Перейти до основного змісту
Як допомогти дитині, яка бачила війну? Поради психотерапевтки

Як допомогти дитині, яка бачила війну? Поради психотерапевтки

Як допомогти дитині, яка бачила війну? Поради психотерапевтки
. Фото ілюстративне: pexels.com

Як зрозуміти дитину, яка бачила війну? Які ознаки дитячого горювання? Що робити з ненавистю, страхом та відчаєм? Про які тілесні практики варто знати дорослим, аби допомогти дітям? Про це в ефірі Радіо Культура розповіла дитяча психотерапевтка, авторка книжки "Як допомогти дитині, яка бачила війну" Наталія Простун.

"Відчуття безпеки у дітей залежить від батьків"

Якщо ми говоримо про дитячу психіку і дитячий мозок, то безпека — це те, що формує здорове сприйняття реальності і довіру до світу та людей. Зараз діти фізично не відчувають безпеку, і тому наявні порушення сприйняття. Дитина відчуває, що їй можуть нашкодити і що навіть батьки не захищені. І коли дитина систематично перебуває у стані небезпеки, це формує ті нейронні зв'язки, які відповідають за тривожність. Дитина починає більше хвилюватися, має стрес, і в мозку піднімається кортизол. Зазвичай це впливає на поведінку, емоції та стани дитини.

Залежно від віку діти сприймають небезпеку по-різному. Підлітки більше розуміють, що таке смерть, тож вони або захищаються, мовляв, прилетить ракета, то й прилетить, або починають хвилюватися за своїх батьків і розуміти, що смерть — це вже тоді, коли людина ніколи не повертається до життя, її немає. Тому вони дуже глибоко можуть переживати небезпеку. Водночас маленькі дітки дуже залежать від емоційного стану батьків і все відчувають. Тому якщо мама, яка справляється, знаходить якісь ресурси, обіймає дитину, турбується про її емоції і переживання, то дитина може більше відчувати безпеку.

Як допомогти дитині, яка бачила війну? Поради психотерапевтки
Ілюстративне фото: Unsplash

Як допомогти дитині, яка бачила війну?

У випадку війни, де б діти не жили, вони бачать, що відбувається, читають новини, переглядають відео і не відчувають безпеку. Є поняття травми свідка, тож діти лякаються, що це горе, біда та втрати прийдуть у їхній будинок. Відтак рівень тривожності у дітей підвищується. Тому дуже важливою є поведінка батьків і наскільки вони можуть потурбуватися про безпеку дитини — емоційно і фізично.

Чи можна забирати дітей з активної зони бойових дій примусово разом з батьками?

Зазвичай це недбала поведінка стосовно дитини, якщо батьки не вивозять дітей на більш безпечну територію, а ховаються у підвалах разом з ними. У батьків з'являється таке явище, як оніміння емоцій. Їх мозок адаптується до того величезного стресу, і вони можуть зовсім не розуміти, що це надтравмуюча ситуація для дитини, і наслідки можуть бути жахливі. Мама може любити дитину, але думати, що дитина переживе це жахіття і все буде добре. Однак це не так.

Тому те, що держава втручається у цей процес, — це є нормативно, необхідно і дуже важливо. Треба, щоб держава допомогла дитині відчувати захист. І я вважаю, що це було необхідно ще на самому початку війни. При цьому для дітей важливо, щоб евакуація була з батьками, бо якщо без них — це надмірний стрес.

"Втрата дому для дітей дуже болюча"

У 2014-2015 роках, коли Росія захопила частину сходу Україну, діти були евакуйовані і малювали свої міста і будиночки. Це був казковий дім у їхньому сприйнятті. Було дуже багато горювань і переживань, адже вони були евакуйовані без нічого і сумували за своїми ліжками та іграшками. Зараз діти так само переживають. І я бачу, як сумують і страждають за втратою ті діти, які зараз тимчасово проживають за кордоном. Ніби з будинком втратилася частина життя. Там були фотографії, іграшки, друзі, улюблена школа. Тож це горювання і втрата стабільності та безпеки того життя.

Діти це важко проживають, і не завжди батьки знають, як бути з такими емоціями і починають говорити "у нас буде краще", намагаючись заспокоїти дитину. Насправді треба сказати: "Те, що втратили, — це дуже боляче і сумно". Батькам необхідно не боятися піднімати ці теми, щоб дитина відчула, що батьки можуть чути про її переживання, страхи та важкі емоції. Батькам необхідно навчитися бути слухачами переживань дитини, її сліз, її горя, відчаю та безсилля.

Водночас мама має давати надію, наприклад, запропонувати дитині зробити у її кімнаті щось схоже на те, як було раніше. Це створює певну стабільність і захищеність для дитини. Можливо, це ковдра, подушка, дуже схожа іграшка на ту, яку дитина втратила, книжечки. Якщо дитина проживає з батьками в іншому місці, бажано шукати щось схоже, що дитина бачила у своєму місті. А також важливо говорити.

Як допомогти дитині, яка бачила війну? Поради психотерапевтки
Дитяча іграшка. Ілюстративне фото: Pexels

Які ознаки дитячого горювання?

Дитина не може постійно плакати, коли переживає втрату. Вона може удавати, що зовсім нічого не сталося, не показувати свої емоції, щоб не перевантажувати маму. Ще діти можуть сміятися, а інколи плакати. Усе по-різному. Буває так, що дитина навпаки починає гарно вчитися, гарно поводити себе, бути надмірно слухняною. Але такий спосіб проживання горя може бути руйнівним, бо таким чином дитина думає, що вона контролює ситуацію, і тоді з її батьками нічого не станеться. Це спосіб контролю, пов'язаний з магічним мисленням.

Тож батькам потрібно спостерігати і дозволити дитині переживати так, як вона може. Діти часто граються, і в іграх можуть створювати похорони, кладовища, програвати смерті і важкі емоції, але це нормально і не варто забороняти. Тому що гра для дитини є лікувальною. Однак якщо дитина постійно і систематично грає в жахіття, і немає в грі надії та виходу, а її настрій змінюється, наприклад, вона починає вередувати чи бути агресивною, бажано звернутися до фахівця.

Крім того, батькам варто не замовчувати горе і говорити про втрату, переглядати фотографії загиблого, писати листи і малюнки тій людині, згадувати щось хороше і знаходити опори для дитини. Водночас, якщо мама сама не дає раду із втратою і занурена у свої страждання, вона не може бачити переживання дитини. Тоді першу допомогу має отримати саме мама, бо вона є безпечною людиною для своєї дитини.

Також важливо звернутися до тих людей, яким мама довіряє свою дитину. Такими безпечними дорослими можуть бути близькі родичі, друзі сім’ї, сусіди і вчитель у школі, які створять простір соціальної підтримки. В українців є багато милосердя, і в таких ситуаціях навіть відгукуються зовсім незнайомі люди.

Як допомогти дитині, яка бачила війну? Поради психотерапевтки
Фото: Pixabay

Що робити з ненавистю у дітей?

Необхідно дозволяти дитині відчувати і бути живою. Ненависть — це почуття надмірної злості, яка може бути руйнівною. Тому коли дитина каже "я ненавиджу", дорослому необхідно почути і навіть сказати, що це нормально. Але дуже важливо, щоб ця емоція не зруйнувала нас, тому її треба скеровувати на щось. Дорослі можуть волонтерити і залучати до цього дитину.

Утім, буває так, що дитина відчуває безсилля і безпорадність, що не може контролювати повітряні тривоги, ракети, які літають, вибухи, сердиться на Росію, Путіна і проєктує це на маму, сказавши, що її ненавидить. Однак це може бути зовсім не про маму, а про складні переживання, і дитина не знає, як з ними впоратися. Тож батькам варто до цього поставитися по-доброму і не сприймати на свій рахунок. Краще обійняти дитину, поставити себе на її місце, бачити у ній хороше і говорити про це. Бо за ненавистю може стояти страх, безсилля, безпорадність, відчай, розчарування та переживання втрати.

Про які тілесні практики варто знати дорослим, аби допомогти дітям?

Також під час війни важливо будувати близькі стосунки з дитиною, грати, читати казки, робити масаж, бути поряд — тіло до тіла. І це стосується і підлітків. Можна погладити по волоссю, разом випити чай ввечері чи подивитися фільм, позгадувати моменти з дитинства: тобто мають бути традиції, які створять атмосферу емоційної безпеки, захисту та родинності. Підлітки часто шукають тілесності, тож дозвольте дитині бути поряд з вами.

Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!

Топ дня
Вибір редакції
На початок