Олександр Харченко — директор «Центру досліджень енергетики». У 2016-2021 роках — радник голови правління НАК «Нафтогаз України». Суспільне зустрілося з Олександром Харченком на тлі активізації ударів РФ по українській енергетиці у жовтні. До чого готуватися жителям Києва та інших міст, чому в столиці почала зникати вода в помешканнях та які шанси на енергетичне перемир'я між Україною і Росією? Про це і не лише – Олександр Харченко у проєкті «Ремовська Інтервʼю». Відеоверсія розмови доступна тут.
Зараз середина жовтня — і в Києві вже діють графіки відключення світла. Щобільше, періодично люди в місті залишаються без води, час від часу зупиняються потяги метро, тролейбуси. Чому вже так складно?
Спробуймо подивитися на картинку загалом. Як сказав мені дуже добрий друг у ППО, ми зараз як ведмедики в тирі: сидимо на полицях — а з того боку обирають, куди вдарити. І треба розуміти, що ми будемо з цим жити ще певний час. Але ми з цим уже жили у 2022-му, у 23-му, 24-му. І мене дивує, що дуже багато людей, схоже, забули, як ми проходили ті роки.
Правда, для киян є одна принципова різниця. До січня 2026-го місто мало власну генерацію, доволі потужну. Взимку Київ споживає до 2 ГВт електроенергії, але на ТЕЦ-5, ТЕЦ-6 і ТЕЦ-4 (Дарницькій) виробляється 1,3 ГВт генерації. У січні 2026-го всю її знищили балістичні удари — приблизно по 30 ракет у кожну з цих ТЕЦ було спрямовано.
І якщо раніше в ситуаціях, коли атакували високовольтні мережі навколо Києва, ми могли зсередини міста набрати достатньо електрики – щоб, скажімо, не дати зникнути воді взагалі й подати світло хоча б частині киян, то зараз цієї можливості немає.
Те, що відбувається зараз, — це вже не перший, не другий і не третій раз. Росіяни вперто намагаються ізолювати Київ, Одесу, розбити Україну на Лівобережну і Правобережну. Тільки цього разу всередині Києва дуже малі обсяги генерації. Старої немає взагалі. Встигли побудувати певні обсяги нової — але її ще недостатньо. Тому результати атак відчуваються трохи гостріше. Хоча, на мій погляд, і з погляду того, що фізично відбувається, поки що нічого надзвичайного не було.
Перефразую запитання. Від завершення попереднього опалювального сезону всі чули, що «буде складна зима». Але зараз жовтень – і вже складно. Чи можна сказати, що держава чи місцева влада були не готові або недооцінили, на якому етапі ця складність може настати?
Дивіться, от люди знов забули, що, скажімо, 2024 року ми в липні й серпні сиділи на жорстких відключеннях електрики через атаки. Ну не можемо ми підготуватися до масованих балістичних атак. Немає інструментів. Мало того — інструментів немає у світі. Приготувати енергосистему до протистояння з масованими балістичними атаками по окремих її районах чи центрах неможливо.
Для мене є тільки два ключові параметри: ми це можемо пройти чи ми боїмося, що цього не пройдемо? Так от, я не бачу зараз жодних ознак того, що ми це не пройдемо. Пройдемо, хоч це буде непроста зима.
Що ви можете сказати про тактику ударів Російської Федерації по українській енергетиці зараз? Багато йдеться про те, що зараз російські реактивні шахеди б'ють по лініях електропередач. З ваших слів, я так зрозуміла, це не щось нове — але змінилися обставини й ефект від цих атак набагато гірший, ніж був раніше?
По опорах високовольтних ліній електропередач били у 2022-му, 23-му, 24-му. Зазвичай це відбувається так: три-чотири удари, зрозуміли, що толку ніякого — і ніби відключилися. В мене таке враження, що коли там призначають нову людину відповідати за ці удари, вона каже: «О, а давайте бити по опорах електропередач!». Спробували, ефекту немає — «от блін, ну ладно, перестанемо». Це якийсь стандартний вже сценарій.
Удари по підстанціях значно небезпечніші. А відновлювати лінії електропередач ми зможемо, й це не є якимось фантастичним викликом.
Велику увагу привернуло те, що вже кілька разів у киян зникала вода. Питання, яке постає в багатьох: чому не можна заживити насоси від генераторів, наприклад?
Тут річ у тому, як працює водоканал. Йому постійно потрібна електрика, щоб качати воду. Є кілька рівнів цього качання — так звані підйоми. Кожен підйом — це додаткові великі електричні насоси. Київ — місто величезне й дуже нерівне, і потужність електричних насосів вимірюються мегаватами. Більша частина насосних станцій потребує від 6 до 18 МВт — і не існує в світі генераторів, які можуть її підтримувати. Їх просто фізично не існує, людство такого не придумало.
Але існують дизель-електростанції. Тому, коли готували план, що робити з Києвом, торік у лютому й на початку березня розділили підготовку по водоканалу на три елементи. Перший — базовий і вже реалізований — має убезпечити водоканал від технологічної аварії. Тобто найпотужніші насоси працюватимуть, подача води в міську систему і відкачування в Бортничі по базових каналах буде. Щоправда, це не дає можливості подати воду в багатоквартирні будинки в кількох районах Києва, якщо там немає електричного живлення. Поки що насоси там просто відключаються.
Другий і третій етапи передбачали встановлення резервне живлення — тих самих дизель-електростанцій. Це велике обладнання, яке виготовляється тільки під замовлення, — і ціла історія його привезти, а потім вчасно заповнювати дизелем. Проте влада впоралась і з цим завданням.
Але другий і третій етапи незавершені. Фундаменти побудовано, умови підключення зроблено — і так далі. Але саме обладнання ще не приїхало. Останні три тижні йде серйозна робота і уряду, і київської влади, щоб знайти шлях, як за нього заплатити. Бо з міського бюджету гроші формально виділені — але оскільки в казначействі вже кілька тижнів заблоковано всі платежі місцевих громад, то з тим, щоб випустити ці гроші (а йдеться про кілька сотень мільйонів гривень, це суттєво) — щоб доплатити за обладнання, привезти його в Київ і вже встановлювати й запускати — наразі відбувається велика затримка.
Вона вкрай неприємна для нас усіх, бо саме це обладнання відповідає за те, щоб під час відключень було чим підкачати воду до будинків. А зараз немає чим.
Але ми не боїмося, що Київ залишиться без каналізації геть зовсім. От це реально техногенна катастрофа, величезна буде біда.
Думаю, на фоні цих відключень якраз і наростають побоювання, чи не буде цієї катастрофи.
Тому й пояснюю, що є рівень, на якому встигли підготувати, — приблизно мільярд гривень це коштувало. Але інші рівні — щоб людям доходила та вода — не встигли зробити.
Видання «Наші гроші» написало, що «Київводоканал» уклав угоди для впровадження резервних джерел живлення для своїх насосних станцій тільки у вересні. А терміном впровадження вказано кінець березня 2027 року — тобто кінець опалювального сезону.
У них ще роботи приблизно на два роки. Тому що всі ті заходи, які я зараз описав, — це перша хвиля. Якщо вони встигнуть до березня зробити й привезти все те обладнання, це буде щастя. Думаю, що не встигнуть — буду відвертим. Думаю, що зиму ми будемо проходити, в кращому разі, зі встановленими дизель-електростанціями на ключових насосних станціях. Тобто частина Києва під час відключень через нестачу тиску все ще залишатиметься без води.
Вражає, я думаю, те, що очікуваний термін впровадження — кінець березня 2027 року.
Я як реаліст маю сказати дві речі. Перше: вважаю, що вся наша влада провалилася… Ці плани стійкості мали бути створені 2023-го. Багато експертів відтоді щороку повторювали: «Нам почнуть бити по водоканалах, почнуть бити по опаленню — готуйтеся до цього». А що відбувалося далі? Найбільш проактивні представники влади питали: «А що треба зробити, щоб це убезпечити? Скільки там треба грошей?» Їм відповідали, що для Києва треба 25 мільярдів гривень на перший ріку, 40 мільярдів — на другий, і на третій рік ще 15-20 мільярдів точно треба буде витрачати. «Ой, ні, ідіть звідси».
Все разом там — під мільярд євро. У нас немає цих грошей. І політики ніколи не були готові їх витрачати, поки в січні 2026-го не зрозуміли рівень ризиків на практиці.
Тобто дотягнули до останнього?
Так. Ми до 2026 року — як країна, не тільки Київ — нічого не робили. Окремі міста – Чернівці, Вінниця — в рамках наявних у них локальних ресурсів себе готували. Це дуже обмежено. А всі інші не робили нічого. Тому що «багато грошей» і «ти ж бачиш, усе нормально, нас ще не клюнуло». «Клюнуло» в січні 2026-го.
Щодо води. Зараз по тих випадках, із якими ми вже в Києві стикалися, відновлення водопостачання займає кілька годин. Чи може ситуація погіршитися, і термін — зрости?
Усе залежить від того, як швидко відновили електропостачання. Потім вода повертається протягом відносно невеликого проміжку часу — півтори-дві години.
Але головне питання — як відновити електропостачання тих об'єктів, де воно перервалося. Зараз дуже складна ситуація, тому що, припустимо, «прилетіло» в підстанцію — і метро вимкнулось чи водоканал знеструмився. Насправді на всіх цих підстанціях місто й уряд спільно побудували захисти для ключового обладнання. Воно вціліло, й нам потрібно витратити від трьох до 15-16 годин, щоб відновити вторинне обладнання. Скажімо, дроти пообрубувало, вимикачі повиривало, якісь конектори погоріли. Їх треба поміняти.
Так-от, велику проблему створюють повторні атаки. Я розумію, і на місці головного інженера, який за це відповідає, — людей на об'єкт не послав би. А росіяни з імовірністю 90% повторно атакують ті ж об'єкти. Це затримує процес відновлення, бо люди фізично не можуть швидко це ремонтувати.
Тому ситуації будуть різні. І я прямо закликаю киян — і одеситів, і криворіжців, і дніпрян — готуватися до того, що може бути ситуація, коли просто цілу добу триватиме тривога.
А як ви готуєтесь? Цікаво, як експерти з питань енергетики готуються до цього сезону.
Експерти з питань енергетики — божевільні маніяки в цьому сенсі. І вони готуються до максимального негативу так сильно, як тільки можуть. Тому я не знаю, чи може нормальна людина брати це як приклад просто тому, що це витрачання грошей на задоволення сказати собі, що ти точно виживеш — ось як це називається.
Що ви вважаєте тим, що варто дійсно кожному мати вдома? Можливо, певний запас води, кілька зарядних станцій...
У мене немає кількох зарядних станцій. У моїй квартирі встановлено батарею-інвертор, яка дозволяє тепловим насосам працювати протягом щонайменше 10-12 годин. Це на крайній випадок. А якщо економно, то я можу на цій батареї жити у квартирі 16-18 годин. У мене завжди є щонайменше 20-30 літрів питної води, яка є окремим резервом. І я намагаюсь тримати 50-60 літрів технічної води для всіх інших потреб — просто тому, що може бути по-різному.
Я знаю людей в енергетичному секторі, які вдома поставили накопичувач для води на тонну, щоб не боятися її відсутності. Люди по-різному готуються — як дозволяє бюджет і фантазія.
Але якщо чесно, цього року ключова підготовка полягає не в цьому. Усе перелічене я зробив ще в 2023 році.
А в чому?
Підготувати будинок. Досвід 2026 року показав, що добра підготовка будинків до зими в районах, де було відсутнє опалення, кратно зменшила проблеми з цими будинками. Мова про нормальний стан внутрішньобудинкових систем опалення з резервним живленням на них, про внутрішньобудинкові циркуляційні насоси, які відповідають і за доставку гарячої води, і за циркулювання теплоносія в трубах всередині будинку. Менше проблем було там, де не було морозу під дахом — бо ніхто не закривав горища, а там проходять труби опалення у величезній кількості будинків. Так само і там, де в підвалах привели до ладу теплові пункти: вони були добре теплоізольовані й там не було морозу.
У вашому будинку з сусідами щодо цього є згода?
В нас, слава Богу, все гаразд. Я живу в будинку, де ОСББ поки не вдається створити з певних причин. Але є певна згода мешканців. Я долучився до цієї кампанії, як тільки міг, але в мене було багато союзників, які допомагали пояснити, чому підготовка будинку важливіша, ніж підготовка квартири.
А звідки ресурс на це? Кошти мешканців?
Це не коштує всіх грошей світу. В перерахунку на окрему квартиру це було більш ніж посильно. В нас були люди, які відмовилися, — але не через те, що бідні, а через якісь власні психологічні історії.
Є ще один аспект, про який мало хто каже, а він суперважливий — це перевірка порожніх квартир. Не один десяток будинків у Києві постраждав через те, що власники поїхали, залишили відчинені вікна — і через навіть тимчасову перерву в опаленні в цих квартирах полопали труби. А потім ви ще їх [квартири] попробуйте відчинити — бо ви не маєте права — це приватна власність, і це ціла історія. А будинок не може відновити теплопостачання.
Є ще кілька досить важливих речей, щоб підготувати будинок. Але є будинки ОСББ, які в зоні, де три тижні не було тепла, не відключали теплову систему взагалі. В них працювало внутрішнє резервне живлення, була електрика, і вони циркуляційними насосами всередині будинку водичку ганяли — а вона там під тиском п'ять атмосфер і замерзне лише за мінус 5 градусів. І в них у результаті взагалі не було холодно. Таких будинків не один, не два. Але й небагато, на жаль.
Вашому будинку пощастило, що в нього є Олександр Харченко. А якщо в будинку немає такої людини — хто б мав бути цим ініціатором і, можливо, лідером таких процесів?
Ви знаєте, це складно, тому що там, де такі люди є, — там діє ОСББ. І в кожному ОСББ його голова і активісти вже все це знають, як молитву пам'ятають.
І тут, до речі, треба віддати належне київській владі. Вони досить багато грошей з бюджету надавали [на програми енергоефективності]. Можна було досить великі суми на будинки отримати з бюджету, просто подавши заявку.
Проблема там, де мешканці, скажімо так, неуважні до свого будинку. На Троєщині була маса проблем у будинках, де просто відкриті парадні, гуляє мороз, під стелею теж відкриті технічні всі отвори, замерзають миттєво труби. А там, де були господарі, — все було нормально.
Якою ви бачите кінцеву мету російських ударів по енергетиці на цьому етапі війни?
Максимальний терор українців, максимальне знищення українців. Примусити українців тікати з міст, позбавити нас можливості чинити опір.
Це суто терористичні акти, спрямовані на цивільне населення. Вони не мають стосунку до війни як до протистояння армій.
Зараз частина киян переїжджає або планує переїжджати в західні міста України: Львів, Ужгород, Івано-Франківськ. Чи це раціональне рішення? Наскільки ця частина України насправді убезпечена від повторення того сценарію, з яким стикається Київ?
Відповідь складна. З одного боку, я суто технічно розумію, що переїзд частини киян зменшує тиск на інфраструктуру Києва. Але чи можна дати гарантію, що там, куди вони приїдуть, все буде добре? Це дуже залежить від конкретного місця й умов. Якщо їхати в індивідуальний будинок, де є батарейний комплекс, власна свердловина, котел і на резерв генератор — то взагалі, якщо в будинок не прилетіло, там нормально.
Загалом, для Львова загроза нічим не менша, ніж для Києва, на мій погляд. Там вистачає вразливих місць. Безумовно, Закарпаття в певних аспектах набагато спокійніший регіон.
14 жовтня міського голову Києва Віталія Кличка викликали у Верховну Раду. А на 17 жовтня у столиці запланована акція з вимогою відставки Кличка. Які зауваження на його адресу, на вашу думку, дійсно мають підґрунтя?
Я не готовий давати політичні оцінки процесам — абсолютно не в цьому світі живу. З технічного погляду моя головна особиста претензія до всієї київської та іншої влади полягає в тому, що підготовку до нинішніх ударів по енергетиці не почали ще у 2023 році.
От якби ми почали всі ті самі процеси тоді — навіть із трохи меншою інтенсивністю — то вже у 2025-му ми б нічого не боялися. А що таке станеться, це було досить передбачувано. Всі боялися говорити про витрати величезних сум на безпекові питання, які не приносять покращення в щоденне життя. Ви ж не помітите в щоденному житті витрати 20 мільярдів гривень на енергетичну безпеку Києва, аж допоки не «прилетіло». Світло є – і вас не дуже цікавить, воно є тому, що туди вклали додаткові 20 мільярдів гривень чи не вклали, так?
Тому моя головна претензія до всієї нашої влади — недалекоглядність і нездатність думати хоча б на три кроки наперед. Я в голові вже готуюся до наступної зими. Думаю, що ми можемо встигнути до неї зробити. Ми до цієї вже нічого не зробимо. Найбільше, що може бути, — це приїдуть якісь дизель-електростанції водоканалу, й ми доробимо те, що зараз доробляємо в максимально швидкому темпі. І все.
Вже треба затверджувати план підготовки до наступної зими, бюджет під нього шукати. Під цей брали кредити в державних банках — де ми будемо брати кошти на наступний рік? Говорити з партнерами, де на наступний рік фінанси брати. Перед нами ще величезна робота. Ми за перший рік зробили, щоб по-хорошому, десь 20-25% від того, що треба. Маємо шанс за другий рік зробити більше, але для цього потрібні гроші й не збавляти темп.
І оце я хочу зараз бачити від влади. В нас буде наступна зима, і цілком ймовірно, що війна буде й тоді. Ми маємо до того вже готуватися. Цю зиму ми в режимі виживання пройдемо, я певен. Я нікуди з Києва не їду, я тут буду. А навесні нам треба бігом готуватися до наступного року.
А в нас, вибачте, активісти теплотраси не дають прокладатиМова про протести місцевих жителів у Голосіївському районі Києва на Теремках. Щоб прокласти там резервну теплотрасу, почали вирубувати дерева в парковій зоні. Зараз у КМДА заявляють, що доопрацьований проєкт тепломережі перебачає збереження вже більшої кількості дерев, ніж планувалося на початку., бо там будуть зрубані дерева. А те, що через ці дерева 50 тисяч людей замерзнуть, якщо ці дерева не зрубати, нікого не цікавить.
Я був там на зустрічі на Теремках після того, як їм сказали, що дерева зрубані не будуть. Знаєте, що я почув від людей? Мені в очі дивлячись, вони казали: «Ми не хочемо, щоб когось підключали до нашої котельні. Чого це вони будуть наше тепло отримувати?»
Але все ж велика частина людей там протестують проти вирубки дерев.
Дійсно, я вважаю це помилкою влади те, що одразу не спланували так, аби мінімально зачіпати дерева. Я теж був би проти їх вирубування і теж пішов би зупиняти це доти, доки не зрозумів би, що зроблено все можливе для мінімізації втрат.
Влада пішла назустріч, наскільки мені відомо. Вклала додаткові гроші, адаптувала проєкт — визнала свою помилку. Але й проти нового маршруту там одразу почалися протести. Чесно, ми так Київ не захистимо. На кожному проєкті будуть такі проблеми. Під кожен енергетичний проєкт потрібні земля, підключення, будуть розкопувати вулиці.
Наскільки корупція у сфері енергетики впливає на реалізацію планів стійкості? Хочемо чи ні, в дискусіях тепер зринає тема «Міндічгейту» і ймовірних зловживань на енергетиці.
Скажу відверто: коли бачу, як працюють у Києві… Я не можу ручатися, що там немає корупції, не готовий ручатися ні за що. В мене немає повноважень проводити розслідування, щось там розбирати. Але я бачу, наскільки [антикорупційні] механізми, які зараз діють в Україні, зупиняють будь-яку ефективну роботу. Це теж факт.
Що ви маєте на увазі?
Давайте я вам опишу процес закупівлі труби для того, щоб побудувати теплотрасу на Теремках. Спочатку ви пишете технічне завдання. На це потрібно кілька тижнів і кваліфікований інженер. Тоді ви маєте затвердити проведення тендеру — ця процедура триває приблизно три місяці, в найкращому разі. Три місяці триває сам тендер. Потім десь два тижні триває підведення його підсумків і визначення переможця.
Все разом — шість місяців. При цьому в багатьох випадках той, хто програв, починає судитися. Як у таких умовах побудувати щось?
Але ці всі запобіжники існують не перший день. Хіба не можна розрахувати це заздалегідь?
Наша держава не розрахована на режим війни. От я вам чесно скажу.
Як, мабуть, і будь-яка держава.
Так. А європейці ще гірші. А всі наші регуляції не розраховані на режим війни взагалі. Наприклад, там написано: проводите тендер — напишіть адресу. Себто ми проводимо тендер на закупівлю енергетичного обладнання, в якому напишемо чітко адресу, куди привезли — щоб її одразу в план атак внесли. Це потрохи змінюється, але в березні чи квітні ми розписали 36 сторінок регуляторних проблем, які унеможливлюють побудову будь-чого енергетичного в Києві протягом шести-дев'яти місяців – взагалі, в принципі. А всіх, хто каже, що «ми тут би за три місяці все побудували», пропоную одразу призначати на якийсь проєкт із відповідальністю.
Мене в Київську міську адміністрацію іноді запрошують з тих чи інших технічних питань. І зазвичай ти сидиш із кількома людьми з муніципальних компаній і самої адміністрації. І час від часу починаються жарти на тему: «А в тебе скільки?» — «В мене чотири. А в тебе скільки?» — «А в мене от шосту відкрили». — «А в тебе що?» «Ну, я слабувато, в мене тільки три». Це про кримінальні справи на кожного. І скільки часу вони витрачають на те, щоб ходити на допити й давати свідчення... Часом це реально заважає роботі. Зібрати людей неможливо, бо хтось завжди на допиті.
А з чим ці кримінальні справи пов'язані?
А з чим завгодно. Ви провели закупівлю? Провели. Значить, там була корупція. Все — кримінальна справа.
Ви поспілкуйтеся з представниками міських влад, які підземні школи будують. У мене просто є волонтерський напрямок — встановлення батарей для шкіл на прифронтовій території. Там заклади освіти на поверхні не працюють — навчатися можна тільки під землею, а без акумуляторів там зовсім скрутно. Маю кількох європейських партнерів, які надали суттєві кошти, і ми вже у понад 40 підземних школах встановили такі системи.
Кожен директор департаменту освіти, який будує підземні школи, має справи — по одній на кожну школу. Тому що це велика інвестиція й великі гроші.
Кілька запитань щодо перспектив енергетичного перемир'я між Україною і Росією. За яких умов сторони могли б домовитися?
Давайте чесно: московити не готові до жодних перемир'їв. Їхня мета – знищення України. І я не бачу підстав для жодних перемир'їв, поки їм не стане дійсно боляче й вони не зрозуміють, що іншого шляху немає.
Вони ж зараз що намагаються зробити? Придумати квазіінструмент, як Україну зупинити від ударів по їхніх НПЗ і нафтових терміналах. Вони вже зрозуміли, що це боляче, що з нашого боку це робиться ефективно, системно і правильно. І вони намагаються доступними їм інструментами — а використання президента США Дональда Трампа зараз доступний для них інструмент, будемо відвертими, — зупинити нас. От і все. Ні про яке перемир'я мова не йде, їх воно не цікавить.
Наскільки болючими є ті удари, яких Україна вже завдала по російських НПЗ?
Дуже болючими. Величезні втрати бюджету, колосальні витрати нафтопереробників, величезні втрати в обсягах експорту нафти. Йдеться про десятки мільярдів [доларів].
Можна сказати, що в цьому питанні Україна виявила больову точку Росії, що дійсно може наблизити кінець війни?
Однозначно. Що менше нафтопереробки й можливостей відвантажувати нафту на експорт, то ближче кінець війни. Але щоб дійсно завершити цей шлях, нам іще треба добре попрацювати.
А коли ці удари матимуть такий кумулятивний вплив на російську економіку, що позначиться, наприклад, на їхній можливості виробляти ракети й снаряди?
Це вже відчувається. Вони вже скорочують видатки, підвищують податки. І це прямий наслідок наших ударів по нафтопереробці. Ми спочатку створили логістичні дефіцити нафтопродуктів в певних регіонах, потім почався справжній дефіцит. Але треба розуміти, що вони відновлюються. І пауза в два-три місяці дасть їм можливість значну частину потужностей повернути.
На це Кремль і грає. І це для них критична історія. Всі нафтопродукти, вироблені в Московії, приносять прибуток. Кожен літр, замовлений ззовні, — а вони зараз змушені це робити — завдає збиток. А наш ключовий інтерес — обмежити їхній фінансовий потік. Через війну та Ормузьку протоку ціни на нафту в світі зараз такі, що якщо [росіяни] будуть вільно переробляти й торгувати, грошей у них буде хоч греблю гати. За умови ціни у 100 доларів за барель в них усе добре. І єдиний технічний шлях — це обмежувати можливість їхніх терміналів відвантажувати, збільшувати вартість страховки і танкерів для використання, зменшувати їхню можливість транспортувати все це. Що й роблять наші Сили безпілотних систем, «Альфа» й так далі.
І це абсолютно правильний і, по суті, єдиний шлях, який може спрацювати. Проблема тільки в тому, що зараз по інший бік океану в нас немає союзників.
9 жовтня, якраз коли українська делегація поїхала у США на переговори, Трамп повідомив, що домовився з Володимиром Путіним про постачання російського дизпалива на американський і світовий ринки. Перед цим, ми пам'ятаємо, Трамп звинувачував Україну в тому, що це вона винувата в дефіциті дизеля у світі.
Наскільки дійсно великою є оця «зрада» через те, про що вони домовились?
Тут питання в тому, що саме вважати «зрадою». Свого часу я дуже тісно працював з американською адміністрацією над санкціями на «Північний потік-2». Я провів багато часу у Вашингтоні й відтоді намагаюся підтримувати контакти.
Ця угода — чиста передвиборча істерика Трампа. Республіканці програють проміжні вибори, і програють їх боляче. І вони розуміють, що ця адміністрація вже наробила на таку кількість [тюремних] термінів за корупцію — як вони це кажуть із посмішкою, deals — що на них очікує дуже складний період за наявності демократичної більшості і в Палаті представників, і в Сенаті. А всі заміри зараз показують перемогу демократів в обох палатах. Це відверта катастрофа для Трампа. Він навіть публічно пару разів про це вже казав.
Тому він в істериці робить усе, що може придумати, щоб перекласти на когось провину. Повірте, жоден пересічний американець навіть не чув, що Трамп Україну в чомусь такому звинувачує. Він генерує по 300 твітів на день із різних приводів. А єдине, що бачать американці — це ціну бензину на заправці, а вона там стара. Ніяк поява цих контактів із москалями не приведе до зменшення ціни на нафтопродукти в Америці.
А чи стане це для Росії додатковим джерелом доходу?
Вони й так певну кількість можуть експортувати. Дизеля в них набагато більше, ніж високооктанових нафтопродуктів. Тому переробка нафти на дизель для них усе ще залишається певним вікном можливостей. Воно закривається, але не настільки, щоб вони взагалі не могли експортувати.
Певні обмежені обсяги обрані нафтопідприємці там і раніше експортували. Тож у широкому сенсі цей deal нічого не змінює і на ціни він ніяк не вплине.
Ви згадали про «Північні потоки». Перед нашим із вами інтерв'ю була інформація про те, що нібито американська й російська влади обговорюють можливість відновлення роботи «Північних потоків» — як я розумію, після того, як Росія і США домовляться про припинення війни в Україні, так це виглядає.
А Америка тут до чого? [«Потоки»] в Німеччину виходять, між іншим, не в Америку. І в Німеччині на них санкції. Плюс нам нещодавно німці передали газотурбінні установки, які якраз стояли на приймальній станції «Північного потоку-2».
До того ж там технічний виклик, щоб його відновлювати. Плюс на ньому санкції Євросоюзу.
Тому, чесно кажучи, я вкрай скептично оцінюю зусилля кремлівського режиму на відновлення цього чудового проєкту.
Також ми з вами згадали про дефіцит дизелю. Чи це якось впливає на можливості України забезпечити проходження цього опалювального сезону?
Ні, в нас достатньо палива, я не бачу проблем, крім впливу на ціни. А фізично воно доступне.
