На ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 37 років тому був Михайло Соболь, який нині працює хірургом у Хмельницькій міській лікарні. Тодішній учасник медичного батальйону з Хмельниччини розповів Суспільному про роботу медиків в 30-кілометровій зоні після катастрофи.
У Хмельницькій лікарні Михайло Соболь працює з травня 1997 року. На момент аварії на Чорнобильській АЕС - асистент на кафедрі хірургії факультету удосконалення лікарів Вінницького медичного інституту. Звідти, розповідає, і потрапив до медико-санітарного батальйону.
"Приїхали ми на початку червня 1986 року. У Славуті був сформований медико-санітарний батальйон, розгорнутий по штатах військового часу. Пізніше всіх клініцистів, завідуючих, нас - двох хірургів і одного терапевта замінили санітарними лікарями, після приїзду у Вільчу, де був розгорнутий медико-санітарний батальйон. Це за 27 кілометрів від Чорнобиля по прямій, на території середньої школи, в пристосованих приміщеннях. Перебував я там середини липня", – каже лікар.
Найперше, пригадує Михайло Соболь, займалися медичними оглядами призваних військовослужбовців: "Позбирали полки цивільної оборони з Прикарпатського військового округу, Естонський полк був. При огляді ми побачили: призвали чоловіка, в якого не було 18 зубів, в іншого на вісім сантиметрів була коротша нога, а ще в одного виявився цироз печінки і асцит. От і на місці ми вирішували питання їх подальшої долі. Звичайно, що ці військовослужбовці були звільнені. Вертолітний полк, в який ми їздили і оглядали їх, був від нас кілометрів п’ять-шість, не більше. І вони закидали піском реактор".
Окрім військових, каже Михайло Соболь, медики надавали допомогу і місцевому населенню, яке там залишилось.
"Я був командиром операційно-перев’язувального взводу, який був розгорнутий в пристосованих приміщеннях. На базі автомобіля ГАЗ 66 також була розгорнута перев’язочна, і ми працювали. Ті умови, в яких ми були, не давали змоги проводити будь-які, навіть найпростіші операції втручання, – пригадує лікар. – Поставили до відома керівництво медико-санітарного батальйону, що в цих умовах працювати не можна, тому що жодної стерильності там не було. Людей залишилося дуже мало, як правило, більш здорові. Тому що таких хворих, які потребують нашого прямого втручання, не було. Лікарі були і з міста Хмельницького, і з Летичева, з Ярмолинець".
Ліквідатор каже, що не було методу достовірного визначення рівня радіації: "Ці накоплювачі, як ми їх називали, були постійно при нас. Два тижні поносив, виміряв, а там нулі. Були індикатори у вигляді авторучки. У Львівському полку цивільної оборони, куди я їздив, мені вдалося один взяти собі. Дорогою туди і назад доза була триста мілірентген. А тут за 10-11 днів показувало нулі. Тому точно визначити дозу, яку ми там отримали, було неможливо".
Найкраще, що запам’ятав Михайло Соболь із перебування у чорнобильській зоні - це пральний комбінат. Пригадує: "Це, напевно, було тоді, коли ми поїхали в Поліське. Там був розгорнутий пральний комбінат пересувний, і ми оглядали тих, хто там працює. Після нашого огляду половину з них треба було звільняти. Яке рішення прийняла адміністрація, мені важко сказати. Там хворих було достатньо. Це чітко відбилося в пам’яті".
Михайло Соболь розповідає: багато його колег, з якими він працював під час ліквідації, вже немає серед живих.
"Ми з деякими, хто залишився живий, підтримуємо добрі відносини донині. От днями ми виписали одного, який був у нас у відділенні хірургічному. Йому 72 роки, чоловік переніс інсульт, ампутовані обидві ноги. Враховуючи досвід Хіросіми і Нагасакі, які "плоди" збирають донині, напевно, і для України це таке ж буде", – каже чоловік.
Читайте також
- 37 років з аварії на Чорнобильській АЕС: у Хмельницькому вшанували пам'ять ліквідаторів
- "Горів не блок": як в Україні зародився екологічний рух після аварії на Чорнобильській АЕС
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.
