Що вас дратує у цивільних, чи хочете ви говорити про війну з тими, хто не був у зоні бойових дій, як змінює війна бійців? Про це журналісти Суспільного поговорили з Сергієм Квашею — він воював на фронтах російсько-української війни у 2014 році, потім пішов добровольцем з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року, нині проходить реабілітацію в госпіталі. Його думку прокоментував кризовий психолог Андрій Фоменко.
Що вас дратує у цивільних
Сергій Кваша. Не те щоб дратує. Але я можу відзначити якусь особливість того, як сприймають військових саме у Кропивницькому. Настороженість. Я не знаю, яке слово підібрати точніше, але це, мабуть, воно. Волонтери – це маса емоцій, а жителі – насторожено. Це не злість, не неприязнь, а наче соромляться. Колись мене спитали: "А можна вас обняти?" Треба, потрібно! Обіймайте військових, із вдячністю. От в селах саме так: станеш на зупинці — підійдуть, розпитають, обіймають. Хлопці, коли сідають в машину після цього, в очах зірки, іноді плачуть.
Андрій Фоменко. У кожного своя манера виявляти емоції. Є люди, які до цього не схильні. У нас у місті багато переселенців, вони можуть почуватись напружено в принципі, не через ставлення до когось, ми одна з областей, яка прийняла велику їх кількість. Якщо ви відчуваєте в момент спілкування зв'язок з іншою людиною – неважливо, це військовий чи цивільний — продемонструйте їй це у якийсь спосіб. Бо завтра ви це можете не зробити. Хоча б тому, що перебуватимете в іншому емоційному стані.
Чи повертаються з зони бойових дій "іншою людиною"
Сергій Кваша. Міняються повністю. Завжди. Кожен по різному. Можуть плакати, безмежно радіти, коли якусь музику чують. Це надходить хвилею. Є агресивні. Він хоче, щоб все було добре, бо він за це воював, втрачав товаришів, або пройшов тортури. Його тіло страждало за загальні цінності. Якщо хочете зближення – робіть це поступово. Не треба щось вимагати, спочатку запропонуйте. Коли ви щось від нього вимагатимете, він скаже, я вже віддавав, ваша черга.
Андрій Фоменко. Навіть перебування в зоні близькій до бойових дій, на деокупованих територіях змінить людину. Ми не можемо сказати, що всі військові будуть травмованими – це буде не правда. Ми можемо точно знати, що більшість кадрових військових, які мають військовий досвід, мають практику опору цим внутрішнім змінам. Або вміють з цим працювати. Безумовно, будуть такі, що психологічно травмуються суттєво.
Чи хочуть військові говорити про війну
Сергій Кваша. Всі хочуть про це говорити. Але не всі будуть це робити. Це дуже інтимне. З побратимом – так. Про полон не кожен буде говорити. Там буває ламають людей. До прикладу, людина на камеру могла щось сказати, образливе для українського народу. І він знає, що це не опубліковано. Але він знає, що цей запис є. Що з ним робили там? Він не скаже про це. Але про це може говорити полонений з полоненим.
Хтось був при штабі, і не любить говорити про війну, бо не був "на нулі".
Треба питати. Що я маю на увазі під словом інтимне? Чи кожен хоче говорити про свого хлопця чи дівчину зі знайомими? Хтось хоче і може, а хтось ні. Це не тому, що він боїться, хоче, щоб це лишилось між ними. Може боїться, що він розплачеться. Якщо ви таке бачите, треба перейти на іншу тему, щоб людина "відійшла".
Андрій Фоменко. Чого не варто точно робити. Коментувати ті події, свідком яких ти не був, поки людина сама не запитає вашу думку. Від чого здебільшого трапляються конфлікти? Коли люди, які не мають бойового досвіду та не перебували в зоні бойових дій необережно розкидають свої коментарі. Уникайте узагальнень про військовослужбовців. Говорити: "От ви, військові...", або "От ви, цивільні..." – і з того і з іншого боку цього не треба робити.
Друге, якщо ви не вмієте заспокоїти, підтримати людину, яка психологічно травмована, краще не робити цього взагалі та мінімізувати контакти. Неправильна допомога також може вражати. Наприклад, ваш співрозмовник, який приїхав із зони бойових дій, починає злитись. Ви йому говорите: "Не треба нервувати, облиш, чого ти постійно переживаєш, заспокойся". Такими шаблонними фразами можемо людину травмувати. Перепросіть, скажіть, що ви не маєте достатньо інформації про те чи про інше і дистанціюйтесь. Найкраще, що ми можемо зробити, коли виник конфлікт з військовослужбовцем, спитати, чим ти можеш бути корисним, чим ти можеш допомогти.
І вмійте зупинитись. Якщо ви бачите, що людина не хоче навіть нашої допомоги, краще не торкатись цієї теми.
Як ви ставитесь до того, що у Кропивницькому люди влаштовують свята або відпочивають у громадських місцях
Сергій Кваша. Ми для цього воюємо, щоб так тут було. Щоб війна залишилась за межею нашого окопу. Ми не хочемо, щоб ми там воювали, а ви тут в чорних хустках сиділи зажурені. Не всі можуть воювати. Мені, як командиру, не хочеться, що до мене прийшли мобілізовані, які не хочуть воювати. Мені там тяжко з ними. Як пишуть: "Ти такий-сякий, йди на передову". І що? Він там стане краще? Він тут не зміг зібратися, а там — тим більше. Хай людина тут працює, тримає економіку. Я воюю, щоб тут не відчували війну, виховували не дітей-воїнів, а лише патріотів.
Андрій Фоменко. Радість, сум, злість, страх — ці емоції не можуть бути блокованими ні в кому разі. Якщо людина це відчуває, ми маємо підтримати її. Інше питання, як людина проявляє ці емоції. Радість, яка стосується невеликого кола людей, які тебе оточують – народження дитини, корпоративні події – причини для суму та радості були до війни, є під час і будуть опісля. Але маємо розуміти межі. Якщо на День народження батьки запросили велику ляльку з кульками, як це можна заборонити? Але якщо ми гучно увімкнули музику під балконом, кричимо – це неповага до людей, які вас оточують.
Ми пам'ятаємо інцидент з військовим медиком у Буковелі. Невідбудемось тим режимом реабілітації військових у цивільних санаторіях та будинках відпочинку, де вони будуть щодня стикатись із цивільними. На першому етапі ми маємо об’єднувати ветеранів між собою. Інакше ми обов’язково будемо мати конфронтацію – приховану чи відкриту. Я протягом шести років влаштовую психологічні тури з військовими, і там ніколи не буде цивільних, як би вони не просились.
У суспільстві сьогодні яскраво виражені дві емоції – це почуття провини і почуття образи. Всі питання, які ми обговорювали у розмові – навколо цих двох важких емоцій. Вони потребують вірного та коректного реагування.
Читайте також
- "Утримати лінію фронту, поки в тилу сформують бойові підрозділи", – інтерв'ю з військовим Сергієм Квашею
- "За агресією людини, травмованої війною, ховається біль",– інтерв'ю з кризовим психологом з Кропивницького Андрієм Фоменком
Повідомляйте про події з життя вашого міста чи селища у Кіровоградській області за цим посиланням
Підписуйтеся на новини Суспільне: Кропивницький у Вайбері, Телеграм, Інстаграм та Ютуб
