вельми (дуже), фанаберії (забаганки), мерва (безлад), тлумитися (скаженіти), бештати (сварити), слоїк (банка), пацьори (буси), ясниця (веселка).
Ми запитали у кандидата філологічних наук Юрія Громика про його улюблені поліські діалектизми та фразеологізми:
─ Дуже люблю унікальний займенник вите "ви", який за межами західнополіського діалекту не фіксовано.
Звісно ж, улюблені локально марковані слова – це ті, які чув від своїх рідних і які сам від них перейняв. Колоритне мовлення своїх земляків я описав у монографії "“Наша байка зусьом начча”: поліська говірка с. Липне". Праця побачила світ щойно цього року. Там чимало цікавих за походженням слів, як-от: рихтик "достоту", добритник "добродій", вкачечку "навпочіпки", сцюліка "звідси", мишиґувати "дратівливий", на караба "на плечі", кохано "дуже зручно", всцюпські "влізливий", вкочи "коли", ґізунт "сила, дух" і багато інших.
Улюблені фразеологізми – теж липенські: Де родиласа коза – там солодкая лоза; В своєй халупци добре й дупци; Жаль ваги не має; Зо своїм харчом добре й пуд корчом; Як бідни плаче, то нихто не бачить, а як багати скривицца, то всейкі мир дивицца; Як нема щастя на молоці, то не буде й на сироватци; Легко впасти – важко встать; Мати вмре – батько вслепне; Люде не татари: пропасти не дадуть; Своє як не заплаче, то хоч скривицца; Син муй, а розум у їго свуй… Їх дуже багато. Це – формули, народжені народною мудрістю.
"Діалекти – основа, на якій було сформовано загальнонаціональну літературну мову, джерело, яке здатне органічно живити мову питомим матеріалом, що особливо важливий у часі актуалізації чужомовних запозичень, які здатні руйнувати мовну систему. Діалектні слова, словоформи, варіанти – це унікальне надбання нашого народу, зрештою, відображення мовного колориту кожного краю. Тому народне мовлення треба берегти, вивчати, шанувати", – додає український мовознавець Юрій Громик.
У статті "Волинь незабутня" Улас Самчук колись писав: "Волинь українізувала чужих прибульців без примусу, без політики, лишень силою культурної вищости її села. Етнічна сила цього народу була така велика, що вона розчиняла в собі не лишень поляків, але й німців, у великій мірі чехів і самих москалів".
Росія сторіччями забороняла та винищувала українську мову, але українська мова – жива. У неї міцне та глибоке коріння, яке не знищити. Українське слово завжди проростає у нашій землі. І ми його плекаємо.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
