Скільки людей зараз вважаються зниклими безвісти, як Україна повертає тіла загиблих, куди дзвонити та до кого звертатися якщо рідна людина не виходить на зв’язок, та як працюють з рідними зниклих безвісти — про це в інтерв’ю Суспільному розповів Олег Котенко, уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Скільки людей зараз вважаються зниклими безвісти? Скільки з них цивільних і скільки військових?
Ми розшукуємо понад сім тисяч людей. Це ті, родичі яких звернулись до Офісу уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Десь 15% з них — цивільні. Решта — звернення рідних військових.
Скільки завели справ по зниклім безвісти від початку повномасштабного вторгнення?
Понад 15 тисяч.
Понад сім тисяч вважаються зниклими безвісти. Справ 15 тисяч. Це означає, що вісім тисяч знайдені?
Так. Що включає ця цифра? По-перше, до нас звертаються люди, рідні яких знаходяться в полоні. І коли людина звільняється з полону, ми справу закриваємо. Біля півтори тисячі тіл наших загиблих мені вдалося через перемовини, через Женеву, Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ) і Росію повернути додому. Після деокупації територій ми також знаходимо тіла наших загиблих та повертаємо їх. Є ще невеликий відсоток, коли до нас люди звертаються, а їхні рідні не зникли — просто з ними довго не було звʼязку.
Певну кількість тіл наших військовослужбовців вивозили з тимчасово окупованих територій. Як це вдавалось?
Коли я обійняв посаду уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, до мене звернувся МКЧХ і запропонував роботу по поверненню тіл, згідно з Женевською конвенцією. Вони сконтактували нас з людиною в Росії, що займається поверненням тіл. Ми почали домовлятися і робити все можливе, щоб якомога швидше і більше повернути наших загиблих. Працює це так: ми зʼясовуємо місце, час, кількість тіл, які будемо передавати одне одному й один-два рази на місяць це відбувається.
Скільки тіл нині ще треба забрати?
Ми не можемо точно сказати. У нас є інтерактивна мапа. Ми наносимо місця, де людина пропала безвісти. Це не означає, що вона загинула. Можливо, вона у полоні. Таких місць багатенько, скажімо так. Але, виходячи з практики, більшість людей, яких ми розшукуємо все-таки знаходяться живими.
Як, коли та хто має право звертатися до вас, якщо втратився звʼязок з рідним?
Ми розробили алгоритм дій. По-перше, коли людина не виходить на звʼязок, ми пропонуємо рідним звернутися до Національної поліції з заявою про зникнення.
Скільки має часу пройти від того, як зник звʼязок?
Ніскільки. Для Нацполіції це неважливо. Можна звертатись одразу. Саме до Національної поліції треба звертатися тому, що у них рідні повинні здати своє ДНК.
Тобто, це має бути близький родич?
Так. Звернутись може хто завгодно, але ДНК експертизу здають тільки рідні.
Другий крок, який ми пропонуємо: зателефонувати до Національного інформаційного бюро (НІБ). Якщо НІБ буде знати прізвище людини, що зникла безвісти, можливо російська сторона його підтвердить у полоні. Для того, щоб звернутись до НІБ, треба запамʼятати чотири цифри: 1648. Це їхній номер телефону.
Третій крок: коли людина понад 15 діб не виходить на звʼязок, звернутися до Офісу уповноваженого з питань осіб зниклих безвісти. У нас є кол-центр. 0 800 339 247 — це перший номер телефону. З-за кордону можна звернутися і на інший номер: 095 896 04 21. На ньому є і всі основні месенджери.
Ми пропонуємо усім, у кого пропали рідні, разом з нами долучатися до пошуку. Багато інформації у рашистських телеграм-каналах. Ми даємо увесь пакет цих каналів і просимо: "Якщо є можливість — продивляйтеся, будь ласка. Можливо, щось побачите". Буває так, що ми, наприклад, знаємо підрозділ, бригаду, але не знаємо прізвищ. Тоді розсилаємо всім, хто шукає рідних, відео цієї бригади, щоб вони подивились і можливо хтось когось впізнає. По-друге, багато хлопців звільняються з полону і мають якусь інформацію. Ми даємо телефони цих людей, щоб рідні перетелефонували й показали фото своїх рідних.
Яку роботу ви проводите з рідними?
Ми підписуємо меморандуми з організаціями, які можуть допомогти сімʼям психологічно. Співпрацюємо з міжнародними організаціями — такими як Червоний хрест України, Міжнародний Комітет Червоного Хреста, які можуть допомогти не тільки психологічно, а й і фінансово. Головне наше надбання — ми підписали меморандум з Радою церков України. У них є капелани, люди з ними спілкуються, ходять до церков і церковники приходять до них.
Чи були на вашій памʼяті якісь дивні ситуації, пов’язані з пошуком зниклих?
Так. Коли людина вважалась за загиблу і повернулася з полону. Нам потрібно було якось сказати про це рідним. Бо вони вже подякували нам за роботу, були впевнені, що людина загинула і я не знав, як ще раз сказати, що, "Ну, тримайтесь!". Бо батько отримав інфаркт, коли дізнався, що загинув син. Я сказав своїм з кол-центру, щоб спробували підійти до цього питання коректно. І ми сказали, що чудо буває, бо буває чудо. Плакав весь офіс. Але це заслуга тих, хто повертав його з полону і тих, хто тримав звʼязок з рідними.
