Хлібчик з тризубом випікає хмельничанка Марія Майко для бійців на передову. Марія каже, що волонтерить з 2014 року: пече смаколики, плете захисні сітки та костюми, допомагає бійцям придбати обмундирування, надає психологічну підтримку. До волонтерської справи долучилася й мати Марії та її племінник.
"Підійшов вже наш хлібчик. Будемо його зараз викладати на деко і відправляти нашим хлопчикам", - хлопчиками Марія Майко називає усіх захисників України.
Хмельничанка розповідає: хліб для військових пече з 2014 року. Тісто замішує з молитвою – саме так, як колись навчила бабуся.
"В нас є така молитва до воїнів, за воїнів, і ми молимося. Бо хліб – це жива душа. Для військових, для госпіталю пекла. Пекла для родичів військових, коли останні приходять додому і просто хочуть домашнього хліба, такого як з п’єца. Це буде хлібчик у нас з зернятами і білим кунжутом, бо хлопчики так люблять, їм подобається, щоби була хоч якась начинка", - каже Марія Майко.
Буханці хмельничанки мають свій фірмовий знак – тризуб. Пекарка каже, що декорувати хлібини українським національним символом почала нещодавно: "Вперше ідея поставити на хлібчик тризуб якось так сама собою виникла. Вирізала його рівненько, поклала на хліб і різними варіантами пробую його прикрасити. Трохи присипаю житньою мукою, трохи присипаю білою, кунжутом, горішками. Реакція хлопців була безцінна: вони різали хлібчик так, щоб кожному попався той шматочок тризуба".
Жінка хрестить буханець і ставить у духовку випікатися. Допоки він випікається, волонтерка робить захисні костюми для українських бійців.
"Рядочок за рядочком шию костюм, кавери шию хлопцям теж. Це "кікімори", хлопчикам розвідникам, снайперам. Буває, що замовляють хлопчики, а буває запитують, чи є. Якщо моя допомога рятує комусь життя, я дуже з того тішуся", - каже жінка.
Готові буханці жінка відвозить волонтерам, а ті доставляють захисникам у зону бойових дій. Брат Марії Григорій вже рік як на фронті, пішов добровольцем від початку повномасштабного вторгнення.
До волонтерської справи долучилась і мати Марії, Надія Єфремова, яка проживає у селі Лісоводи, що на Хмельниччині. В одній з кімнат сільської хати вона разом з сусідками та онуками плете захисні сітки на передову. Розповідає: "Син служить там, можна сказати, від самого початку, 27 лютого він вже був там. Тяжко трохи, а що зробиш".
Допомагає волонтеркам й онук Надії Сергійко. Хлопчик хворіє на ДЦП і не може самостійно пересуватися. Його покинула мати, розповідає бабуся. Вона виховує онука разом із батьком. Каже, дитина дуже хоче підтримувати ЗСУ.
"Дівчатам передаю тканину, щоб вони сітку в’язали. Віка нарізає, а я подаю", - каже Сергій.
Марія говорить, що у брата є мрія - після війни повернутися додому і зібрати усіх односельців у садку під маминою вишнею.
"Скільки разів я вже з ним говорила, він кожного разу оце повторює. Вони сумують за домом", - додає жінка.
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram та Facebook.
