За даними соціологічної групи "Рейтинг", з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну понад 44% українців довелося тимчасово розділитися зі своїми сім’ями. Суспільне поспілкувалося з військовослужбовцями та дружинами військових щодо їхнього досвіду життя порізно, а також розпитало у військового психолога Андрія Козінчука та психологині, яка працює в гештальт-підході Дар’ї Лісіч про те, як війна впливає на систему сімейних цінностей та як переживати розлуку з рідними.
Для стосунків завжди потрібен діалог
Андрій Козінчук наголошує, що загалом в будь-яких умовах важливо зберігати лише ті стосунки, які посилюють людину і покращюють її: "Якщо ти зберігаєш брехливі стосунки, то це не дуже виходить. Якщо стосунки справжні й вони тебе посилюють, тоді варто. Але якщо стосунки токсичні, або співзалежні, то я не бачу в цьому сенсу. Під час війни важливо зберегти себе. У нас дуже багато людей хотіли зберегти стосунки тільки через те, що вони були токсичні. Я ставлю на перше місце людину, а вже потім соціальні зв’язки якісь".
Психолог радить парам, яких на тривалий час розділила війна, домовитися за можливості про періодичність зв’язку, а також говорити про плани на майбутнє та переживання в теперішньому.
"Дуже важливо, щоб люди домовлялися та проговорювали все. Дуже важливо вміти говорити ротом, словами, а не посилати на якісь фрази накшталт "ти ж мене розумієш, так?”. Це дуже погана фраза, тому що, якщо є недомовленості, то вони дуже жахливо інтерпретуються. Завжди пропоную говорити, домовлятися, вчитися говорити про своє невдоволення, а не чекати поки партнер або партнерка зрозуміє та якось змінить цю ситуацію", — пояснює Козінчук.
Психологиня Дар'я Лісіч наголосила, що сім’ям військових та самим військовим важливо прийняти той факт, що все не буде так, як було раніше. Вона зауважила, що частими є випадки, коли військові приїжджають у відрядження, або повертаються, то стикаються з нерозумінням з боку дружини, сім’ї або оточення. І своєю чергою оточення теж не розуміє, як бути військовому.
"Коли, наприклад, дружина збирається на роботу, і вмикає світло о сьомій ранку, чого чоловік підривається, і може бути агресивним, для неї це не травмуюча подія, для нього травмуюча", — говорить фахівчиня.
Лісіч також наголошує на важливості діалогу в парі, а ще додає, що найголовніше давати відчуття безпеки бійцю, який повернувся або у відрядження.
"Можна перевіряти, можна питати, чи тобі зараз безпечно, чи ти в чомусь потребуєш, саме зараз. Буває таке, що військові не виходять з дому, бо вони не адаптовані до цього світу. Хтось, наприклад не був вдома рік, і не знає як користуватися електронним квитком, і через це може бути багато спротиву", — зазначає вона.
"Треба щось робити, бо мозок любить страждати"
Дружина військовослужбовця Анастасія розповідає, що за час війни бачила чоловіка тиждень і до розлуки з ним вже звикла.
"Адаптуватись я буду, коли ми почнемо разом жити. А до того, що ми окремо, я вже звикла. Ми кожного дня спілкуємось, коли є можливість, він телефонує. І ми не просто підтримуємо спілкування, а обговорюємо все що відчуваємо. Ми разом переживаємо і класні, і погані емоції. Зараз вже менше депресивних епізодів, але вони є і будуть. Це нормально. Не можна повністю звикнути до такої ситуації і ігнорувати свій стан", — ділиться вона.
Анастасія каже, що дуже важливо в будь-яких стосунках бути в себе завжди на першому місці, тому якщо є такий період, коли залишаєшся одна, то не відчуватимеш, що все втратила.
"Бо в тебе є ти, твої справи, твоя робота, твої захоплення, твої близькі. Я кожного дня багато працюю, бігаю і ходжу на тренування. Будь-яка фізична активність — це гарантоване покращення настрою. Коли тобі погано, останнє, що ти захочеш — це іти на тренування, але те, що після нього тобі стане краще — це 100%. Я перевіряла. Мозок потрібно відволікати, бо він любить страждати й затягувати тебе в це болото. А коли ти хоч щось робиш, ти вже не зможеш сфокусуватись на негативних думках", — говорить вона.
Анастасія також розповіла, що дуже важливо проживати всі емоції, дозволяти собі й поплакати, і постраждати, але водночас не занурюватись з головою в стан, з якого важко вийти самостійно.
"Мені пощастило мати класного чоловіка, який завжди знаходить час мене підтримати, навіть повідомленням. Він робить все, щоб цей період для мене не був таким важким”, — говорить жінка.
"Щоб легше переживати часи розлуки, потрібно більше згадувати"
Військовослужбовець з позивним "Поляк" розповів, що адаптація відбувається сама по собі, і головне завжди підтримувати зв'язок з рідними.
"Коли ти можеш поговорити з матір'ю, братом, родичами, тобі завжди стає набагато легше. Інколи після такої розмови складається враження наче "побув вдома", це дійсно дуже важливо. Ще велику роль грає підтримка рідних теплим словом, коли ти чуєш, що тебе люблять, чекають, вірять у твою перемогу, тобі стає більш комфортно і ти розумієш, що ти на правильному шляху та наближаєш нашу перемогу", — ділиться боєць.
Він також каже, що дуже важливо отримувати фото і відео рідних, або мультимедійні файли з якогось важливого моменту: "Коли переглядаєш їх, на відпочинку чи під обстрілами, як було зі мною в Чернігові, то мимоволі повертаєшся в той день і проживаєш його знову. Це дуже приємні та водночас болючі почуття, які дають тобі стимул на подальший спротив і бажання якомога швидше закінчити цю війну і повернутися до нормального буденного життя".
Військовий наголошує, щоб легше переживати часи розлуки, потрібно більше згадувати, спілкуватися, і в жодному разі на емоціях не сваритися з близькими.
"Війна змусила нас багато чого переосмислити та дала зрозуміти те, що ніщо так не цінне, як людське життя. Ні матеріальні цінності, ні фінансові блага. Все це ніщо в порівнянні з людським життям. Підтримуйте один одного, піклуйтесь про рідних і близьких і з любов'ю в серці", — говорить він.
Як допомогти дітям адаптуватися до розлуки з батьками, а батькам — з дитиною
Військовий психолог наголошує, що дитині треба пояснити, чому мама або тато пішли воювати, чому відбулася розлука.
"Бо діти це можуть інтерпретувати так: “тато пішов на війну, бо він мене не любить”. А необхідно пояснити інакше. Дуже важливо усвідомлювати, що якщо дитина буде в безпеці, умовній, а батько чи мати буде виконувати свою роботу, то в цьому і полягає суть батьківства. От тих дітей, яких залишили, але в безпеці, то в них все дуже непогано зараз виходить, вони розвиваються, вчаться, вчаться різних мов", — розповідає Козінчук.
Психологиня радить показувати дитині власну вразливість, що, наприклад, для матері факт того, що її чоловік і тато дитини пішов воювати теж нелегко. При цьому, говорить вона, необхідно контейнувати почуття дитини, що "так, я бачу, ти наляканий, я тут, я поруч”.
Вона зазначає, що дуже важливо, як батько вибудував контакт зі своєю дитиною, як він підтримував до цього зв’язок.
"Це дуже комплексна історія, тому що, не завжди батько в сім’ї мав якийсь тісний зв'язок з дитиною, і тоді дитина це переживає по різному. Тобто немає якось універсального рішення, от як саме чинити в цій ситуації, тому що кожен травмується по різному. Також важливо давати травмам час на лікування, це не буде швидко. Травми, це ніколи не швидко, як ПТСР (посттравматичний розлад), як КПТСР (комплексний посттравматичний розлад), і це також важливо враховувати", — говорить Лісіч.
Козінчук розповів, що у випадку з батьків, у яких їхня дитина пішла воювати, то матері або батьку важливо турбуватися про себе: їсти, спати, гуляти, жити повноцінне життя: "Коли син бачить маму, яка ще більше посивіла, у неї здоров’я погіршилося, то він відчуває свою провину. Від того, що мама ночей недосипає, сину міцніше не спиться, або від того, що вона їсти собі не варить, це дуже погана штука".
Він наголошує, що важливо передати, наскільки батьки пишаються та люблять свою дитину, аби у неї не виникало провини. Також Козінчук зазначає, що необхідно "програмувати " людину на повернення, щоб у військовослужбовця не було принципу застрягання.
"Намагаюся більше говорити з дітьми"
Дружина військовослужбовця Інна каже, що до розлуки з чоловіком вона адаптувалася ще з 14 року.
"Діти росли на розумінні війни, тому напевно нам було трошки легше, ніж сім’ям які з цим зіштовхнулись зараз. Стараюсь говорити більше з дітьми, пояснювати. Перші рази було неймовірно важко та складно морально та фізично. Зараз звичайно ще страшніше, але напевно вже за роки загартувалась. Треба говорити з дітьми, звичайно по можливості і з татом теж онлайн, хоч раз на деякий час, а сім’ям довіряти один одному, підтримувати військових, любити та чекати”, — наголошує вона.
"Двічі я вмирала, коли він мусив їхати назад"
Дружина військовослужбовця Анастасія розповіла, що спочатку їй було дуже важко.
"Всі думали, що це на місяць-два, але з тижнями було важче і важче, бо починали розуміти, що то на довго. Але чоловік має змогу виходити на зв’язок кожен день, тому і стараємось спілкуватись часто, на скільки йому дозволяє вільний час звісно. Не бачу іншого способу адаптації до розлуки як загрузити себе роботою та справами, у нас донечці 11 місяців, тому зайнятись завжди є чим", — крізь сміх говорить вона.
Анастасія розповіла, що за рік чоловік приїхав лише двічі.
"І двічі я вмирала, коли він мусив їхати назад. Єдине, що мене тримає — донька. Вона наше маленьке сонечко, яке завжди гріє, заспокоює. Я розумію, що в таких моментах головне не думати про погане, вірити, що все добре, як би складно не було. Не налаштовувати себе, що він приїде завтра, післязавтра, через тиждень. Ні, не так скоро, але все одно приїде”, — каже жінка.
"Люди звикають, що це необхідно, і все розуміють"
Військовослужбовець з позивним “Солома” розповів, що він вже давно живе окремо від батьків, тому не так "болісно" бути не поряд із ними.
"Звичайно неприємно, але сучасні технології дозволяють спілкуватись майже щодня. На батьків скоріше пливає моє хвилювання, особливо в перші місяці, довелося змушувати їх виїхати з Києва. Зараз періодично зв'язуємось щоб вони знали що я "ок", якісь побутові моменти обговорюємо і все нормально. Вони вже звикли, що це це необхідність і вони це розуміють", — говориться він.
"Кожен має право на суші" або як будувати спілкування на відстані
Перше, що радить Козінчук, це щоб було менше егоїзму в спілкування.
"Треба усвідомити, що навіть якщо твоя дитина та дружина/чоловік в небезпеці, то виберу якесь безпечне місце. Візьмемо для прикладу Канаду, і ти знаєш, що твоя сім’я в Торонто, то їм там теж може бути небезпечно, бо вони переживають за тебе, бояться, читають новини. І тут не треба ліпити із себе героя та казати, що ти найбільше всіх постраждав, піклування про сім’ю не тільки з автоматом бігати по полю, це ще й казати про свої почуття", — наголошує він.
Психолог каже, що необхідно дати право сім’ї радіти та горювати, бо військовий не може знати, як їм там, а вони — як йому.
"Зроби щось кльове для того, аби вони не відчували свою провину, бо найбільше, що я чую від цивільних людей, то це якесь незрозуміле почуття провини, що вони там мало допомагають, або те, що вони в безпеці. Одна жінка каже: "Я вчора суші з’їла, а от солдати там недоїдають, а ми чудово доїдаємо". Кожен має право на суші", — говорить Козінчук.
Про розлучення у часи війни
Козінчук каже, що якщо сім’я військового знаходиться закордоном, то він має займатися своєю справою.
"Ситуація, пов’язана з загрозою життя та здоров’я, йому треба зближуватися з іншими військовослужбовцями, і вони набувають нову сім’ю, яка складається з таких людей, як ти. Військовий зраджує, не в плані, що він знайшов нову жінку, а в плані зраджує сімейним цінностям, бо він набуває нову абсолютно більшу сім’ю. Як це не було б дивно, він сумує, але не до страху", — говрить Козінчук.
Він пояснює, що кожен військовий хоче додому, але не так, щоб це було критично, бо кожен день щось відбувається.
"У якогось військового жінка може зустріти іншого, у когось чекає, світ взагалі не ідеальний. Військові сумують, але я не бачу якоїсь трагедії в цьому. Трагедія — коли не робиш свою роботу, я маю на увазі якусь місію. Статистика показує, що якщо в сім’ї до війни все було добре, то і на війні теж у них стосунки не зіпсуються. А якщо до цього все було погано, то війна не помирить їх, вона просто посилює те, що було до того", — зауважив психолог.
Козінчук психолог пояснює, що бувають ситуації, коли після розлучення всередині з'являється порожнеча. Але, говорить він, людина не може впливати на те, щоб партнер повернувся, бо це буде маніпуляція чи насилля. Він наголошує, що в цей час дуже варто зайнятися собою.
"Ти не можеш контролювати партнера, єдине кого ти можеш контролювати, це себе, і от себе треба наповнювати. Подорожі, експресивні покупки, записатися в тренажерний зал, тобто, коли ти не можеш контролювати ситуацію, тобі треба покращити себе. Тут дуже важливо не інтерпретувати, що таке покращити. Піти в бар випити коктейль та розважитися можна, а сильно напитися та прокинутися бог зна де, це вже деструктивно", — розповідає він.
Військовий психолог каже, що коли люди розходяться, то вмикається багато емоційного, оскільки за емоції відповідає лімбічна система головного мозку. Це означає, що під час цього стану людина може робити якісь вчинки, які не може пояснити. Тому, говорить психолог, дуже важливо вчасно себе зупинти.
Він наголошує, що питання турботи про себе стосується обох партнерів, тому необхідно чітко для себе визначити, що людина для себе є найголовнішим у цьому житті.
Авторка: Влада Колодій
